ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 січня 2008 р.
№ 30/67-06-2774
Доповідач -суддя Мележик Н.I.
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Козир Т.П. - головуючого,
Мележик Н.I.,
Самусенко С.С.
розглянувши у відкритому
судовому засіданні касаційну
скаргу ОСОБА_1
на рішення господарського суду Одеської області від
16.05.2006 року
у справі № 30/67-06-2774
господарського суду Одеської області
за позовом Військового прокурора Болградського гарнізону в
інтересах держави в особі Адміністрації Державної прикордонної
служби України
до відповідачів: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю
"Дунайбункер"
2) Військової частини 1499
про визнання передачі недійсною та зобов"язання повернути
майно
за участю представників:
скаржника - ОСОБА_2
прокурора - Вігури С.К.
позивача - Пшеничної О.А.
відповідачів - 1) Пєнової А.А.
2) Діденко Е.I.
В С Т А Н О В И В :
В березні 2006 року Військовий прокурор Болградського
гарнізону в інтересах держави в особі Адміністрації Державної
прикордонної служби України звернувся до господарського суду
Одеської області з позовом до Військової частини 1499 та
Товариства з обмеженою відповідальністю "Дунайбункер" про
зобов"язання останніх повернути прохідну (площею 16,6 кв.м.
вартістю 8 310 грн.), гараж (площею 34,2 кв.м., вартістю 2 600
грн.), склад (площею 12,5 кв.м. вартістю 1900 грн.) і навіс
(площею 28,7 кв.м. вартістю 1 100 грн.), що розташовані по
АДРЕСА_1, в м. Iзмаїлі, Одеської області.
В подальшому, уточнивши позовні вимоги, прокурор просив
визнати недійсною передачу від Військової частини 1499 до ТОВ
"Дунайбункер" об"єктів нерухомості військового містечка №139, а
саме: прохідну (вартістю 8310 грн.), гараж (вартістю 2 600 грн.),
склад (вартістю 1900 грн.) і навіс (вартістю 1 100 грн.), що
розташовані по АДРЕСА_1, в м. Iзмаїлі, Одеської області, а також
просив зобов"язати останнє повернути Адміністрації Державної
прикордонної служби України вказані приміщення.
Рішенням господарського суду Одеської області від 16 травня
2006 року у даній справі (суддя Рога Н.В.) позов задоволено;
визнано недійсною передачу від Військової частини 1499 до ТОВ
"Дунайбункер" об"єктів нерухомості військового містечка №139, а
саме: прохідної (вартістю 8 310 грн.), гаражу (вартістю 2 600
грн.), складу (вартістю 1900 грн.) і навісу (вартістю 1 100 грн.),
що розташовані по АДРЕСА_1, в м. Iзмаїлі, Одеської області;
зобов"язано ТОВ "Дунайбункер" повернути Адміністрації Державної
прикордонної служби України за актом приймання-передачі прохідну
(вартістю 8 310 грн.), гараж (вартістю 2 600 грн.), склад
(вартістю 1900 грн.) і навіс (вартістю 1 100 грн.), що розташовані
по АДРЕСА_1, в м. Iзмаїлі, Одеської області, а також стягнуто з
відповідача на користь позивача судові витрати.
У поданій касаційній скарзі ОСОБА_1просить скасувати рішення
господарського суду Одеської області від 16 травня 2006 року та
припинити провадження у справі, посилаючись на порушення судом
першої інстанції норм процесуального права, яке полягає у
незалученні його до участі у справі, як особи, права та законні
інтереси якої порушено.
Колегія суддів Вищого господарського суду України,
розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги,
заслухавши пояснення представника скаржника, перевіривши
правильність застосування господарським судом норм процесуального
права, прийшла до висновку про те, що касаційна скарга підлягає
частковому задоволенню, виходячи із наступного.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що
викладені в п.1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 "Про судове
рішення ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
", рішення є законним тоді, коли суд,
виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно
перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами
матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин.
Рішення місцевого господарського суду не відповідає
зазначеним вимогам, оскільки не грунтується на всебічному, повному
і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в
їх сукупності.
Судом першої інстанції встановлено, що Розпорядженням
Кабінету Міністрів України №573-р від 13.12.2001 року
( 573-2001-р ) (573-2001-р)
затверджено Перелік нерухомого майна Прикордонних
військ, яке пропонується до відчуження, зокрема, казарми, будівлі
№1, 1950 року будівництва, загальною площею 384 кв.м., що
розташовані по АДРЕСА_1, у м.Iзмаїлі, Одеської області, військове
містечко №139.
21.03.2003 року між Державним комітетом у справах охорони
державного кордону України (правонаступником якого є Адміністрація
Державної прикордонної служби України) та ТОВ "Дунайбункер"
укладено договір міни нерухомого військового майна на житло для
військовослужбовців та членів їх сімей, предметом якого є обмін
військового нерухомого майна, що належить Державному комітету у
справах охорони державного кордону України, а саме: казарми,
будівлі №1, загальною площею 384 кв.м., військового містечка №139,
що знаходиться в м.Iзмаїлі,АДРЕСА_1 на 3 квартири, які належать
ТОВ "Дунайбункер". Даний договір посвідчений нотаріально.
На виконання вказаного договору між ТОВ "Дунайбункер" та
Військовою частиною 1499 підписано акт прийому-передачі нерухомого
майна -нежитлових приміщень -казарми, будівлі, площею 384 кв.м.,
військового містечка №139, що знаходяться в м.Iзмаїлі Одеської
області по АДРЕСА_1 та надвірні будівлі, позначені на плані: літ.
"А" -прохідна цегляна, площею 16,6 кв.м., літ. "Ж" -навіс, літ.
"З" -склад цегляний площею 9,7 кв.м., літ. "Д" -гараж цегляний
площею 34,2 кв.м., які Військова частина 1499 передала ТОВ
"Дунайбункер". ТОВ "Дунайбункер", в свою чергу, передало
Державному комітету у справах охорони державного кордону України 3
квартири.
Військовий прокурор, вважаючи безпідставне передання ТОВ
"Дунайбункер" вказаних нежитлових приміщень, звернувся до суду з
позовом про визнання недійсною передачі майна та споруд, оскільки
їх передано всупереч ст.6 Закону України "Про правовий режим майна
у Збройних Силах України" ( 1075-14 ) (1075-14)
та пп.3,6 Положення про
порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил,
затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000
року №1919 ( 1919-2000-п ) (1919-2000-п)
.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з
безпідставності включення зазначених об"єктів до актів
приймання -передачі від 21.03.2003 року у зв"язку з відсутністю
рішення Кабінету Міністрів України, обов"язковість якого
передбачена ч.2 ст.6 Закону України "Про правовий режим майна у
Збройних Силах України" ( 1075-14 ) (1075-14)
.
Відповідно до ст. 107 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
сторони у
справі мають право подати касаційну скаргу, а прокурор касаційне
подання на рішення місцевого господарського суду, що набрало
законної сили, та постанову апеляційного суду. Касаційну скаргу
мають право подати також особи, яких не було залучено до участі у
справі, якщо суд прийняв рішення чи постанову, що стосується їх
прав і обов'язків.
Обгрунтовуючи касаційну скаргу, фізична особа
ОСОБА_1зазначав, що є власником приміщень літ. "А" -прохідна
цегляна, площею 16,6 кв.м., літ. "Ж" -навіс, літ. "З" -склад
цегляний площею 9,7 кв.м., літ. "Д" -гараж цегляний площею 34,2
кв.м., розташованих по АДРЕСА_1, в м. Iзмаїлі, Одеської області,
на підставі рішення Iзмаїльського міськрайонного суду від
01.03.2006 року, яке набрало законної сили.
Отже, на момент прийняття рішення господарським судом
Одеської області від 16.05.2006 року у справі № 30/67-06-2774,
право власності на нежитлові будівлі, які були предметом розгляду
по справі Iзмаїльського міськрайонного суду, рішенням від
01.03.2006, було визнано за фізичною особою ОСОБА_1.
Вказані обставини не були предметом дослідження суду.
Господарський суд, визнавши недійсною передачу спірного майна
від Військової частини 1499 до Товариства з обмеженою
відповідальністю "Дунайбункер", не притягнув до участі у справі
ОСОБА_1 і не з'ясував, чи порушуються права скаржника на спірне
нерухоме майно.
Відповідно п. 3 ч. 2 ст. 111-10 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку
підставою для скасування рішення місцевого або постанови
апеляційного господарського суду, якщо господарський суд прийняв
рішення або постанову, що стосується прав і обов'язків осіб, які
не були залучені до участі в справі.
Враховуючи наведене, суд при розгляді справи вирішив питання
про права та обов'язки особи -власника нерухомого майна ОСОБА_1,
якого не було залучено до участі у справі.
З огляду на межі перегляду справи в касаційній інстанції,
передбачені ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, відповідно до якої
касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні
господарського суду, а доводи касатора щодо порушення його права
стосуються саме встановлення обставин справи, постановлене судове
рішення не можна визнати обгрунтованим.
Зважаючи на те, що у касаційній інстанції скарга
розглядається за правилами розгляду справи у суді першої
інстанції, за винятком процесуальних дій, пов"язаних із
встановленням обставин справи та їх доказуванням, прийняте у
справі рішення не відповідає нормам чинного законодавства і тому
підлягає скасуванню, а справа -передачі на новий розгляд до
місцевого господарського суду.
При новому розгляді справи суду першої інстанції слід
врахувати наведене, всебічно, повно і об'єктивно розглянути в
судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, правову
природну спірних правовідносин, коло прав і обов"язків сторін у
справі і, в залежності від встановленого, прийняти законне та
обгрунтоване рішення.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
Вищий господарський суд
України, -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення господарського суду Одеської області від 16.05.2006
року у справі № 30/67-06-2774 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду
Одеської області в іншому складі суддів.
Головуючий суддя
Т.П. Козир
Судді
Н.I. Мележик
С.С. Самусенко