ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 січня 2008 р.
№ 11/210пд
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого:
Першикова Є.В.,
суддів:
Данилової Т.Б.,
Ходаківської I.П.,
розглянула
касаційну скаргу
приватного підприємства "Зернопродукт" (далі Підприємство)
на постанову
Донецького апеляційного господарського суду
від
23.10.07
у справі
№ 11/210пд
господарського суду
Донецької області
за позовом
Підприємства
до
дочірнього підприємства "Донецький облавтодор" відкритого
акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія
"Автомобільні дороги України" (далі Товариство),
третя особа:
державне підприємство "Донецька залізниця" (далі Залізниця),
про
спонукання укласти договір
В засіданні взяли участь представники:
- позивача:
Кізілова I.М. (за дов. № 3-Д від 30.01.08);
- відповідача:
не з'явились;
- третьої особи:
не з'явились.
Ухвалою від 24.12.07 Вищого господарського суду України
касаційна скарга Підприємства № 30/11 від 13.11.07 була прийнята
до провадження, справу призначено до розгляду у судовому засіданні
на 31.01.08. Вказана ухвала суду була направлена сторонам у справі
в установленому порядку, документів які б свідчили про її
неотримання сторонами у справі до Вищого господарського суду
України не надходило, отже усіх учасників судового процесу
відповідно до ст. 111-4 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
належним чином повідомлено про час і місце
розгляду касаційної скарги.
На день розгляду справи у судовому засіданні 31.01.08
будь-яких письмових заяв та клопотань від учасників судового
процесу щодо відкладення розгляду справи до суду не надходило.
У судове засідання 31.01.08 представники Товариства та
Залізниці не з'явились.
Враховуючи, що ухвалою про призначення справи до розгляду
учасників судового процесу було попереджено, що неявка без
поважних причин у судове засідання не тягне за собою перенесення
розгляду справи на інші строки, а від Товариства та Залізниці
повідомлень щодо неможливості участі у судовому засіданні 31.01.08
до колегії суддів Вищого господарського суду України не надходило,
справа розглядається за наявними матеріалами справи за участі
представника Підприємства.
Про вказані обставини представника Підприємства було
повідомлено на початку судового засідання 31.01.08. Відводів
складу колегії суддів не заявлено.
За згодою представника Підприємства, відповідно до ч. 2 ст.
85 та ч. 1 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
у судовому засіданні 31.01.08 було оголошено лише
вступну та резолютивну частини постанови Вищого господарського
суду України.
Рішенням від 18.09.07 господарського суду Донецької області
(суддя Чернота Л.Ф.) у задоволенні позовних вимог Підприємству
відмовлено.
Постановою від 23.10.07 Донецького апеляційного
господарського суду (колегія суддів у складі: головуючий -Шевкова
Т.А., судді -Геза Т.Д., Діброва Г.I.) апеляційну скаргу
Підприємства залишено без задоволення, а рішення від 18.09.07
господарського суду Донецької області -без змін.
Вказані судові рішення мотивовані тим, що зміст проекту
договору, про зобов'язання укладення якого Підприємство звернулось
з позовом, не відповідає законодавчо встановленим вимогам.
Зокрема, попередні судові інстанції прийшли до висновку про
невизначення в договорі його предмету, неправильне визначення в
ньому найменування контрагента, ненадання до договору
обгрунтованого розрахунку вартості послуг за таким договором та
ін.
Не погодившись з рішеннями попередніх судових інстанцій
Підприємство звернулось до Вищого господарського суду України з
касаційною скаргою в якій просить рішення від 18.09.07
господарського суду Донецької області та постанову від 23.10.07
Донецького апеляційного господарського суду по даній справі
скасувати, та прийняти по справі нове рішення, яким зобов'язати
Товариство укласти з Підприємством договір про надання послуг з
використання залізничної колії для виробничих потреб в редакції,
викладеній у проекті такого договору, наданого Підприємством.
Свої вимоги скаржник обгрунтовує тим, що при винесенні
оскаржених судових актів було порушено норми матеріального та
процесуального права, а саме: ст. 8 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, ст.ст. 321, 642 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
, п. 73 Статуту залізниць України, ч. 3 ст. 24, ч. 5 ст.
78, ч. 3 ст. 84 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
.
У своєму відзиві на касаційну скаргу Товариство щодо доводів
скаржника заперечує, вважаючи їх безпідставними, у зв'язку з чим
просить касаційну скаргу Підприємства залишити без задоволення, а
оскаржені судові рішення -без змін.
Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, відзив на
касаційну скаргу, заслухавши пояснення представника Підприємства,
суддю-доповідача по справі, проаналізувавши на підставі
встановлених фактичних обставин справи правильність застосування
судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів
Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що
касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних
підстав.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями на підставі
матеріалів справи, листом № 16/07 від 13.07.06 Підприємство
направило на адресу Товариства два примірники проекту договору від
17.07.06 № 80 про надання послуг з використання залізничної колії
для виробничих потреб, де визначив строк для відповіді -20 днів,
проте у встановлений строк підписаний договір або протокол
розбіжностей до нього Товариством Підприємству надано не було, у
зв'язку з чим Підприємство звернулось до суду з позовом про
спонукання Товариства до укладення такого договору. Свої вимоги
Підприємство обгрунтовує тим, що є власником залізничної під'їзної
колії, якою користується Товариство, у зв'язку з чим вважає, що
згідно п. 73 Статуту залізниць України Товариство має брати участь
у проведенні розрахунків щодо ремонту та утримання колії, а
порядок розрахунків має бути встановлено у відповідному договорі.
Вирішуючи спір суди першої та апеляційної інстанцій
встановили, що Підприємство в обгрунтування своїх позовних вимог
посилається на наступні документи: договір купівлі-продажу від
27.11.04, згідно якого Підприємство прийняло у власність від ТОВ
"МелБАС" виробничі будівлі, що знаходяться в селищі Райгородок
Слов'янського району по вул.Кірова, 41 на земельній ділянці
Райгородоцької селищної ради Слов'янського району Донецької
області (серед перелічених у вказаному договорі виробничих
будівель, зазначене залізничне полотно № 3); свідоцтво про право
власності на нерухоме майно серії ЯЯЯ № 886886, видане 03.04.06 на
підставі рішення виконкому Райгородоцької селищної ради № 31 від
22.03.06, яке також підтверджує право власності Підприємства на
зазначене залізничне полотно; акт обстеження умов роботи на
під'їзному шляху Підприємства та станції примикання Придонецька
Донецької залізниці від 09.06.05; договір № 2/77 про подачу та
уборку вагонів Підприємством від 14.06.05; паспорт під'їзної
колії, якій підтверджує право власності Підпримєства на залізничне
полотно, розташоване у с.Райгородок Слов'янського району Донецької
області, що примикає до путі № 4 станції "Придонецька" через
стрілку 15.
При вирішенні спору попередні судові інстанції проаналізували
зміст наданого проекту договору та прийшли до висновку про те, що
найменування підприємства з яким позивач намагався укласти договір
зазначено як "ДП "Донецькоблавтодор", тоді як згідно довідки
Головного управління статистики України від 08.08.07 № 22-15/2432,
станом на 16.05.02 в ЄДРПОУ значиться дочірнє підприємство
відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія
"Автомобільні дороги України" -"Донецький облавтодор".
Також, встановлено, що Підприємством в проекті договору не
визначено предмет договору. Так, в п. 1.1 проекту договору
зазначено, що підприємство надає послуги з використання
залізничних колій, які є його власністю, однак не зазначено місце
розташування даних залізничних колій, їх довжина, порядок їх
експлуатації. При цьому, попередні судові інстанції звернули увагу
на те, що Підприємством не зазначено порядок обліку проходження
вагонів по спірним коліям.
Крім того, місцевим та апеляційним судами враховано, що у р.
3 проекту договору "Вартість послуг та порядок оплати", у п. 3.1
Підприємство пропонує Товариству "здійснювати оплату із розрахунку
150,00 грн. за проходження одного вагону в обидві сторони", однак
Підприємством не надано обгрунтованого розрахунку вартості послуг
у розмірі 150,00 грн. за проходження одного вагону, який
підтверджує вимоги Підприємства про встановлення такої ціни, що
виключає можливість перевірки обгрунтованості встановлення
вартості послуг плати у наведеному розмірі.
Разом з тим, попередні судові інстанції звернули увагу на те,
що Підприємством калькуляція нормативних витрат на поточне
утримання під'їзної колії складена станом на 20.10.05, тоді як
заява про спонукання укласти договір строком з 17.07.2006 по
31.12.2010 надана до господарського суду 16.07.07. При цьому,
судові інстанції прийшли до висновку про те, що з даної
калькуляції не вбачається довжина під'їзної колії, витрати по
сплаті земельного податку, не обгрунтована рентабельність
підприємства в розмірі 40%.
Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує,
що згідно ст. 1 Закону України "Про залізничний транспорт"
( 273/96-ВР ) (273/96-ВР)
під'їзні колії -це залізничні колії, які призначені
для транспортного обслуговування одного або кількох підприємств,
організацій та установ у взаємодії із залізничним транспортом
загального користування.
Відповідно до ст. 21 Закону України "Про транспорт"
( 232/94-ВР ) (232/94-ВР)
транспортна система, зокрема, складається з
транспорту залізничного загального користування і промислового
залізничного транспорту.
За змістом ст. 9 цього Закону транспортні засоби, споруди,
устаткування можуть перебувати у власності підприємств, об'єднань,
установ, організацій і громадян.
Відповідно, на ці об'єкти поширюються норми Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
щодо права власності, непорушність
якого гарантована Конституцією України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
.
З встановлених судами першої і апеляційної інстанцій обставин
вбачається, що Підприємство і Товариство є користувачами
нерухомого майна, визначеного ст. 181 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
, права на яке підлягають державній реєстрацій
відповідно до ст. 182 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
в разі
набуття права власності на це майно.
Залізничні колії, якими користуються сторони у справі, є
неподільними речами в розумінні положень ст. 183 Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
і кожна є приналежною до головної
речі -залізниці.
Разом з тим, колегія суддів Вищого господарського суду
України звертає увагу на те, що попередніми судовими інстанціями
не було надано правової оцінки питанню доведеності державної
реєстрації Підприємством прав на об'єкти нерухомості -залізничні
колії, їх локалізації та технічним характеристикам, у зв'язку з
чим фактично не надано правової оцінки щодо самого факту
правомірності звернення Підприємства до суду з відповідним
позовом.
Разом з тим, колегія суддів Вищого господарського суду
України враховує, що відповідно до п. 73 Статуту залізниць
України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 457
від 06.04.98 ( 457-98-п ) (457-98-п)
(далі Статут), порядок обслуговування
контрагентів - підприємств, що мають у межах залізничної під'їзної
колії іншого підприємства свої склади або залізничні колії, які до
неї примикають, встановлюється договорами, що укладаються без
участі залізниці, безпосередньо між контрагентами і підприємством,
якому належить залізнична під'їзна колія. У разі обслуговування
залізничної під'їзної колії локомотивом залізниці між залізницею і
контрагентом укладається договір на подачу і забирання вагонів.
Усі розрахунки за обслуговування здійснюються безпосередньо між
ними. Розрахунки, пов'язані з амортизацією залізничних під'їзних
колій, за участь контрагента у ремонті та утриманні колії у всіх
випадках здійснюються безпосередньо між підприємством і його
контрагентом.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
за договором про надання послуг одна сторона
зобов'язується за завданням другої сторони надати послугу, яка
споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної
діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві
зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ч. 2 п. 1.1 Правил обслуговування залізничних
під'їзних колій, затверджених наказом Міністерства транспорту
України № 644 від 21.11.00 ( z0861-00 ) (z0861-00)
(зареєстровано в
Міністерстві юстиції України 24.11.00 за № 875/5096 ( z0875-00 ) (z0875-00)
)
/далі Правила/, під'їзні колії з усіма спорудами і пристроями,
локомотиви і вагони повинні утримуватися в повній справності
згідно з чинними Правилами технічної експлуатації (ПТЕ) залізниць
України, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від
16.01.95 N 27, і ПТЕ підприємств. Власники (користувачі)
залізничних під'їзних колій забезпечують їх освітлення у межах
території, яку вони займають, а також місць навантаження,
вивантаження вантажів, очищення під'їзних колій від сміття і
снігу.
Пунктом 1.5 Правил встановлено, що власник під'їзної колії
має технічний паспорт, масштабний план під'їзної колії, поздовжній
та поперечний профілі залізничних колій і креслення штучних
споруд. У технічному паспорті та в додатках до нього вказується
характеристика рейок, шпал, баласту, земляного полотна, штучних
споруд, вагових приладів, пристроїв і механізмів, призначених для
навантаження, вивантаження, очищення, промивання і підготовки для
навантаження залізничних вагонів, маневрових пристроїв, лебідок,
локомотивного і вагонного господарства, промислових станцій,
гірок, напівгірок, витяжних колій, засобів СЦБ і зв'язку, які
використовуються у поїзній і маневровій роботі, та інших пристроїв
і механізмів, призначених для роботи з вагонами і локомотивами
залізниць. Один примірник цієї документації передається залізниці
при прийнятті під'їзної колії в експлуатацію. Після здачі в
експлуатацію нових об'єктів або їх ліквідації в технічний паспорт
вносяться відповідні зміни, про що власники під'їзних колій
повідомляють залізницю у декадний термін.
За змістом п. 1.6 Правил використання залізницею під'їзної
колії для виконання маневрових робіт, тимчасового поставлення
рухомого складу та з іншо ю метою, що не пов'язана з
обслуговуванням під'їзної колії, можливе за погодженням з
власником колії.
Відповідно до ст. 5 Статуту нормативні документи Міністерства
транспорту України, що визначають порядок і умови перевезень,
користування засобами залізничного транспорту, безпеки руху,
охорони праці, громадського порядку, перетину залізничних колій
іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки,
санітарні норми та правила на залізничному транспорті, є
обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території
України.
Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає,
що судами першої та апеляційної інстанцій при винесенні рішень по
суті спору наведеним правовим положенням юридичного аналізу в
контексті спірних правовідносин надано не було, в той час, як у
даному випадку необхідно було керуватися вказаними нормами в
комплексі.
При цьому, без належної уваги та правової оцінки з боку суду
першої та апеляційної інстанцій залишились обставини щодо права
власності Підприємства на залізничну колію, факту користування
такою колією Товариством, фактичному обслуговуванню і витратам
Підприємства на утримання належної йому залізничної під'їзної
колії та ін., проте з'ясування вказаних обставин має суттєве
значення для вирішення питання щодо наявності підстав для
задоволення або відмови у задоволенні позову. Належне з'ясування
та оцінка судом зазначених питань, що мають істотне значення, є
необхідними для правильного вирішення даного спору.
На підставі викладеного колегія суддів Вищого господарського
суду України вважає, що спір розглянуто місцевим та апеляційним
судами без дослідження в повному обсязі обставин справи та норм
чинного законодавства, що є порушенням принципу всебічного,
повного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх
сукупності та призвело до прийняття рішень з помилковим
застосуванням норм права.
Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до
уваги, що скаржник в касаційній скарзі стверджує факт порушення
судами не лише норм матеріального та процесуального права, а також
і питання, які стосуються оцінки доказів. Колегія суддів Вищого
господарського суду України наголошує, що оцінка доказів, не
віднесена до компетенції касаційної інстанції.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, враховуючи
вимоги ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, відзначає, що перегляд у касаційному порядку судового
рішення здійснюється касаційною інстанцією на підставі
встановлених фактичних обставин справи та перевіряється
застосуванням попередніми інстанціями норм матеріального і
процесуального права. Касаційна інстанція не має права
встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази
або додатково перевіряти докази.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України,
викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.76 № 11 "Про судове
рішення ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
", рішення є законним тоді, коли суд,
виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно
перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з
нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин. Оскільки передбачені процесуальним законом межі
перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права
встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання
про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних
доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти
докази, рішення, ухвалені у справі, підлягають скасуванню, а
справа -направленню на новий розгляд до господарського суду
Донецької області.
Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти
до уваги викладене в цій постанові, вжити всі передбачені законом
засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення
обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від
встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити
спір.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу приватного підприємства "Зернопродукт" №
30/11 від 13.11.07 задовольнити частково.
Рішення від 18.09.07 господарського суду Донецької області та
постанову від 23.10.07 Донецького апеляційного господарського суду
у справі № 11/210пд господарського суду Донецької області
скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої
інстанції.
Головуючий
Є.Першиков
судді:
Т.Данилова
I.Ходаківська