ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 січня 2008 р.
№ 20-11/209
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
Головуючого судді Кузьменка М.В.,
суддів Васищака I.М.,
Палій В.М.,
розглянувши касаційну скаргу суб'єкта підприємницької
діяльності ОСОБА_1 на рішення господарського суду м. Севастополя
від 07.08.2007р. та постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від 03.10.2007р.
у справі №20-11/209 господарського суду м. Севастополя
за позовом суб'єкта підприємницької діяльності
ОСОБА_1
до відповідача суб'єкта підприємницької діяльності
ОСОБА_2
про стягнення 53 810,81грн.
за участю представників:
СПД ОСОБА_1. -ОСОБА_3;
СПД ОСОБА_2. -не з'явилися
в с т а н о в и л а :
суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1 звернувся до
господарського суду м. Севастополя з позовом та просив суд
стягнути з відповідача 53 810,81грн., у т.ч. 52 905грн. основної
заборгованості та 905,81грн. пені.
В обгрунтування заявлених вимог, позивач посилається на те,
що відповідач, в порушення умов договору суборенди нежилого
приміщення №5-п/1 від 12.03.2007р., не виконує взятих на себе
зобов'язань щодо оплати орендної плати за період березень-травень
2007р. в установлений таким договором строк (а.с.2-3)
Відповідач у справі - суб'єкт підприємницької діяльності
ОСОБА_2. у відзиві на позов заявлені вимоги відхиляє, посилаючись
на те, що договір №5-п/1 від 12.03.2007р. суборенди приміщень є
таким, що не набрав чинності. Так, відповідач посилається на те,
що договором передбачено, що, у випадку несплати авансового
платежу за перший місяць суборенди протягом 10 робочих днів з
моменту підписання договору, договір вважається таким, що не
набрав чинності. Також відповідач вказує, що акт прийому-передачі
приміщення ним підписаний разом із договором, без фактичного
прийому-передачі такого приміщення (а.с.28-29.49).
Доповнюючи підстави позову, позивач вказує на те, що, не
зважаючи на те, що відповідачем фактично не сплачений аванс за
перший місяць суборенди, договір не можна вважати таким, що не
набрав чинності, оскільки приміщення фактично знаходиться у
користування відповідача, який до цього часу його не повернув
(а.с.34-35,45-47).
Рішенням господарського суду м. Севастополя від 07.08.2007р.
у позові відмовлено (а.с.64-65).
Відмовляючи у задоволенні заявлених вимог, суд виходив з
того, що:
- відповідачем не сплачений аванс за перший місяць суборенди,
у зв'язку з чим договір, відповідно до його умов, є таким, що не
набрав чинності, отже, не тягне за собою виникнення у відповідача
зобов'язання з оплати орендної плати;
- відповідачу фактично не передано у користування орендоване
приміщення.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду
від 03.10.2007р. рішення господарського суду м. Севастополя від
07.08.2007р. залишено без змін (а.с.89-94).
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами,
суб'єкт підприємницької діяльності СПД ОСОБА_1. звернувся до
Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить
їх скасувати, а заявлені позовні вимоги задовольнити.
Вимоги поданої касаційної скарги мотивовані порушенням та
неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме
ст.ст.212,759, 795 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
Відповідач у справі - СПД ОСОБА_2. у відзиві на касаційну
скаргу, у відзиві на касаційну скаргу, вважаючи її доводи
безпідставними, просить прийняті у справі судові акти залишити без
змін.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального і процесуального
права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну
скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Вирішуючи спір у даній справі по суті заявлених вимог, суд
першої інстанції, та, переглядаючи прийняте рішення в апеляційному
порядку, суд апеляційної інстанції встановили наступні обставини.
12.03.2007р. між сторонами у справі -суб'єктом
підприємницької діяльності ОСОБА_1. та суб'єктом підприємницької
діяльності ОСОБА_2., за узгодженням з ВАТ "Взуттєва фабрика",
укладено договір №5-п/1 суборенди нежилого приміщення, предметом
якого є строкове платне користування нежилим приміщенням площею
88м-2, яке є власністю ВАТ "Взуттєва фабрика", розташованим на
першому поверсі будинку №9 по набережній Корнілова у м.
Севастополі.
Даний договір є підставою для виникнення у його сторін
господарських зобов'язань, а саме майново-господарських
зобов'язань.
Так, ст.173 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
, господарським визнається
зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим
учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав,
передбачених ГК України ( 436-15 ) (436-15)
, в силу якого один суб'єкт
(зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити
певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру
на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно,
сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних
дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор)
має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її
обов'язку.
Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання,
згідно ст.174 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
, є господарський договір.
При цьому, відповідно до ч.1 ст.175 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
,
майново-господарські зобов'язання, які є одним із видів
господарських зобов'язань, - це цивільно-правові зобов'язання, що
виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні
господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна
вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або
утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати
від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до умов договору, відповідач взяв на себе
зобов'язання своєчасно та у повному обсязі сплачувати щомісячно
орендну плату за користування приміщенням у розмірі 20 000грн. без
ПДВ (п.5.1 договору). При цьому, п.5.2 договору визначено, що
орендна плата з 12.03 по 31.03.2007р. складає 12905грн. без ПДВ та
п.5.8 договору передбачено корегування розміру орендної плати.
Строк оплати орендної плати визначений сторонами п.5.3
договору -до 10 числа поточного місяця.
За порушення виконання зобов'язань з оплати орендної плати
п.8.2 договору встановлена відповідальність у вигляді пені у
розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невнесеного
платежу за кожний день прострочення.
Предметом спору у даній справі є виконання відповідачем
зобов'язань щодо сплати орендної плати, передбачених умовами
договору, а також застосування до нього відповідальності у вигляді
пені.
Заявлені позовні вимоги визнані судами необгрунтованими і з
таким висновком судів погоджується касаційна інстанція, враховуючи
наступне.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками
господарських відносин, регулюються ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
з
урахуванням особливостей, передбачених ГК України ( 436-15 ) (436-15)
, що
визначено ст.175 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
.
Судами вірно визначено, що укладений сторонами договір за
своєю правовою природою є договором піднайму.
Згідно ч.3 ст.774 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, до договору піднайму
застосовуються положення про договір найму.
В силу ч.1 ст. 759 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, за договором найму
(оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві
майно у користування за плату на певний строк.
Зазначена норма є загальною для всіх договорів найму, у т.ч
.найму будівлі або її частини.
Враховуючи положення вищевказаної норми права, касаційна
інстанція не погоджується з твердженням скаржника про те, що
договір найму приміщення є реальним договором. Так, із змісту
вказаної норми вбачається, що права та обов'язків у сторін такого
договору виникають з моменту досягнення ними згоди щодо всіх
істотних його умов, тобто з моменту його укладення. При цьому,
момент укладення такого договору може не співпадати з моментом
фактичної передачі майна у найм, враховуючи, що наймодавець
передає або зобов'язується передати (наприклад, у певний,
визначений договором строк; на вимогу наймача тощо) об'єкт найму.
Можливість консенсуального характеру такого договору
визначена і ст.765 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, яка визначає, що
договором найму може бути визначений строк у який наймодавець
зобов'язаний передати наймачеві майно у користування.
Судами встановлено, що між сторонами підписано акт
прийому-передачі нежилого приміщення від 12.03.2007р., однак,
фактично майно у користування відповідачу передано не було.
Відповідно до ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на
підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє
застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм
матеріального і процесуального права. При цьому, касаційна
інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними
обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові
господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про
достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів
над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Умовами договору передбачено, що строк суборенди приміщення
по договору встановлюється з моменту підписання договору та акта
прийому-передачі і закінчується 31.12.2007р. (п.9.1 договору).
Також, сторонами визначено, що договір набирає чинності з моменту
підписання договору та акта прийому-передачі повноважними
представниками сторін. При цьому, у разі не підписання акта
прийому-передачі протягом трьох днів з моменту підписання договору
з вини відповідача або не оплати ним протягом 10 днів авансу за
перший місяць суборенди, договір вважається таким, що не набрав
чинності (п.10.2 договору).
Суди невірно визначили, що умова договору щодо не набрання
чинності ним у випадку не оплати відповідачем протягом 10 днів
авансу за перший місяць суборенди є відкладальною умовою, у
зв'язку з чим безпідставно застосовували положення ст.212 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
. Між тим, посилання скаржника на те, що така
умова є скасувальною також помилкові.
Так, згідно вказаної норми, особи, які вчиняють правочин,
мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків
обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна
обставина); особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити
припинення прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо,
настане вона чи ні (скасувальна обставина).
Разом з тим, під поняттям "обставини", яке вживається у
вказаній нормі, розуміють події або правомірні дії третіх осіб (не
сторін договору). Несплата авансового платежу, передбаченого
умовами договору, прямо пов'язана із волею однієї із сторін
договору і не є обставиною, настання якої не залежить від волі
наймача -сторони за договором.
Отже, вказана норма не регулює відносини, що виникли між
сторонами у зв'язку з укладення вищезазначеного договору.
Однак, не зважаючи на невірне застосування норм матеріального
права судами, ними зроблений правильний висновок щодо прав та
обов'язків сторін.
В силу ст.766 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, не передання наймачеві
майна наймодавцем надає право наймачу, зокрема, відмовитись від
договору.
Крім того, п.10.2 договору в частині не набрання чинності
договором у випадку несплати авансу за перший місяць суборенди
протягом 10 днів можна розцінити як, встановлені за взаємною
згодою сторін, права сторін відмовитись від договору, яке
реалізується шляхом - несплати авансового платежу за перший місяць
відповідачем та правом позивача вимагати повернення приміщення, у
випадку його фактичної передачі, чи правом не надання такого
приміщення відповідачу, у випадку несплати відповідачем такого
платежу.
Зазначена умова договору, включена до тексту договору за
взаємною згодою сторін обгрунтовано взята до уваги судами з огляду
на таке.
Пунктом 4 ст.179 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
визначено основний
принцип, який визначає, що при укладенні господарських договорів
сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема,
вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на
свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать
законодавству.
Таким чином, встановлення у договорі інших умов, ніж ті, що
визначені диспозитивними нормами, не породжують недійсність
зобов'язань за цим договором, за умови, якщо вони прямо не
суперечать чинному законодавству.
Аналогічні положення містять і норми ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
,
які визначають, що: сторони є вільними в укладенні договору та
визначенні його умов (ст.627 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
); зміст
договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені
ними (ст.628 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
), сторони в договорі можуть
відступити від положень актів цивільного законодавства і
врегулювати свої відносини на власний розсуд (ст.6 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
).
Враховуючи, що за умовами договору він вважається таким, що
не набрав чинності, фактичне не передання об'єкта оренди у
користування, у відповідача не має обов'язку сплачувати орендну
плату.
За таких обставин, підстав для зміни чи скасування прийнятих
у цій справі судових актів не має.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7,
111-9- 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А :
постанову Севастопольського апеляційного господарського суду
від 03.10.2007р. у справі №20-11/209 господарського суду м.
Севастополя залишити без змін, а касаційну скаргу суб'єкта
підприємницької діяльності ОСОБА_1 -без задоволення.
Головуючий суддя Кузьменко М.В.
Судді Васищака I.М.
Палій В.М.