ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
 
                            ПОСТАНОВА
 
                          IМЕНЕМ УКРАЇНИ
 
     29 січня 2008 р.
 
     № 31/298
 
     Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
 
      головуючого
     Т.Б. Дроботової,
 
     суддів :
     Н.О. Волковицької,
 
     Л. I. Рогач
 
     розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
     Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптіма-лізинг"
     на постанову
     Київського апеляційного господарського суду від 11.10.2007 р.
     у справі
 
     №31/298
 
     господарського суду
 
     міста Києва
 
     за позовом
 
     Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптіма-лізинг"
 
     до
 
     Закритого  акціонерного  товариства  "Український   мобільний
зв'язок"
 
     про
     Стягнення 45605,16грн.
 
     за участю представників:
 
     позивача
     Сатир Л.В., дов. від  28.01.08р.,  Дашутіна  А.В.,  дов.  від
28.01.08р.
 
     відповідача
     Гаєвська Т.А., дов. від 30.08.07р.
 
                            ВСТАНОВИВ:
 
     Товариство  з  обмеженою   відповідальністю   "Оптіма-лізинг"
звернулося  до  господарського  суду  з   позовом   до   Закритого
акціонерного  товариства  "Український  мобільний   зв'язок"   про
відшкодування 45605,16грн. збитків, заподіяних позивачу у  зв'язку
з  пошкодженням  автомобіля   та   проведенням   автотоварознавчої
експертизи,  посилаючись  на  приписи  статті  216  Господарського
кодексу  України  ( 436-15 ) (436-15)
        ,  статей  526,  610,  611  Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
        .
 
     Свої вимоги позивач обгрунтовує договірними  правовідносинами
з відповідачем за договором лізингу, що передбачають відшкодування
збитків, завданих автомобілю позивача, порушенням  умов  договору,
та відмовою страхової компанії здійснити страхову виплату з огляду
на порушення умов страхування автомобіля відповідачем.
 
     Відповідач   проти   позову   заперечив   з   підстав    його
необгрунтованості, та недостовірності, на його думку,  визначеного
розміру збитків.
 
     Рішенням господарського суду  міста  Києва  від  05.06.2007р.
(суддя Качан Н.I.) позов задоволено  частково;  з  відповідача  на
користь позивача стягнуто 45325,15грн. збитків та  140грн.  витрат
щодо проведення автотоварознавчої експертизи; у задоволенні  решти
позовних вимог відмовлено; судові витрати покладено на позивача.
 
     Судове рішення вмотивовано встановленими  обставинами  справи
щодо порушення відповідачем  договірних  зобов'язань  та  завдання
майнової  шкоди  шляхом  пошкодження  автомобіля,  обгрунтованістю
заявленою до стягнення суми, а також  статтею  173  Господарського
кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
        , що надає  право  управненому  суб'єкту
вимагати від іншої сторони виконання її обов'язку.
 
     Постановою Київського апеляційного  господарського  суду  від
15.02.2007р. (судді: Андрієнко В.В. -  головуючий,  Малетич  М.М.,
Студенець В.В.) рішення господарського суду скасовано частково  та
прийнято  нове  рішення,  яким  у   задоволенні   позовних   вимог
відмовлено у повному обсязі; з  позивача  на  користь  відповідача
стягнуто 228,03грн. судових витрат.
 
     Відмовляючи у задоволенні  позовних  вимог,  апеляційний  суд
зазначив, що позивачем не доведено належними засобами  доказування
реального  понесення  ним  збитків,   відшкодування   за   рахунок
відповідача витрат, зроблених з метою  підготовки  до  справи  (на
проведення експертизи) не передбачено чинним законодавством.
 
     Не погоджуючись з постановою апеляційної  інстанції,  позивач
звернувся до  Вищого  господарського  суду  України  з  касаційною
скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційної  інстанції
та залишити без змін рішення місцевого господарського суду.
 
     Вимоги касаційної скарги обгрунтовані порушенням  апеляційним
господарським судом норм матеріального та процесуального права,  а
саме неправильним  застосуванням  приписів  статті  22  Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
         та статті  225  Господарського  кодексу
України  ( 436-15 ) (436-15)
        ,  що  відносять  до  складу  збитків  вартість
втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначену відповідно
до вимог законодавства, та витрати, які сторона мусить зробити для
відновлення свого фактичного права;  всупереч  статтям  32  та  43
Господарського   процесуального   кодексу   України    ( 1798-12 ) (1798-12)
        
апеляційний  суд  не  помилково  не  прийняв  у   якості   доказів
документи, які належними та допустимими доказами у даній справі.
 
     Відповідач письмового відзиву на касаційну скаргу  не  подав,
усно  в  судовому  засіданні  відхилив  її  доводи,  вказавши   на
законність постанови апеляційної інстанції.
 
     Заслухавши   доповідь   судді   -доповідача   та    пояснення
представників сторін, присутніх в судовому засіданні,  перевіривши
наявні матеріали справи на предмет правильності  юридичної  оцінки
обставин справи та повноти їх  встановлення  в  судовому  рішенні,
колегія суддів вважає, що касаційна  скарга  підлягає  задоволенню
частково з таких підстав.
 
     Відповідно до частин  1  та  2  статті  111-7  Господарського
процесуального  кодексу  України   ( 1798-12 ) (1798-12)
        ,   переглядаючи   у
касаційному  порядку  судові  рішення,  касаційна   інстанція   на
підставі  фактичних   встановлених   обставин   справи   перевіряє
застосування  судом   першої   чи   апеляційної   інстанції   норм
матеріального і процесуального права.
 
     Касаційна інстанція не має права  встановлювати  або  вважати
доведеними  обставини,  що  не  були  встановлені  у  рішенні  або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання
про достовірність  того  чи  іншого  доказу,  про  перевагу  одних
доказів над іншими, збирати нові докази або  додатково  перевіряти
докази.
 
     Як встановлено судами  та  вбачається  з  матеріалів  справи,
предметом спору є відшкодування позивачу  заподіяних  відповідачем
реальних збитків.
 
     За приписами статті 22 Цивільного кодексу України  ( 435-15 ) (435-15)
        
право на відшкодування збитків має  особа,  якій  завдано  збитків
порушенням її цивільного права. Під збитками відповідно до  статті
22 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
         розуміються втрати,  яких
особа зазнала у зв'язку зі знищенням чи пошкодженням речі, а також
витрати, які особа зробила  або  мусить  зробити  для  відновлення
свого порушеного права, доходи, які особа могла б реально одержати
за звичайних обставин, якби її право не було порушено.
 
     Водночас   до    господарських    правовідносин    підлягають
застосуванню положення Господарського кодексу України  ( 436-15 ) (436-15)
        ;
відповідно до статті 224 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
        
учасник  господарських   відносин,   який   порушив   господарське
зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення  господарської
діяльності, повинен  відшкодувати  завдані  цим  збитки  суб'єкту,
права або законні інтереси якого порушено.
 
     Судова колегія погоджується з висновком апеляційного суду про
застосування до правовідносин щодо  стягнення  збитків  у  вигляді
витрат, які особа зробила для відновлення свого порушеного  права,
статей 224 та 225 Господарського кодексу  України  ( 436-15 ) (436-15)
        ,  що
передбачають  реальність  понесених  позивачем  витрат,   оскільки
правовідносини, що склались між сторонами спору є господарськими.
 
     До складу збитків  за  статтями  224  та  225  Господарського
кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
        , зокрема, відносяться витрати, зроблені
управненою стороною, втрата або пошкодження її майна.
 
     Таким чином законодавець, як  у  Цивільному  кодексі  України
( 435-15 ) (435-15)
        , так і  у  Господарському  кодексі  України  ( 436-15 ) (436-15)
        
розрізняє такі види реальних збитків як:
 
     1) вартість втраченого або пошкодженого майна;
 
     2) витрати, зроблені  управненою  стороною  (або  у  редакції
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
         -витрати, які особа  зробила
чи мусить зробити для відновлення свого порушеного права).
 
     Для    визначення    підстав    застосування    такої    міри
відповідальності  як   відшкодування   заподіяних   збитків   суду
необхідно з'ясувати наявність  всіх  елементів  складу  цивільного
правопорушення:   протиправної   поведінки,    розміру    збитків,
причинного  зв'язку  між  протиправною  поведінкою  відповідача  і
збитками,  вину  відповідача.  При  цьому  на  позивача  покладено
обов'язок доведення факту  протиправності  поведінки  відповідача,
розміру  завданих  збитків  та  прямого  причинного  зв'язку   між
порушенням зобов'язання та шкодою.
 
     Водночас, розглядаючи спір та визначаючи обставини справи, що
підлягають доведенню,  та  докази,  якими  повинні  доводитись  ці
обставини, господарський суд повинен встановити  вид  збитків,  за
стягненням яких звернувся позивач (якщо  це  є  прямі  збитки,  то
такими можуть бути,  як  зазначено  вище,  пошкодження  майна  або
витрати управненої сторони).
 
     Як встановлено судами  та  вбачається  з  матеріалів  справи,
сторонами було укладено договір прямого (оперативного)  лізингу  №
20041106  від   30.11.04р.,   за   умовами   якого   позивач,   як
лізингодавець, передав у тимчасове платне володіння і користування
на  умовах  прямого  (оперативного)  лізингу  майно   -автомобілі,
описані в специфікаціях, на строк, вказаний в даному  договорі,  а
відповідач, як лізингоотримувач, зобов'язався своєчасно сплачувати
лізингові платежі та повернути  автомобілі  по  закінченню  строку
лізингу.
 
     Також умовами договору  передбачено,  що  відповідач  не  має
право передавати керування автомобілем особі з досвідом  керування
менше двох років; у випадку використання автомобіля  з  порушенням
вимог, встановлених  договором,  відповідач  відшкодовує  позивачу
прямі збитки, завдані таким неналежним використанням.
 
     На  виконання  умов  вказаного   договору   позивач   передав
відповідачу за актом приймання-передачі від 11.05.05р.  №  2005/76
належний йому  на  праві  власності  автомобіль  Volkswagen  Caddy
Kombі, державний реєстраційний номер АА3185ВЕ.
 
     03.08.06р. Постановою Рівненського районного суду Рівненської
області   по   справі   №   3-4406/06   було    вину    працівника
відповідача     -водія     Шлая     Віктора     Михайловича     -у
дорожньо-транспортній пригоді, що відбулась  20.06.06р.  о  12год.
20хв., внаслідок чого автомобіль отримав механічні пошкодження.
 
     Вказаний автомобіль було застраховано позивачем за  договором
добровільного  страхування  наземного  транспорту   №   3092   від
06.05.05р. у страховика -ЗАТ "Страхове товариство "Стройполіс".
 
     Страховик   відмовив   позивачу    у    виплаті    страхового
відшкодування  (лист  №  498  від  09.08.06р.),   посилаючись   на
наявність  навмисних  дій  відповідача,  спрямованих  на  настання
страхового  випадку  (перебування  за  кермом  водія   зі   стажем
керування транспортного засобу до двох років  та  перевищення  ним
швидкості руху 70 км/год.).
 
     Звітом ТОВ "Експертна компанія "Укравтоекспертиза-Стандарт" №
173 від 29.06.2006р. визначено вартість завданого позивачу  збитку
в розмірі 45325,16грн., вартість самої експертизи склала 240грн.
 
     Відповідач не виконав вимогу позивача  від  09.02.2007р.  про
відшкодування заподіяних йому збитків.
 
     Задовольняючи  позовні  вимоги,  місцевий  господарський  суд
вказав про встановлене належними доказами  порушення  відповідачем
зобов'язань та завдання позивачу майнової шкоди шляхом пошкодження
автомобіля.
 
     Водночас апеляційний господарський суд зазначив, що матеріали
справи  не  містять  доказів  у  підтвердження   розміру   збитків
позивача,  що  полягають  у  витратах,  які  понесені   управненою
стороною.
 
     Таким  чином,  місцевий  та  апеляційний  господарський  суди
по-різному визначили правову природу заподіяних збитків; при цьому
дійсний зміст позовних вимог судами не з'ясовано,  не  перевірено,
чи містить наданий позивачем  звіт  відомості  щодо  оцінки  втрат
вартості автомобіля внаслідок його пошкодження  (у  випадку,  якщо
позовні вимоги стосуються саме  збитків  у  вигляді  відшкодування
вартості втраченої цінності автомобіля).
 
     Згідно  статті  38  Господарського   процесуального   кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
        , якщо подані сторонами докази є  недостатніми,
суд  зобов'язаний  витребувати  необхідні  для   розгляду   справи
документи та матеріали від підприємств та  організацій,  незалежно
від їх участі у справі.
 
     Таким чином, перевіривши у відповідності до частини 2  статті
111- 5 Господарського процесуального кодексу  України  ( 1798-12 ) (1798-12)
        
юридичну оцінку обставин  справи  та  повноту  їх  встановлення  у
постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів  дійшла
висновків про те, що місцевий  та  апеляційний  господарські  суди
розглядаючи справу, не розглянули всебічно, повно та об'єктивно  в
порядку статей 43, 99, 101 Господарського  процесуального  кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
         у судовому процесі всі обставини справи, що  є
істотними, в їх сукупності; не витребували необхідні для  розгляду
справи  докази;  неналежним  чином  проаналізували   зобов'язальні
правовідносини, що виникли та існували між сторонами,  та  дійсний
зміст позову у даній справі, з огляду на що висновки судів по суті
позовних вимог є передчасними.
 
     Відповідно до роз'яснень, що викладені  в  постанові  Пленуму
Верховного Суду  України  від  29.12.1976  р.  №  11  "Про  судове
рішення" ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
         зі змінами  та  доповненнями,  рішення  є
законним тоді,  коли  суд,  виконавши  всі  вимоги  процесуального
законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив  справу  у
відповідності  з  нормами  матеріального  права,   що   підлягають
застосуванню  до  даних  правовідносин.  Обгрунтованим  визнається
рішення, в якому повно відображені обставини, які  мають  значення
для даної  справи,  висновки  суду  про  встановлені  обставини  і
правові  наслідки   є   вичерпними,   відповідають   дійсності   і
підтверджуються достовірними  доказами,  дослідженими  в  судовому
засіданні.
 
     Оскаржені  рішення   та   постанова   вказаним   вимогам   не
відповідають з вище зазначених підстав.
 
     З огляду на межі повноважень касаційної інстанції,  визначені
статтею  111-7  Господарського  процесуального   кодексу   України
( 1798-12 ) (1798-12)
        , судові рішення у даній справі підлягають  скасуванню,
а справа - направленню на новий розгляд до місцевого суду.
 
     Під час розгляду справи суду слід взяти  до  уваги  наведене,
вжити  передбачені  законом  заходи  для  всебічного,  повного   і
об'єктивного  встановлення  обставин  справи  та   вирішити   спір
відповідно до вимог закону.
 
     Керуючись  статтями  43,  111-7,  пунктом  3  статті   111-9,
статтями- 111-10,  111-11,  111-12  Господарського  процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
        , Вищий господарський суд України
 
                           ПОСТАНОВИВ:
 
     Касаційну  скаргу  Товариства  з  обмеженою  відповідальністю
"Оптіма-лізинг" задовольнити частково.
 
     Постанову Київського  апеляційного  господарського  суду  від
11.10.2007р. у справі № 31/298 господарського суду міста Києва  та
рішення  господарського  суду   міста   Києва   від   05.06.2007р.
скасувати.
 
     Справу направити на  новий  розгляд  до  господарського  суду
міста Києва.
 
     Головуючий Т. Дроботова
 
     Судді: Н. Волковицька
 
     Л. Рогач