К-9/173 Про визнання права власності на частку в статутному капіталі - Текст документа

За згодою представників сторін, відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) у судовому засіданні 07.02.08 було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови Вищого господарського суду України.

Рішенням від 02.08.07 господарського суду Iвано-Франківської області (суддя Фанда О.М.) позовні вимоги Товариства задоволено.

Поновлено строк позовної давності для звернення Товариства до суду.

Визнано відсутність у ОСОБА_1права на частку у розмірі 4,66% статутного капіталу Товариства та права на одержання вартості частини майна Товариства пропорційно до частки у розмірі 4,66% статутного капіталу Товариства у зв'язку з його виключенням з Товариства 18.12.04.

З ОСОБА_1на користь Товариства стягнуто 85,00 грн. витрат по сплаті державного мита, 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 5 800,00 грн. витрат пов'язаних з оплатою послуг адвоката.

Постановою від 24.10.07 Львівського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючого -Процика Т.С., суддів -Галушко Н.А., Юрченко Я.О.) рішення від 02.08.07 господарського суду Iвано-Франківської області залишено без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1-без задоволення.

При винесенні вказаних судових рішень суди першої та апеляційної інстанції прийшли до висновку про те, що ОСОБА_1 у встановленому законом порядку не набув права на одержання часток вибувших учасників Товариства, а отже не вправі отримати вартість частини майна Товариства в розмірі 4,66%, яку належить виплатити у зв'язку із виключенням його з учасників Товариства.

Не погодившись з рішеннями попередніх судових інстанцій ОСОБА_1 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить рішення від 02.08.07 господарського суду Iвано-Франківської області та постанову від 24.10.07 Львівського апеляційного господарського суду скасувати, та прийняти по справі нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Свої вимоги скаржник обгрунтовує тим, що при винесенні оскаржених судових актів було порушено норми матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 4-2, 4-3, п. 4 ст. 12, ст.ст. 22, 28, 43, ч. 1 ст. 77, ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , ст. 267 Цивільного кодексу України (435-15) , ст. 167 Господарського кодексу України (436-15) .

Зокрема, скаржник звертає увагу на те, що судом першої інстанції справа була розглянута без його участі, без належного врахування його клопотання про відкладення розгляду справи.

У зв'язку з зазначеним, враховуючи, що судом першої інстанції справу було розглянуто з порушенням процесуального регламенту, у зв'язку з чим він був позбавлений права наводити свої доводи та міркування у судовому засіданні місцевого суду, у судовому засіданні 07.02.08 представник скаржника змінив касаційні вимоги та просив суд касаційної інстанції скасувати рішення попередніх судових інстанцій, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

У своєму відзиві на касаційну скаргу Товариство щодо доводів скаржника заперечує, вважаючи їх безпідставними, у зв'язку з чим просить касаційну скаргу ОСОБА_1залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення -без змін.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, відзив на касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що касаційні вимоги ОСОБА_1підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями на підставі матеріалів справи, Товариство звернулось до господарського суду з позовом до ОСОБА_1(з урахуванням заяви про зміну позовних вимог) про визнання відсутності у останнього права на частку у розмірі 4,66% статутного капіталу Товариства та права на одержання вартості частини майна Товариства пропорційно до частки у розмірі 4,66% статутного капіталу Товариства у зв'язку із його виключенням з Товариства 18.12.04.

При цьому, встановлено, що підставою звернення Товариства до суду є порушення, на думку Товариства, його прав, внаслідок того, що загальними зборами учасників Товариства, які були оформлені протоколом № 8 від 18.11.02, прийнято рішення про вихід з числа учасників Товариства ОСОБА_3 (частка складала 1,56% статутного капіталу), ОСОБА_4 (частка складала 1,55% статутного капіталу) та ОСОБА_5 (частка складала 1,55% статутного капіталу), а також затверджено зміни до установчого договору у зв'язку із виходом учасників. Внаслідок цих змін частка, що належала учаснику ОСОБА_1 (до затвердження та реєстрації змін частка складала 4,92% статутного капіталу), збільшилась на 4,66% статутного капіталу, що становить 14 822,00 гривні, що складає 9,37% статутного капіталу. Проте, Товариство вважає, що частки, які колись належали ОСОБА_3, ОСОБА_4, та гр.ОСОБА_5 були набуті ОСОБА_1 без достатніх правових підстав.

Вирішуючи спір попередні судові інстанції встановили, що загальними зборами учасників Товариства, які були оформлені протоколом № 8 від 18.11.02, було прийнято рішення про вихід з числа учасників Товариства громадянок ОСОБА_3 (частка складала 1,56% статутного капіталу), ОСОБА_4 (частка складала 1,55%) статутного капіталу) та ОСОБА_5 (частка складала 1,55% статутного капіталу), а також затверджено зміни до установчого договору у зв'язку із виходом учасників. Внаслідок цих змін, частка, що належала учаснику ОСОБА_1 (до затвердження та реєстрації змін частка, складала 4,92% статутного капіталу), збільшилась на 4,66% статутного капіталу, що становить 14 822,00 грн. та складає 9,37% статутного капіталу Товариства.

При вирішенні спору по суті судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що згідно протоколу зборів від 18.11.02 на них було вирішено питання виходу з числа учасників Товариства ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5, а також відбулось затвердження змін до установчого договору Товариства.

Разом з тим, на підставі наданих сторонами доказів по справі попередніми судовими інстанціями встановлено, що рішенням від 30.05.05 Богородчанського районного суду Iвано-Франківської області у справі № 2-233/2005, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Iвано-Франківської області від 06.09.05 та ухвалою Верховного Суду України від 22.03.06, встановлено порушення порядку передання частки Товариства. Так, зазначеним рішенням встановлено, що всупереч вимог ст. 53 Закону України "Про господарські товариства" (1576-12) відпуск часток ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_3 ОСОБА_1 відбувся без згоди учасників Товариства.

З огляду на викладене, з урахуванням вимог п. 4 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) попередні судові інстанції дійшли до висновку про доведеність факту безпідставності набуття ОСОБА_1 частки у розмірі 4,66% статутного капіталу.

Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що носіями корпоративних прав у товариствах з обмеженою відповідальністю є учасники цих товариств.

Стаття 116 Цивільного кодексу України (435-15) передбачає право учасника господарського товариства здійснити відчуження належної йому частки у статутному (складеному) капіталі товариства. Порядок відчуження частки у статутному капіталі залежить від виду господарського товариства.

Перехід прав на частку у статутному капіталі товариств з обмеженою відповідальністю врегульовано ст. 147 Цивільного кодексу України (435-15) та ст. 53 Закону України "Про господарські товариства" (1576-12) .

Так, згідно з ч. 1 ст. 147 Цивільного кодексу України (435-15) та ч. 1 ст. 53 Закону України "Про господарські товариства" (1576-12) учасники товариств з обмеженою відповідальністю мають право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства. Закон не обмежує це право необхідністю отримання згоди інших учасників товариства на передачу частки.

При цьому, колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу на те, що аналіз чинного законодавства свідчить, що учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право на відчуження частки (її частини) у статутному капіталі третім особам за умови дотримання переважного права інших учасників товариства на придбання відчужуваної частки, оскільки абз. 1 ч. 2 ст. 147 Цивільного кодексу України (435-15) передбачає переважне право учасників товариств з обмеженою відповідальністю на купівлю частки (її частини) у статутному капіталі товариства, що відчужується.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що попередня судова інстанція при винесенні рішення по суті спору наведеним правовим положенням юридичного аналізу в контексті спірних правовідносин надано не було, в той час, як у даному випадку необхідно було керуватися вказаними нормами в комплексі.

На підставі викладеного колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що спір розглянуто судами першої інстанції без дослідження в повному обсязі обставин справи та норм чинного законодавства, що є порушенням принципу всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності та призвело до прийняття рішення з помилковим застосуванням норм права.

Крім того, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, на які суд апеляційної інстанції належної уваги не звернув.

Так, правовий аналіз матеріалів справи свідчить, що ухвалою від 13.06.07 господарського суду Iвано-Франківської області (а.с. 1) позовна заява Товариства, була прийнята до провадження, розгляд справи у судовому засіданні призначено на 10.07.07.

Ухвалою від 10.07.07 господарського суду Iвано-Франківської області

(а.с. 129) розгляд справи було відкладено на 02.08.07.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що п.п. 3.5.10, 3.5.11 Iнструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду України від 10.12.02 № 75 (v0075600-02) (далі Iнструкція) передбачено, що судові документи, які підлягають відправленню, передаються до служби діловодства, реєструються і в той же або наступного дня відправляються за призначенням. Відправка чи передача адресатові судових документів без їх реєстрації у службі діловодства забороняється. Не допускається залишення у справі судового документа без відмітки про його відправку. Перший (підписаний) примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі, на якому на звороті у лівому нижньому куті проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Всупереч наведеному, ухвала від 10.07.07 господарського суду Iвано-Франківської області належної відмітки канцелярії суду щодо її відправлення сторонам у справі, зокрема, відтиску штампу суду, підпису працівника суду та ін. не містить. У зв'язку з зазначеним та за умови відсутності у матеріалах справи поштового повідомлення про вручення такої ухвали ОСОБА_1, неможливо встановити ні факту відправки такої ухвали відповідачу, ні належності та своєчасності здійснення такої відправки.

Разом з тим, враховується, що 01.08.07 (вх. № 61) до господарського суду Iвано-Франківської області надійшла телеграма ОСОБА_1(а.с.133) в якій ставилось питання про перенесення розгляду справи у зв'язку неможливістю його явки у судове засідання через хворобу.

Як вбачається з протоколу судового засідання (а.с. 144), 02.08.07 господарським судом Iвано-Франківської області за відсутності

ОСОБА_1або його представника було винесено рішення по суті спору.

При цьому, надаючи оцінку клопотанню ОСОБА_1місцевий суд зазначив про ненадання суду доказів на підтвердження обставин, викладених у телеграмі.

Колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу на те, що за своїм нормативним визначенням телеграма -це документальне повідомлення, лист або інформація, які передаються засобами телеграфного зв'язку. За своєю природою даний документ не передбачає можливості наявності додатків до нього у вигляді певних документів.

Разом з тим, слід враховувати, що ст. 65 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) встановлено, що з метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення господарського спору суддя вчиняє в необхідних випадках дії по підготовці справи до розгляду, зокрема, витребує від сторін необхідні документи, відомості, висновки.

Отже, у випадку сумніву, чи дійшовши висновку про недостатність певних доказів (в т.ч. щодо наявності підстав для відкладення розгляду справи) суд мав право витребувати відповідні докази, як це передбачено ч. 3 ст. 36 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

Апеляційний суд на наведене уваги не звернув, пославшись на ст. 69 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) та відсутність клопотання з боку сторін про продовження строку розгляду справи.

Проте, ст. 69 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) передбачає, що спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви.

Як вбачається з матеріалів справи, позовна заява Товариства надійшла до господарського суду Iвано-Франківської області 11.06.07 (вх. № 3688), а отже суд з урахуванням клопотання ОСОБА_1та його неявки у судове засідання, що відбулось 02.08.07, мав можливість відкласти розгляд справи в межах терміну, встановлено ст. 69 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини (995_004) 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.97 № 475/97-ВР (475/97-ВР) ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадянських прав і обов'язків незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону. Відкритий характер судового розгляду є істотним елементом права на справедливий суд, а відкритість процесу, як правило, включає право особи бути заслуханою в суді.

Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги та наголошує, що відповідно до ст. 8 Конституції України (254к/96-ВР) в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України (254к/96-ВР) гарантується.

Статтею 55 Основного Закону регламентовано, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ч. 4 ст. 6 Закону України "Про судоустрій України" (3018-14) ніхто не може бути позбавлений права на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якого рівня.

Колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу, що відповідно до п.п. 2, 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України (254к/96-ВР) одними з основних засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а також змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Зазначені конституційні принципи закріплені в статтях 4-2 ("рівність перед законом і судом") та 4-3 ("Змагальність") Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , згідно з якими правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами, для чого господарський суд створює їм необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що згідно

ст. 22 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) сторони користуються рівними процесуальними правами, зокрема, сторони мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь в господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу, оскаржувати судові рішення господарського суду в установленому цим Кодексом порядку, а також користуватися іншими процесуальними правами, наданими їм цим Кодексом.

За змістом ст. 77 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) господарський суд відкладає розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Такою обставиною, зокрема, визначено нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу.

Допущені судом першої інстанції порушення вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини (995_004) та вимог Закону України "Про судоустрій України" (3018-14) , які фактично позбавили ОСОБА_1 права на належний розгляд справи місцевим судом, та на які суд апеляційної інстанції належної уваги не звернув, дають підставу для скасування оскаржених судових актів та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, враховуючи вимоги ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , відзначає, що перегляд у касаційному порядку судового рішення здійснюється касаційною інстанцією на підставі встановлених фактичних обставин справи та перевіряється застосуванням попередніми інстанціями норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.76 № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, ухвалені у справі рішення підлягають скасуванню, а справа -направленню на новий розгляд до господарського суду Iвано-Франківської області.

Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу громадянина ОСОБА_1 б/н від 24.11.07 задовольнити.

Рішення від 02.08.07 господарського суду Iвано-Франківської області та постанову від 24.10.07 Львівського апеляційного господарського суду у справі № К-9/173 господарського суду Iвано-Франківської області скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.