ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 січня 2008 р.
№ 9/52-07
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко
В.П. -головуючий, судді Бенедисюк I.М. і Львов Б.Ю.,
розглянувши касаційну скаргу суб'єкта підприємницької
діяльності -фізичної особи ОСОБА_1, м. Дніпропетровськ,
на рішення господарського суду Дніпропетровської області від
04.06.2007
та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського
суду від 24.09.2007
зі справи № 9/52-07
за позовом суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної
особи ОСОБА_2(далі -СПД ОСОБА_2), м. Дніпропетровськ,
до суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи
ОСОБА_1 (далі -СПД ОСОБА_1)
про визнання права власності,
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_3,
відповідача -ОСОБА_4,
ВСТАНОВИВ:
СПД ОСОБА_2 звернулася до господарського суду
Дніпропетровської області з позовом про:
- визнання порушеними відповідачем прав інтелектуальної
власності на знаки для товарів і послуг (торговельні марки)
"Реквієм" і "Реквієм, комбіноване зображення", що належать
позивачеві;
- визнання протиправними дій СПД ОСОБА_1 щодо привласнення
інтелектуальної власності СПД ОСОБА_2;
- зобов'язання СПД ОСОБА_1 припинити порушення прав власника
свідоцтва України № 68716;
- заборону СПД ОСОБА_1 використовувати без дозволу СПД
ОСОБА_2 позначення "Реквієм", яке є схожим настільки, що його
можна сплутати з торговельною маркою за свідоцтвом України №
68716;
- зобов'язання СПД ОСОБА_1 знищити виготовлені зображення
позначення "Реквієм", яке є схожим з торговельною маркою СПД
ОСОБА_2 за свідоцтвом України № 68716 настільки, що їх можна
сплутати.
Рішенням названого господарського суду від 04.06.2007 (суддя
Подобед I.М.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського
апеляційного господарського суду від 24.09.2007 (колегія суддів у
складі: Виноградник О.М. -головуючий суддя, судді Джихур О.В.,
Лисенко О.М.), позов задоволено. Прийняті судові рішення
мотивовано порушенням відповідачем прав позивача як власника
зареєстрованих торговельних марок "Реквієм" і "Реквієм,
комбіноване зображення".
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України та
доповненнях до неї СПД ОСОБА_1 просить судові рішення зі справи
скасувати внаслідок їх прийняття з порушенням норм матеріального і
процесуального права, а справу передати на новий розгляд до суду
першої інстанції.
СПД ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, в якому
зазначила про безпідставність її доводів та просила судові рішення
зі справи залишити без змін, а скаргу -без задоволення.
Учасників судового процесу відповідно до вимог статті 111-4
Господарського процесуального кодексу ( 1798-12 ) (1798-12)
(далі -ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
) належним чином повідомлено про час і місце
розгляду скарги.
Позивачем відповідно до статей 22, 79 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
заявлено клопотання про зупинення провадження у справі до
вирішення інших, пов'язаних з нею справ (господарським судом
Дніпропетровської області розглядається справа за позовом СПД
ОСОБА_2 до СПД ОСОБА_1 про визнання та поновлення авторського
права на твір "Реквієм" і фірмовий стиль; до Верховного Суду
України ОСОБА_2 подано касаційну скаргу на ухвалу апеляційного
суду Дніпропетровської області від 08.11.2007), яке касаційною
інстанцією відхилено через відсутність обставин, які
унеможливлювали б розгляд даної справи (частина перша статті 79
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
).
Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими
інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм
матеріального і процесуального права, заслухавши представників
сторін, Вищий господарський суд України дійшов висновку про
необхідність задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.
Попередніми судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- СПД ОСОБА_2 є власником свідоцтва України від 16.10.2006 №
68716 на знак для товарів і послуг "Реквієм";
- відповідач на протязі 2006 року використовував торговельну
марку позивача для рекламування своєї підприємницької діяльності.
Причиною виникнення даного спору є питання щодо
протиправності використання відповідачем зареєстрованої
торговельної марки позивача (зареєстрованих ним торговельних
марок).
За приписами статті 1 Закону України від 15.12.1993 №
3689-ХII "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг"
( 3689-12 ) (3689-12)
знак -це позначення, за яким товари і послуги одних
осіб відрізняються від товарів і послуг інших осіб.
Відповідно до пунктів 3, 4 статті 5 Закону № 3689 ( 3689-12 ) (3689-12)
право власності на знак засвідчується свідоцтвом; обсяг правової
охорони, що надається, визначається зображенням знака та переліком
товарів і послуг, внесеними до Реєстру, і засвідчується свідоцтвом
з наведеними у ньому копією внесеного до Реєстру зображення знака
та переліком товарів і послуг.
Згідно з пунктами 1 та 2 статті 16 Закону № 3689 ( 3689-12 ) (3689-12)
права, що випливають із свідоцтва, діють від дати подання заявки;
свідоцтво надає його власнику право використовувати знак та інші
права, визначені цим Законом.
Пунктом 5 цієї статті встановлено, що свідоцтво надає його
власнику виключне право забороняти іншим особам використовувати
без його згоди, якщо інше не передбачено цим Законом:
- зареєстрований знак стосовно наведених у свідоцтві товарів
і послуг;
- зареєстрований знак стосовно товарів і послуг, споріднених
з наведеними у свідоцтві, якщо внаслідок такого використання можна
ввести в оману щодо особи, яка виробляє товари чи надає послуги;
- позначення, схоже із зареєстрованим знаком, стосовно
наведених у свідоцтві товарів і послуг, якщо внаслідок такого
використання ці позначення і знак можна сплутати;
- позначення, схоже із зареєстрованим знаком, стосовно
товарів і послуг, споріднених з наведеними у свідоцтві, якщо
внаслідок такого використання можна ввести в оману щодо особи, яка
виробляє товари чи надає послуги, або ці позначення і знак можна
сплутати.
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
встановлено, що кожна особа має право на захист свого
цивільного права у разі його порушення, невизнання або
оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 500 цього Кодексу
будь-яка особа, яка до дати подання заявки на торговельну марку
або, якщо було заявлено пріоритет, до дати пріоритету заявки в
інтересах своєї діяльності добросовісно використала торговельну
марку в Україні або здійснила значну і серйозну підготовку для
такого використання, має право на безоплатне продовження такого
використання або використання, яке передбачалося зазначеною
підготовкою (право попереднього користувача).
Водночас на підтвердження наявності у позивача необхідних
прав як власника зареєстрованої торговельної марки до матеріалів
справи додано лише копію свідоцтва України № 68716 (а.с. 16), яка
не містить ні відомостей щодо особи власника свідоцтва, ні
зображення торговельної марки, ані необхідного переліку товарів і
послуг.
Отже, для правильного вирішення даного судового спору
попереднім судовим інстанціям належало:
- встановити фактичне зображення зареєстрованої позивачем
торговельної марки, зокрема, за свідоцтвом України № 68716 (або
двох торговельних марок з огляду на наявне посилання на
торговельні марки "Реквієм" та "Реквієм, комбіноване зображення");
- з'ясувати перелік товарів і послуг, для яких спірні
торговельні марки зареєстровано;
- встановити фактичні обставини використання спірних
позначень відповідачем у частині їх фактичного зображення (яке
також підлягає дослідженню на предмет схожості чи тотожності з
зареєстрованими торговельними марками позивача) та переліку
товарів і послуг, для яких вони використовувалися (беручи до уваги
необхідність їх порівняння з товарами і послугами, для яких
торговельну марку (торговельні марки) зареєстровано позивачем);
- з'ясувати дату подання позивачем заявки на реєстрацію
кожної зі спірних торговельних марок;
- з огляду на зміст заперечень відповідача щодо наявності у
нього права попереднього користувача - дослідити фактичні
обставини, з якими частина перша статті 500 Цивільного кодексу
України ( 435-15 ) (435-15)
пов'язує таке право (факт добросовісного
використання спірних позначень або здійснення відповідної
підготовки до цього вже на момент подання заявки; порівняльний
аналіз зображень спірних позначень та товарів і послуг, для яких
вони використовувалися, із зареєстрованими позивачем);
- встановити факт використання відповідачем спірних позначень
після одержання позивачем відповідного свідоцтва України на знак
для товарів і послуг, а також на час вирішення судом даного спору
(з огляду на необхідність перевірки відповідності обраних
позивачем заходів судового захисту меті захисту та/або відновлення
порушеного чи оспорюваного права.
Проте зазначені обставини не було встановлено ні місцевим,
ані апеляційним господарськими судами.
При цьому посилання попередніх судових інстанції на рішення
Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від
04.09.2006 (яке не має преюдиціального значення для вирішення
даного спору, а.с. 46) та недоведеність відповідачем викори стання
ним в 2006 році іншого, ніж "Реквієм", знака для товарів і послуг
не усуває наведеної неповноти дослідження фактичних обставин, що
входять до предмету доказування зі справи.
У свою чергу, встановлення попередніми судовими інстанціями
факту використання відповідачем спірних позначень у 2006 році не
може бути належним обгрунтуванням правильності прийнятих ними
судових рішень, оскільки як рішення місцевого суду, так і
постанова суду апеляційної інстанції не містять відомостей щодо як
відсутності у відповідача права попереднього користування, так і
продовження використання ним спірних позначень після 16.10.2006
(дати видачі свідоцтва України № 68716).
Таким чином, попередні судові інстанції припустилися
неправильного застосування приписів частини першої статті 4-7 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо прийняття судового рішення суддею за
результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої
статті 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і
об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх
сукупності, що відповідно до частини першої статті 111-10 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
є підставою для скасування судових рішень зі
справи.
Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті
111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
не має права встановлювати або
вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання
про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних
доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти
докази.
З огляду на наведене справа має бути передана на новий
розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно
встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та
доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно
до вимог закону.
Керуючись статтями 111-7, 111-9 -111-12 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу суб'єкта підприємницької
діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 задовольнити.
2. Рішення господарського суду Дніпропетровської області від
04.06.2007 та постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 24.09.2007 зі справи № 9/52-07 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду
Дніпропетровської області.
Суддя В.Селіваненко
Суддя I.Бенедисюк
Суддя Б.Львов