ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 січня 2008 р.
№ 7/19-38
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді
Добролюбової Т.В.,
суддів
Гоголь Т.Г.,
Швеця В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Відкритого акціонерного товариства
"Луцьке ремонтно-транспортне підприємство"
на постанову
Львівського апеляційного господарського суду
від 03 жовтня 2007 року
у справі
№ 7/19-38
господарського суду
Волинської області
за позовом
Сільськогосподарського приватного підприємства
"Рать"
до
Відкритого акціонерного товариства
"Луцьке ремонтно-транспортне підприємство"
про
стягнення 40 800 грн.
за участю представників сторін від:
позивача: не з'явилися, належним чином повідомлені про час та
місце судового засідання;
відповідача: Петрук В.В. (дов. від 21.11.07), Приступа С.В.
(директор)
ВСТАНОВИВ:
У січні 2007 року сільськогосподарське приватне підприємство
"Рать" (далі -позивач) звернулося до Господарського суду
Волинської області з позовом до відкритого акціонерного товариства
"Луцьке ремонтно-транспортне підприємство" (далі -відповідач) про
стягнення грошової суми у розмірі 40800,00 грн. за отриманий
відповідачем товар, а саме -насіння озимої пшениці.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що на підставі усної
домовленості сторін, позивачем було передано ВАТ "Луцьке
ремонтно-транспортне підприємство" визначений товар, що
підтверджується накладною № 2905 від 20.10.04, натомість,
відповідачем в порушення вищезазначеної домовленості не здійснено
належної оплати за поставлений товар.
Рішенням Господарського суду Волинської області від 12
березня 2007 року (суддя Шум М.С.), залишеним без змін постановою
Львівського апеляційного господарського суду від 03 жовтня 2007
року (колегією суддів у складі: Новосад Д. -головуючий, Михайлюк
О., Мельник Г.) позов задоволено.
Судові акти мотивовані посиланнями на статті 144, 173, 193 ГК
України ( 436-15 ) (436-15)
, статті 509 та 526 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, в
силу яких, майнові права та обов'язки суб'єктів господарювання
виникають з угод, передбачених законом, а також угод, не
передбачених законом, але що йому не суперечать. Також зазначеними
нормами визначено обов'язок щодо належного виконання зобов'язання
відповідно до умов договору та закону. У зв'язку з чим, суди
дійшли до висновку щодо обгрунтованості заявлених вимог та таких,
що грунтуються на поданих позивачем належних та достовірних
доказах.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ВАТ
"Луцьке ремонтно-транспортне підприємство" звернулося до Вищого
господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить
рішення Господарського суду Волинської області від 12.03.07 та
постанову Львівського апеляційного господарського суду від 03
жовтня 2007 року скасувати та прийняти нове рішення, яким в
задоволенні позовних вимог відмовити, мотивуючи касаційну скаргу
доводами щодо неповного з'ясування обставин, що мають значення для
справи, а також тим, що висновки судів не відповідають дійсним
обставинам справи. Зокрема, скаржник вказує на те, що суди не
звернули уваги на той факт, що сторонами не укладалося жодного
договору-купівлі продажу, у зв'язку з чим, відсутні підстави для
стягнення будь-яких заборгованостей за поставлений товар. Крім
того, відповідач, посилаючись на статтю 41 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, зазначив про неправомірність судів попередніх
інстанцій щодо непризначення останніми судової експертизи з метою
визначення достовірності накладної № 2905 від 20.10.04 щодо
поставки відповідачу 24 тони насіння озимої пшениці "Гарант".
В судовому засіданні Вищого господарського суду України
відповідач змінив касаційні вимоги і просив рішення Господарського
суду Волинської області від 12.03.07 та постанову Львівського
апеляційного господарського суду від 03 жовтня 2007 року
скасувати, а справу скерувати на новий розгляду до суду першої
інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників
відповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги,
перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх
встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими
судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів
вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних
підстав.
Відповідно до вимог статей 108, 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, касаційна інстанція
переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевих
господарських судів та постанови апеляційних господарських судів
та, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіряє
застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм
матеріального і процесуального права.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України "Про
судове рішення" від 29.12.76 № 11 ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
із змінами,
внесеними постановами Пленуму від 24.04.81 № 4, від 25.12.92 № 13
( v0013700-92 ) (v0013700-92)
, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі
вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши
обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального
права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх
відсутності -на підставі закону, що регулює подібні відносини, або
виходячи з загальних засад і змісту законодавства України.
Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені
судом обставини, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і
відхиляючи інші докази, суд має це обгрунтувати. Мотивувальна
частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші
нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено
права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах.
Обгрунтованим визначається рішення, в якому повно відображені
обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду
стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними,
відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами,
дослідженими в судовому засіданні.
Разом з тим, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувані
судові акти вказаним вимогам не відповідають, виходячи з
наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами
попередніх інстанцій, 20 жовтня 2004 року позивач здійснив
поставку насіння озимої пшениці "Гарант" (далі- товар) для
відповідача в кількості 24 тонн на загальну суму 40 800, 00 грн.
На підставі доручення ВАТ "Луцьке ремонтно-транспортне
підприємство" серії ЯИЕ № 688296 від 10.10.04 Лебеда Людмила
Борисівна отримала вказаний товар.
Відповідно до статті 144 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
, майнові права
та майнові обов'язки суб'єктів господарювання виникають з угод,
передбачених законом, а також з угод, що не передбачені законом,
але таких, що йому не суперечать.
Згідно зі статтею 193 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
та статті 526 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
зобов'язання мають виконуватися належним чином
відповідно до умов договору та закону, інших правових актів
законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно
до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно
ставляться.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що в порушення
вищезазначених правових норм, відповідач взяті на себе
зобов'язання щодо здійснення оплати за отриманий товар - не
виконав.
Листом від 29.11.06 позивач звернувся до відповідача з
вимогою про сплату заборгованості, проте таке звернення залишилося
без жодного реагування зі сторони ВАТ "Луцьке ремонтно-транспортне
підприємство" (а.с. 8).
Отже, суд першої інстанції дійшов до висновку, з яким
погодився й апеляційний суд, відповідно до якого позивач здійснив
поставку відповідачу 24 тонн насіння озимої пшениці "Гарант", що
свідчить про належне виконання останнім своїх зобов'язань та
підтверджується накладною № 2905 від 20.10.04 і довіреністю серії
ЯИЕ № 688296 від 20.10.04. Тоді як відповідачем, взяті на себе
зобов'язання не виконані - оплата наданих позивачем послуг не
здійснена, що відповідно до статті 610 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
є
порушенням зобов'язання.
Проте, висновки судів про обгрунтованість заявлених позовних
вимог колегія суддів Вищого господарського суду України вважає
передчасними, Так, приймаючи оскаржувані судові рішення суди не
встановили правову природу відносин, що виникли між сторонами щодо
поставки насіння озимої пшениці "Гарант", вичерпно не з'ясувати
обставини, пов'язані з фактичною поставкою (чи не поставкою)
відповідачеві товару.
Колегія суддів Вищого господарського суду України не
погоджується з посиланнями судів попередніх інстанцій щодо
існування між сторонами зобов'язальних правовідносин, оскільки
останні грунтуються виключно на факті поставки позивачем товару.
Суди на виконання приписів статті 38 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
під
час розгляду справи не витребовували і не досліджували будь - яких
документів і доказів, з яких можна було б встановити дійсні
правовідносини сторін за справою, підстави і предмет позову, а
також умови передання відповідачеві спірного товару.
Задовольняючи заявлені позовні вимоги, суди першої та
апеляційної інстанцій не з'ясували, який обсяг робіт фактично
виконав позивач на виконання зобов'язання, із зазначенням
документів, які б підтвердили поставку товару, і чи погодився з
вказаним обсягом виконаних робіт відповідач. З цією метою названі
судові інстанції мали належними засобами доказування перевірити
зазначені обставини та витребувати у сторін первинні бухгалтерські
документи.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами
попередніх інстанцій, в обгрунтування заявлених вимог позивачем
надано кілька екземплярів накладної № 2905 від 20.10.04 (а.с. 9,
26, 39, 45), що за своїм змістом різняться між собою. При цьому,
суди дійшли до висновку, що належним доказом підтвердження
поставки товару є оригінал накладної, що знаходиться в матеріалах
справи на аркуші 26. Колегія суддів не погоджується з такими
висновками судів та вважає їх передчасними, оскільки судами не
досліджувалося питання щодо належності та допустимості поряд з
оригіналом інших наданих позивачем накладних, не надано їм
правової оцінки.
Крім того, судами попередніх інстанцій не надано правової
оцінки доводам відповідача щодо наявної в матеріалах справи книги
обліку придбання товару ВАТ "Луцьке ремонтно-транспортне
підприємство", яка була надана відповідачем в підтвердження
ненадходження насіння озимої пшениці "Гарант" на підприємство
(а.с.22 - 24).
Наведене свідчить про порушення судами принципів, закріплених
в статті 43 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, щодо повноти всебічності та об'єктивності судового
розгляду.
Неповне встановлення судами обставин, що мають значення для
справи, є порушенням вимог: статті 4-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
яка визначає, що судові рішення приймаються за результатами
обговорення усіх обставин справи; статті 38 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, яка зобов'язує суд у разі, якщо подані сторонами
докази є недостатніми, витребувати від підприємств та організацій
незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні
для вирішення спору.
У зв'язку із вищевикладеним, колегія суддів Вищого
господарського суду України вважає, що суди попередніх інстанцій,
приймаючи оскаржувані рішення та постанову, надали неповну та
невірну юридичну оцінку обставинам справи, не застосували норми
матеріального права, порушили норми процесуального права, у
зв'язку з чим, враховуючи межі перегляду справи в касаційній
інстанції (ст.111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
), оскаржувані рішення
та постанова підлягають скасуванню, а дана справа передачі на
новий розгляд до місцевого господарського суду.
При новому розгляді, суду необхідно з'ясувати наведені в цій
постанові обставини справи, дослідити наявні у справі докази, дати
їм, та доводам сторін належну правову оцінку та ухвалити законне
та обгрунтоване рішення. Господарському суду слід врахувати, що
рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги
процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, вирішив
спір у відповідності з нормами матеріального права, а
обгрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені
обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про
встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними,
відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами.
Відповідно до вище викладеного, керуючись статтями 111-5,
111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства
"Луцьке ремонтно-транспортне підприємство" задовольнити.
2. Рішення Господарського суду Волинської області від 12
березня 2007 року та постанову Львівського апеляційного
господарського суду від 03 жовтня 2007 року скасувати.
3. Справу № 7/19-38 скерувати на новий розгляд до
Господарського суду Волинської області.
Головуючий суддя: Добролюбова Т.В.
Гоголь Т.Г.
Судді: Швець В.О.