32/188 Про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу - 23.01.2008 Прийняття

В червні 2007 року Приватне підприємство "Текстиль-Контакт" звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Приватного малого підприємства "Фея" про стягнення 28 885,60 грн. основного боргу, 2448,55 грн. пені, 40% річних у розмірі 6 564,46 грн. та судових витрат.

Рішенням господарського суду Донецької області від 03.09.2007 року (суддя Сковородіна О.М.) в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.10.2007 року (судді: Скакун О.А., Колядко Т.М., Мирошниченко С.В.) позов задоволено повністю, стягнуто з відповідача на користь позивача 28 885,60 грн. основного боргу, 2 448,55 грн. пені, 40 відсотків річних у розмірі 6 564,46 грн. та судові витрати.

В касаційній скарзі Приватне мале підприємство "Фея" просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.10.2007 року, а рішення місцевого господарського суду у даній справі залишити без змін.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. 1 ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення або постанова господарського суду прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, між сторонами у справі укладено договір купівлі-продажу б/н від 03.01.2006 року, за яким позивач зобов"язався продати відповідачу товар, а останній - оплатити його вартість.

В розділі 2 цього договору сторони погодили, що відпуск та прийняття товару здійснюється сторонами на підставі накладних.

Факт поставки товару відповідачу підтверджується наявними у справі накладними.

Згідно п.3.1. цього договору відповідач взяв на себе обов"язок оплачувати продукцію протягом 15 банківських днів після її отримання.

У зв"язку з частковим проведенням Приватним малим підприємством "Фея" розрахунків, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 28 885,60 грн.

Місцевий суд, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, дійшов висновку про те, що договір б/н від 03.01.2006 року, в силу норм ст. 180 ГК України, є неукладеним за відсутності визначення в ньому виду товару та його кількості. Крім того, суд першої інстанції вказав на те, що оскільки товар отриманий відповідачем від позивача за витратними накладними, в яких не зазначено строків оплати, тому право вимоги у позивача щодо оплати відповідачем вартості товару не настало.

Проте, апеляційна інстанція, скасувавши рішення місцевого суду та приймаючи нове рішення про задоволення позовних вимог, правильно вказала на помилковість висновку щодо відсутності в договорі всіх істотних умов, характерних для договорів даного виду.

При цьому, апеляційний суд вказав на те, що умови договору б/н від 03.01.2006 року містять посилання на накладні, що є невід"ємною його частиною, в яких зазначаються номенклатура, ціна та кількість товару.

Крім того, апеляційний господарський суд обґрунтовано встановив факт порушення відповідачем строків оплати отриманого товару, передбачених п.3.1. договору, та задовольнив вимоги позивача про стягнення з відповідача коштів (процентів, передбачених ст. 625 ЦК України та за користування чужими коштами), визначених у п.п.6.1., 6.2. договору.

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно частин 1, 3 статті 692 цього ж Кодексу покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Таким чином, ґрунтується на вимогах закону висновок суду апеляційної інстанції щодо неналежного виконання відповідачем зобов"язання щодо оплати отриманого від позивача товару.

Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відтак, апеляційна інстанція дійшла вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд повно, всебічно дослідив надані сторонами докази, доводи, належно їх оцінив і дійшов обґрунтованого висновку про скасування рішення місцевого господарського суду.

З даними висновками апеляційного суду повністю погоджується судова колегія Вищого господарського суду України, оскільки вони відповідають матеріалам справи, встановленим судом обставинам та вимогам закону.

Доводи, наведені у касаційній скарзі, щодо безпідставного відхилення клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки відповідно до ч.3 ст. 551 ЦК України не ґрунтуються на законі, оскільки відсотки передбачені ст. 625 ЦК України не є штрафною санкцією, а є видом відповідальності за невиконання грошового зобов’язання.

Не є підставою для скасування постанови апеляційного господарського суду і доводи касаційної скарги про процесуальні порушення, допущені судом апеляційної інстанції, при стягненні з відповідача витрат по оплаті державного мита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу, які не вплинули на висновки суду.

Інші твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, в зв’язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Враховуючи те, що у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, прийнята постанова відповідає нормам чинного законодавства та підстав для її скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу Приватного малого підприємства "ФЕЯ" залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 30.10.2007р. у справі № 32/188 залишити без змін.