Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 01.08.2007 (суддя: М.Шіляк) визнано недійсним з моменту укладення договір оренди земельної ділянки від 01.11.2002, укладений між ПП "Керен" та виконкомом Івано-Франківської міської ради, ПП "Керен" зобов'язано повернути земльну ділянку Івано-Франківській міській раді.

Рішення суду мотивовано тими обставинами, що єдина підстава для укладення договору оренди земельної ділянки втратила чинність, оскільки за протестом прокурора рішення Івано-Франківської міської ради від 25.01.2002 "Про делегування окремих повноважень щодо управління землями міста" скасовано рішенням міської ради від 07.06.2005.

В договорі оренди відсутня одна з істотних умов –документи, які визначають розмір і місце розташування земельної ділянки виготовлені не були, що є порушенням п. 3 ст. 14, ст.ст. 4- 7, 9, 13, 15 Закону України "Про оренду землі" та підставою для визнання договору недійсним.

Виділення земельної ділянки для створення ринку відбулося без проведення конкурсу, що суперечить постанові Кабінету Міністрів України від 29.04.96 № 465 "Про впорядкування роботи продовольчих та речових ринків" (465-96-п) , відсутні підстави для застосування ст. 35 ГПК України щодо фактів та обставин, які встановлені у справах № 5/87, А-16/78.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 30.10.2007 (судді: Н.Галушко, Т.Процик, Я.Юрченко) рішення господарського суду першої інстанції змінено в частині стягнення судових витрат, в іншій частині залишено без зміни з аналогічних мотивів та підстав.

ПП "Керен" просить апеляційну постанову та рішення у справі скасувати, у задоволенні позову відмовити, так як виконком Івано-Франківської міської ради правомірно уклав договір оренди земельної ділянки від 01.10.2002, а отже судами помилково застосовані ст. 4 ГПК України.

Міська рада фактично не заперечувала проти використання орендарем земельної ділянки, тобто мало місце фактичне схвалення угоди, проект відведення земельної ділянки було затверджено виконкомом.

Крім того, скаржник зазначає, що підприємством фактично завершено будівництво критого ринку, понесені певні витрати пов'язані з будівництвом ринку; судом не враховані факти, які мають преюдиційне значення для розгляду справи.

ПП "Керен" направило касаційній інстанції клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю представника в якого знаходиться необхідна документація.

Обставинною, яка зумовлює відкладення розгляду справи є неможливість вирішення справи в даному судовому засіданні, зокрема, з підстав, наведених в ст. 77 ГПК України. Зазначені підстави оцінюються судом, який розглядає справу, для реалізації наданого йому права на відкладення розгляду справи з метою її вирішення.

З огляду на передбачені ст.ст. 1115, 1117 цього кодексу мету та межі касаційного перегляду справи, касаційна інстанція вважає, що заявлене клопотання підлягає відхиленню, оскільки присутність повноваженого представника в судовому засіданні обов'язковою не визнавалася, дослідження документів виходить за межі касаційного перегляду справи та повноваження касаційної інстанції.

Вищий господарський суд України у відкритому судовому засіданні дослідив матеріали справи, доводи касаційної скарги, вважає, що скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 34 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до виключної компетенції міських, селищних рад належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Виконавчому органу ради можуть бути делеговані повноваження, передбачені ст. 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

За протестом прокуратури рішення Івано-Франківської міської ради від 25.01.2002 "Про делегування окремих повноважень щодо управління землями міста" скасовано рішенням міської ради від 07.06.2005, яке в свою чергу скаржником не оскаржувалося, є чинним.

Приймаючи до уваги вищевикладене, затвердження виконкомом проекту відведення земельної ділянки здійснено поза межами наданих повноважень та не приймається до уваги з огляду на приписи ст. 19 Конституції України, оскільки органи державної влади зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На підставі ч. 2 ст. 83 Земельного кодексу України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності. Право комунальної власності на землю відповідно ст. 14 Закону України "Про розмежування земель державної та комунальної власності" посвідчується державним актом, форма якого встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно п. 12 Перехідні положення Земельного кодексу України (2768-14) до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Касаційна інстанція також враховує відсутність однієї з істотних умов договору оренди, а саме місце розташування та розмір земельної ділянки, що дає підстави для визнання договору оренди земельної ділянки відповідно до ст. 15 Закону України "Про оренду землі" недійсним.

Ст.ст. 123, 124 Земельного кодексу України не передбачають укладення договорів оренди, визнання їх дійсними на підставі їх подальшого схвалення відповідним органом місцевого самоврядування.

Касаційна інстанція приймає до уваги, що земельні ділянки на право створення ринків надаються виключно на конкурсних засадах, а отже при передачі в оренду земельної ділянки не дотримані положення постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.96 № 465 (465-96-п) "Про впорядкування роботи продовольчих ринків", "Положення про порядок проведення конкурсів на право створення ринків і надання їх в оренду" від 21.05.96.

Що стосується справ № 5/87, А-16/78 та їх оцінки, то зазначені обставини обґрунтовано не прийнято судами до уваги з огляду на вимоги ст. 35 ГПК України, відшкодування збитків є окремою вимогою, яка не може розглядатися в межах даної справи.

Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8, 111-9, 111-11 ГПК України, Вищий господарський суд України

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 30.10.2007 у справі № 8/109 господарського суду Івано-Франківської області залишити без змін, а касаційну скаргу –без задоволення.