ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 січня 2008 р.
№ 3/202-3475
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого:
Михайлюка М.В.,
Суддів :
Дунаєвської Н.Г. Рибака В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1
на постанову
Львівського апеляційного господарського суду від 29.10.2007
року
у справі
№ 3/202-3475 господарського суду Тернопільської області
за позовом
СПД - фізичної особи ОСОБА_2
до третя особа
СПД - фізичної особи ОСОБА_1 Кредитна спілка "Кредит-ФОС"
про
стягнення 10526,89 грн.
за участю представників сторін :
позивача
не з'явились,
відповідача
ОСОБА_3,
В С Т А Н О В И В :
Рішенням господарського суду Тернопільської області від
06.09.2007 р. у справі № 3/202-3475 (суддя: Турецький I.М.),
залишеним без змін постановою Львівського апеляційного
господарського суду від 29.10.2007 року (судді: Краєвська М.В.,
Мурська Х.В., Кордюк Г.Т.) позов задоволено: стягнуто з
відповідача на користь позивача 7845 грн. боргу, 2151,88 грн.
інфляційних нарахувань та 530,01 грн. 3% річних.
Не погоджуючись з вказаною постановою, відповідач звернувся
до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій
посилаючись на порушення господарськими судами норм матеріального
та процесуального права, просить постанову скасувати, а
провадження у справі припинити.
Перевіривши матеріали справи, доводи касаційної скарги,
правильність застосування господарськими судами норм матеріального
та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду
України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає
задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до п. 1 ст. 111-9 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має
право залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, а
скаргу без задоволення. Касаційна скарга залишається без
задоволення, коли суд визнає, що постанова апеляційного
господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та
процесуального права.
Як встановили господарські суди, 31.03.2004 р. кредитна
спілка "Кредит-ФОС" і позивач уклали договір кредиту № 62, за яким
кредитор надає позичальнику 18000 грн. для здійснення
підприємницької діяльності на засадах строковості, зворотності,
цільового характеру використання, платності та забезпеченості, а
позичальник зобов'язується повернути його кредитору на умовах,
передбачених цим договором. В забезпечення виконання зобов'язань
за кредитним договором № 62 від 31.03.2004 р. кредитна спілка
"Кредит-ФОС" і відповідач уклали договір поруки № 28.
Відповідно до вимог ст. 34 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
обставини
справи, які відповідно до законодавства мають бути підтверджені
певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими
засобами доказування.
Господарський суд апеляційної інстанції відхилив як доказ
оплати відповідачем коштів за кредитом довідку кредитної спілки
"Кредит-ФОС" від 18.09.2005 р. № 196 та прийшов до висновку, що
відповідач не довів факту сплати кредиту як поручителем, оскільки
позивач самостійно погашав кредит, проводячи сплату боргу
відповідно до графіку розрахунків, що підтверджується квитанціями
виданими на його ім'я: № 394 від 02.07.2004 р., №963 від
18.08.2004 р., №1326 від 01.11.2004 р., № 1352 від 05.11.2004 р.,
№675 від 07.04.2005 р.
Господарські суди встановили, що 18.08.2004 р. відповідачка
написала розписку про те, що вона зобов'язується повернути
позивачу позику в сумі 7845 грн. протягом 4 місяців (з 18.08.2004
р. по 18.12.2004 р.)
Відтак, суд прийшов до висновку, що відповідачка не погашала
кредит, а отримана нею позика не пов'язана з її обов'язками як
поручителя.
Відповідач зобов'язань щодо повернення позики в сумі 7 845
грн. не виконав і не повернув позивачу вказану суму.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до
умов договору та вимог цивільного кодексу України, інших актів
цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -
відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що
звичайно ставляться (ст.526 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
). Боржник, який
прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора
зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого
індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти
річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не
встановлений договором або законом (ст.625 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
).
Таким чином, суди прийшли до обгрунтованого висновку про
задоволення позову та стягнення 7 845 грн. боргу, 2151,88 грн.
збитків від інфляції, 530,01 грн. 3% річних.
Окрім того, суд апеляційної інстанції правомірно спростував
доводи відповідача про неналежне повідомлення відповідача про час
і місце розгляду справи, оскільки суд першої інстанції виконав
умови ст. 64 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
. Ухвали суду від 14.08.2007
р., від 23.08.2007 р. направлені на адресу відповідача
рекомендованим листом з повідомленням про вручення, але повернуті
без вручення поштою з відміткою "за закінченням терміну
зберігання".
З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського
суду України не вбачає підстав для скасування постанови
апеляційного господарського суду, оскільки вона є законною та
обгрунтованою.
Крім того, відповідно до вимог ст. 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не
має права встановлювати або вважати доведеними обставини, які не
були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази
або додатково перевіряти докази.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9,
111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ :
Касаційну скаргу залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від
29.10.2007 року у справі № 3/202-3475 залишити без змін.
Головуючий, суддя М. Михайлюк
Судді : Н.Дунаєвська
В.Рибак