Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

розглянула

В засіданні взяли участь представники:

Відводів складу колегії суддів Вищого господарського суду України, яка переглядає справу в касаційному порядку, не заявлено.

За згодою представників сторін, відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. - 111-5 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 14.02.08 оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови Вищого господарського суду України.

Рішенням від 17.08.07 господарського суду Чернігівської області (суддя Михайлюк С.І.) у задоволенні позовних вимог Підприємству відмовлено повністю.

Постановою від 07.11.07 Київського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючий -Корсак В.А., судді -Авдеєв П.В., Коршун Н.М.) апеляційну скаргу Підприємства залишено без задоволення, а рішення від 17.08.07 господарського суду Чернігівської області -без змін.

Вказані судові рішення мотивовані спливом строку позовної давності по заявленим вимогам.

Не погодившись з рішеннями попередніх судових інстанцій Підприємство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить рішення від 17.08.07 господарського суду Чернігівської області та постанову від 07.11.07 Київського апеляційного господарського суду скасувати, та прийняти по справі нове рішення про задоволення позовних вимог.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що при винесенні оскаржених судових актів було порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 264 Цивільного кодексу України.

У своєму відзиві на касаційну скаргу Товариство щодо доводів скаржника заперечує, вважаючи їх безпідставними, у зв'язку з чим просить касаційну скаргу Підприємства залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення -без змін.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, відзив на касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, суддю-доповідача по справі, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями на підставі матеріалів справи, 20.06.03 між Товариством (Замовник), ДП "БУ-3" ЕП "Електрон" (Головний підрядник), Підприємством (Підрядник № 1), та ПП "Монтажгазбуд" (Підрядник № 2) було укладено контракт № 10 на виконання робіт з будівництва об'єкту "Оцинковочне відділення для гарячої оцинковки" (далі Контракт).

Судовими інстанціями встановлено, що згідно з умовами Контракту Головний підрядник та Підрядники виконують власними силами і засобами всі передбачені замовленням роботи з будівництва "Оцинковочного відділення для гарячої оцинковки", здають в обумовлені строки об'єкт в експлуатацію Замовнику, усувають на протязі гарантійного строку експлуатації об'єкту недоробки, що зумовлені неякісним виконанням робіт, а Замовник оплачує виконані роботи на умовах цього Контракту.

Судовими інстанціями встановлено, що договірна ціна будівельно-монтажних робіт для Підприємства склала 483 000,00 грн. Разом з тим, встановлено, що відповідно до п. 2.3 Контракут договірна ціна уточнюється додатковою угодою до цього Контракту.

Вирішуючи спір суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 12.12.03 між Замовником та Підрядником було укладено додаткову угоду № 1 до Контракту та визначено додаткову вартість робіт у розмірі 130 778,60 грн., у зв'язку з чим встановлено, що загальна сума договірної ціни для Підприємства склала 613 778,60 грн.

Також, встановлено, що відповідно до п. 4.1 Контракту Замовник зобов'язався перерахувати Підрядникові № 1 аванс протягом 5 днів після отримання відповідного рахунку в розмірі 145 000,00 грн., а згідно п. 4.2 Контракту Замовник взяв на себе зобов'язання здійснювати щомісячні проміжні платежі за фактично виконані роботи згідно форми № КБ-3, актів виконаних робіт за формою № КБ-2 та рахунків, отриманих від Підрядників. При цьому, судовими інстанціями встановлено, що у п. 4.2 Контракту сторони визначили, що акти виконаних робіт та рахунки на оплату, надані Підрядником № 1 (Підприємством) мають бути погоджені Головним підрядником, оплата здійснюється на банківські рахунки Товариства протягом 10 днів після підписання акту виконаних робіт та отримання відповідного рахунку.

Крім того, попередні судові інстанції встановили, що згідно з п. 4.3 Контракту оплата робіт, виконаних в останньому місяці будівництва об'єкту, а також виплата надбавки до договірної ціни у зв'язку з інфляцією, здійснюється на підставі документів, вказаних в п. 4.2 Контракту на протязі 10 днів після підписання акту приймання об'єкту в експлуатацію.

Вирішуючи спір суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що згідно з довідками про вартість виконаних робіт та актів приймання виконаних підрядних робіт Підприємство виконало роботи на суму 673 176,00 грн.

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що згідно акту звірки між сторонами було проведено розрахунки за період з 01.07.03 по 30.11.06, та встановлено заборгованість Товариства на суму 110 727,48 грн. Водночас, встановлено, що на акті приймання виконаних робіт за серпень 2003 року на суму 57 675,6 грн. відсутні підпис та печатки Товариства, що згідно п. 4.2 Контракту є підставою для не здійснення оплати.

Як свідчить правовий аналіз оскаржених судових рішень, при вирішенні спору по суті місцевим та апеляційним судами було досліджено надані Підприємством копії рахунків фактур № СФ-0000013 від 29.08.03 на суму

143 434,40 грн., № СФ-0000027 від 29.09.03 на суму 27 763,20 грн., № СФ-0000029 від 30.09.03 на суму 420 138,00 грн., № СФ-0000038 від 31.10.03 на суму 65 840,40 грн., а всього на суму 657 176,00 грн. При цьому, встановлено, що такі рахунки погоджені ДП "БУ-3" (Головним підрядником). Також, попередніми судовими інстанціями були враховані надані Підприємством листи, які вказують на погодження ДП "БУ-3" актів виконаних робіт та довідок про вартість виконаних робіт за серпень 2003 року, вересень 2003 року та січень 2004 року.

Крім того, судовими інстанціями було враховано надані Товариством копії вказаних рахунків, які вказують про прийняття їх до оплати та про одержання їх Товариством 03.09.03, 16.10.03 та 10.11.03 (резолюції на оплату). Водночас, встановлено, що на актах приймання виконаних робіт (підписаних сторонами) відсутні дати їх підписання.

З огляду на те, що акти складені за певний місяць, попередні судові інстанції прийшли до висновку про те, що датами їх підписання слід вважати останній день відповідного місяця -31.08.03, 30.09.03, 31.01.04.

З урахуванням наведеного суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до висновку про те, що на день подачі позову (08.06.07) строк позовної давності по платежах за рахунками та актами приймання за вересень та серпень 2003 року сплив, і це є підставою для відмови Підприємству у позові.

При цьому, попередні судові інстанції також врахували, що Підприємство не надало суду акту приймання об'єкту в експлуатацію, який згідно п. 4.3 Контракту є підставою для здійснення оплату робіт, виконаних в останньому місяці будівництва.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що загальні положення щодо договору підряду викладено у гл. 61 Цивільного кодексу України (435-15) .

Так, ст. 854 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.

Разом з тим, колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що ст. 83 Цивільного кодексу УРСР та ст. 268 Цивільного кодексу України встановлюють перелік вимог, на які позовна давність не поширюється, до яких вимога про стягнення заборгованості по договору підряду не входить, та іншими законодавчими актами не передбачена, а тому до таких вимог застосовується загальний строк позовної давності.

Відповідно до ст. 71 Цивільного кодексу УРСР загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Аналогічна норма міститься у ст. 257 Цивільного кодексу України.

Законодавчо визначено, що перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Отже, Закон не пов'язує початок перебігу позовної давності з наявністю (відсутністю) порушень вимог закону на час пред'явлення позову.

Як вбачається з правового аналізу матеріалів справи, під час розгляду справи в попередніх судових інстанціях Товариство просило відмовити в задоволенні позовних вимог Підприємства про стягнення заборгованості згідно Контракту у зв'язку з пропуском Підприємством строку позовної давності. При цьому, поважних причин для поновлення строку позовної давності місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено не було, відповідного клопотання Підприємством до суду не подавалося.

Таким чином колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що апеляційний суд правомірно прийшов до висновку про порушення Підприємством строку позовної давності без поважних причин.

Відповідно до ст. 80 Цивільного кодексу УРСР, ст. 267 Цивільного кодексу України, закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові.

З урахуванням наведених правових положень колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені Підприємством в касаційній скарзі, є необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами і не відповідають вимогам закону.

Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що скаржник в касаційній скарзі стверджує факт порушення судами не лише норм матеріального та процесуального права, а також і питання, які стосуються оцінки доказів, але оцінка доказів, на підставі яких судова інстанція дійшла до висновку про встановлення тих чи інших обставин справи, здійснюється за внутрішнім переконанням суду і їх перевірка не віднесена до компетенції касаційної інстанції.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, враховуючи вимоги ст. - 111-7 Господарського процесуального кодексу України, відзначає, що перегляд у касаційному порядку судового рішення здійснюється касаційною інстанцією на підставі встановлених фактичних обставин справи та перевіряється застосуванням попередніми інстанціями норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З врахуванням того, що з'ясування підставності оцінки доказів та встановлення обставин по справі в силу ст. - 111-7 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції касаційної інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку про неможливість задоволення касаційної скарги.

На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави для залишення їх без змін.

Керуючись ст.ст. - 111-5, - 111-7, - 111-9, - 111-11 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

Касаційну скаргу дочірнього підприємства № 1 приватного підприємства "Рембудмонтаж" б/н від 07.12.07 залишити без задоволення.

Постанову від 07.11.07 Київського апеляційного господарського суду у справі № 2/193 господарського суду Чернігівської області залишити без змін.