ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 лютого 2008 р.
№ 15/381-07
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
Кривди Д.С.,
суддів:
Жаботиної Г.В., Уліцького А.М.
розглянувши касаційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю "Мурафський цукровий
завод"
на постанову
від 03.12.07 Харківського апеляційного господарського суду
у справі
№15/381-07
господарського суду
Харківської області
за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю "Мурафський цукровий
завод"
до
1. Селянського (фермерського) господарства ОСОБА_12. Фізичної
особи -підприємця ОСОБА_1.
про
визнання недійсною угоди уступки вимоги
за участю представників сторін
від позивача:
у засідання не прибули
від відповідача 1:
у засідання не прибули
від відповідача 2:
у засідання не прибули
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Мурафський цукровий
завод" звернулось до господарського суду Харківської області з
позовом до Селянського (фермерського) господарства ОСОБА_1та
Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1. про визнання недійсною
укладеної між відповідачами угоди про уступку права вимоги від
22.01.07.
Позов мотивований тим, що вказаний договір є односторонньою
зміною умов укладеного між позивачем та СФГ ОСОБА_1договору №61/71
від 19.10.06 та суперечить вимогам ч. 1 ст. 516 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
.
Рішення від 16.10.07 господарський суд Харківської області
(суддя Лаврова Л.С.) визнав недійною оспорювану угоду.
Рішення мотивовано доведеністю позовних вимог щодо зміни умов
договору №61/71, зокрема його ціни, оскільки новий кредитор, на
відміну від первісного, не є платником податку на додану вартість.
Постановою від 03.12.07 Харківський апеляційний господарський
суд (колегія суддів у складі: Могилєвкін Ю.О. -головуючий, Пушай
В.I., Плужник О.В.) рішення суду першої інстанції скасував, а в
задоволенні позову відмовив.
Постанова мотивована встановленням відсутності обставин щодо
зміни спірною угодою умов договору №61/71.
Ухвалою від 23.01.08 Вищий господарський суд України порушив
касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, в якій
заявлено вимоги про скасування постанови суду апеляційної
інстанції та залишення без змін рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована неврахуванням судом апеляційної
інстанції обставин зміни ціни договору №61/71 шляхом її зменшення
на суму податку на додану вартість.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи,
судова колегія вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню
з наступних підстав.
Як встановили суди першої та апеляційної інстанцій, між СФГ
ОСОБА_1(продавець) та позивачем (покупець) укладено договір №61/71
від 19.10.06 купівлі-продажу цукрових буряків на суму 98426,66
грн. Станом на 22.01.07 заборгованість позивача перед СФГ
ОСОБА_1становила 53809,25 грн.
Згідно з положеннями ст. 509 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник)
зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну
дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити
гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право
вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання
виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу,
зокрема з договорів та інших правочинів.
Окремим видом зобов'язань є купівля-продаж. У відповідності
зі ст. 655 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
за договором купівлі-продажу одна
сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно
(товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає
або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього
певну грошову суму.
З аналізу вказаних норм та встановлених судами обставин
вбачається, що за договором №61/71 між сторонами виникло, зокрема,
зобов'язання з оплати товару, тобто обов'язок позивача щодо сплати
відповідної суми коштів, якому відповідає право СФГ
ОСОБА_1вимагати виконання цього обов'язку. Вказаний обов'язок
виконаний позивачем частково і в СФГ ОСОБА_1залишилось право
вимоги щодо сплати 53809,25 грн.
В силу ст.ст. 512, 515, 516 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
кредитор у
зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема,
передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення
права вимоги). Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений,
якщо це встановлено договором або законом. Заміна кредитора не
допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою
кредитора, зокрема у зобов'язаннях про відшкодування шкоди,
завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю. Заміна
кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо
інше не встановлено договором або законом.
На підставі вказаних положень між відповідачами у справі
22.01.07 укладено угоду №1 про уступку права вимоги з позивача
виконання зобов'язання по сплаті вказаної заборгованості в сумі
53809,25 грн.
Звертаючись з позовом у даній справі про визнання недійсною
вказаної угоди про уступку вимоги, позивач доводив неправомірність
заміни кредитора у спірному зобов'язанні без його згоди, оскільки
п. 6.1 договору №61/71 передбачає зміну, доповнення окремих умов
договору лише шляхом підписання обома сторонами додаткових угод.
Тобто позивач вважає, що заміна сторони договору є зміною його
умов, яка має здійснюватися лише шляхом підписання обома сторонами
додаткових угод.
Суд першої інстанції вказаним доводам позивача правової
оцінки не надав, а суд апеляційної інстанції з цього приводу
зазначив, що положення п. 6.1 договору №61/71 не має відношення до
заміни кредитора. З таким висновком суду слід погодитись з огляду
на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 180 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
зміст
господарського договору становлять умови договору, визначені
угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або
припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так
і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно
до законодавства. Аналогічне положення містить ст. 628 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
. Поняття сторін визначено у ст. 510 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
, згідно з ч. 1 якої сторонами у зобов'язанні є боржник
і кредитор.
Тобто сукупність умов, на яких сторони погодилися виконувати
договір, становлять його зміст, а сторонами є особи, які взяли на
себе зобов'язання за відповідним договором, погодивши його умови.
Заміна ж сторони у зобов'язанні має наслідком перехід до іншої
особи прав або обов'язків щодо виконання відповідного договору на
визначених у ньому умовах. Отже, ототожнення позивачем сторін
договору з його умовами є хибним, і зміна сторін договору не є
зміною його умов.
Разом з тим, задовольняючи позовні вимоги у справі, суд
першої інстанції дійшов висновку про те, що внаслідок укладення
оспорюваної угоди уступки вимоги відбулась одностороння зміна
істотної умови договору №61/71 -його ціни.
Такий висновок суду заснований на тому, що визначений спірною
угодою новий кредитор, на відміну від попереднього, не є платником
податку на додану вартість, а оскільки при укладенні договору
№61/71 сторони погодили ціну товару з урахуванням податку на
додану вартість, при уступці вимоги ціна товару змінилась шляхом
зменшення її на суму податку на додану вартість. В обгрунтування
цього висновку суд послався на норми податкового законодавства,
якими визначається податковий кредит.
Проте суд першої інстанції не врахував, що згідно зі ст. 514
ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
до нового кредитора переходять права
первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що
існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено
договором або законом.
До того ж суд апеляційної інстанції встановив, що оспорюваною
угодою уступки вимоги зміна ціни договору №61/71 не передбачалась.
Вказаною угодою передбачено перехід до нового кредитора права
вимоги з позивача виконання зобов'язання по сплаті заборгованості
в сумі 53809,25 грн. Тобто СФГ ОСОБА_1передало новому кредитору
свої права у зобов'язанні за договором №61/71 у тому обсязі та на
умовах, що існували на момент укладення оспорюваної угоди, як це і
передбачено вищевказаною нормою.
Обставини ж, які стосуються перерахування СФГ ОСОБА_1до
бюджету відповідної суми податку за податковою накладною, яка мала
бути видана за спірним у справі зобов'язанням, та інші
правовідносини сторін щодо сплати ними податків не є предметом
даного спору, оскільки згідно зі ст. 1 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
та
ст. 4 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
податкові правовідносини не є
предметом регулювання цивільного та господарського законодавства.
Отже, зважаючи на встановлення обставин відсутності у
договорі №16/71 заборони щодо заміни кредитора у передбаченому ним
зобов'язанні без згоди боржника, а також відсутності зміни умов
цього договору при укладенні спірної угоди уступки права вимоги №1
від 22.01.07, суд апеляційної інстанції дійшов правильного
висновку про недоведення позивачем порушення при укладенні цієї
угоди вимог ст.ст. 203, 512-516 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, а відтак і
передбачених ст. 215 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
підстав для визнання
правочину недійсним.
З огляду на викладене судова колегія не вбачає підстав для
скасування постанови суду апеляційної інстанції та задоволення
касаційної скарги.
Керуючись ст.ст. 108, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від
03.12.07 у справі №15/381-07 залишити без змін, а касаційну скаргу
без задоволення.
Головуючий Д.Кривда
Судді Г.Жаботина
А.Уліцький