Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

За участю представників сторін:

Ухвалою Вищого господарського суду України від 28.12.2007 року по справі № 34/108-07(20/52) касаційна скарга суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1. була прийнята до провадження, а розгляд справи був призначений на 05.02.2008 року.

В судове засідання 05.02.2008 року представник відповідача-1 не з'явився, про існування поважних причин неявки суд не повідомив. Враховуючи, що сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, виходячи з приписів ст. ст. - 111-5, - 111-7 ГПК України, суд касаційної інстанції вважає, що неявка представника відповідача-1 не перешкоджає розгляду касаційної скарги по суті.

Відводів зазначеному складу колегії суддів не заявлено.

За згодою присутніх представників сторін в судовому засіданні оголошені вступна та резолютивна частини постанови Вищого господарського суду України.

Як вбачається з матеріалів справи, в лютому 2006 року до Господарського суду Дніпропетровської області звернувся суб'єкт підприємницької діяльності -фізична особа ОСОБА_1. з позовом про стягнення з ВДВС П'ятихатського районного управління юстиції 319000 грн. боргу та 10000 грн. моральної шкоди на підставі ст. ст. 1166, 1167 ЦК України.

Постановою Вищого господарського суду України від 16.01.2007 року справа була направлена на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 26.06.2007 року по справі № 34/108-07(20/52) (суддя Примак С. А.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.10.2007 року (головуючий суддя Лотоцька Л. О., судді Бахмат Р. М., Євстигнєєва О. С.) в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими у справі рішенням та постановою, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

В касаційній скарзі заявник посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Представник відповідача-2 в судовому засіданні касаційної інстанції вимоги заявника касаційної скарги підтримав частково, просив направити справу на новий розгляд. Прокурор в судовому засіданні касаційної інстанції проти вимог та доводів заявника заперечував.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін та прокурора, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла наступного висновку.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивачу на праві власності належав зернозбиральний комбайн ДОН-1500 1993 р.в., придбаний за договором купівлі-продажу № 5, накладній № 20 від 21.05.1999р.

25.05.1999р. позивач уклав з КСП ім. Кірова два договори: № 1 про зберігання комбайну строком на 5 років та № 2 про оренду цього комбайну строком на 5 років.

19.09.2000р. державним виконавцем Державної виконавчої служби П'ятихатського районного управління юстиції складений акт опису та арешту майна, відповідно до якого у ТОВ "Лан", яке було правонаступником КСП ім. Кірова, за борги КСП було описано та накладено арешт на майно, в тому числі комбайн ДОН-1500 № 067323, № двигуна 080491, 1993 року випуску. 10.10.2000р. виконавчою службою складено акт вилучення майна, на яке був накладений арешт. 18.10.2000р. зазначений вище належний позивачу комбайн був реалізований за ціною 10982,4 грн.

Відмовляючи в позові, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про порушення позивачем строків позовної давності при зверненні до суду. Причини пропуску строку позовної давності визнані судами неповажними.

З посиланням на позовну заяву, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивача повідомляли про вилучення комбайну виконавчою службою в липні 2002 року.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач не був боржником за виконавчими листами № № 690, 691, ДВС П'ятихатського РУЮ неправомірно арештувало належний позивачу комбайн.

Також судом встановлено, що позивач позбавлений можливості витребувати майно від добросовісного набувача в силу положень ст. 388 ЦК України.

Апеляційний господарський суд дійшов висновку, що відповідно до ст. ст. 1174, 1193 ЦК України позивач правомірно звернувся з вимогою до суду про відшкодування шкоди та моральної шкоди, завданої неправомірними діями Державної виконавчої служби у П'ятихатському районі Дніпропетровської області.

Разом з тим, апеляційний господарський суд дійшов висновку правомірність рішення суду першої інстанції про відмову в позові позивачу, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України "Про державну виконавчу службу" порядок відшкодування шкоди, заподіяної державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, повинен бути передбачений законом. Однак такий закон не прийнятий, і механізм реалізації зазначеної норми відсутній.

Крім того, Законом України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) не передбачені кошти на відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів державної виконавчої служби.

Суд касаційної інстанції вважає, що такий висновок суду апеляційної інстанції є помилковим, оскільки згідно із ч. 7 ст. 4 ГПК України забороняється відмова у розгляді спору з мотивів відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Що стосується висновку про пропуск строку позовної давності без поважних причин, то на думку Вищого господарського суду України такий висновок зроблений в порушення ст. 43 ГПК України при неповному з'ясуванні обставин справи.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення права або про особу, яка його порушила.

Враховуючи положення чинного процесуального законодавства, зокрема, ст. ст. 21, 33, 34, 54 ГПК України, позивач для звернення до суду з позовом про відшкодування шкоди повинен мати допустимі докази, які визначають особу, яка заподіяла шкоду.

Доводи заявника про отримання офіційної відповіді тільки в квітні 2005 року судами першої та апеляційної інстанцій не спростовані.

Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції погоджується з доводами заявника касаційної інстанції про порушення судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови.

Оскільки оцінка доказів та встановлення обставин справи не входить до компетенції суду касаційної інстанції, справа підлягає передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Таким чином, касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Під час нового розгляду суду першої інстанції слід врахувати викладене, повно та всебічно з'ясувати обставини справи, дати оцінку доводам та запереченням сторін і вирішити спір згідно із законодавством.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7-12 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , суд, -

Касаційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.10.2007 року та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.06.2007 року по справі № 34/108-07(20/52) скасувати.

Справу передати на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.