ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 січня 2008 р.
№ 35/618-06
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді Кузьменка М.В., суддів Васищака I.М., Палій
В.М., за участю представника відповідача О. Павленка (керівник),
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
товариства з обмеженою відповідальністю "Магік" на постанову
Харківського апеляційного господарського суду від 11 жовтня 2007
року у справі №35/618-06 за позовом Харківського державного
фармацевтичного підприємства "Здоров'я народу" державної
акціонерної компанії "Укрмедпром" до товариства з обмеженою
відповідальністю "Магік" про визнання недійсним договору оренди,
ВСТАНОВИВ:
У листопаді 2006 року Харківське державне фармацевтичне
підприємство "Здоров'я народу" звернулося до господарського суду
Харківської області з позовом до товариства з обмеженою
відповідальністю "Магік" про визнання недійсним договору оренди
від 23 вересня 2003 року з підстав (з урахуванням їх зміни)
невідповідності його умов вимогам закону та регулювання відносин
оренди іншим договором.
Відповідач позов не визнавав, вказуючи на безпідставність
вимог.
Рішенням господарського суду Харківської області від 30
травня 2007 року в позові відмовлено з мотивів позовної давності.
Постановою від 11 жовтня 2007 року Харківського апеляційного
господарського суду (судді Л. Слюсарева, Н. Білоконь, В. Фоміна)
рішення скасовано і позов задоволено: спірний договір визнано
недійсним з мотивів ненадання відповідачем доказів відповідності
розміру орендної плати методиці, затвердженій постановою Кабінету
Міністрів України від 4 жовтня 1995 року № 786 "Про Методику
розрахунку і порядок використання плати за оренду державного
майна" ( 786-95-п ) (786-95-п)
.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Магік" просить
постанову апеляційного господарського суду скасувати з підстав
неправильного застосування судом статті 267 Цивільного кодексу
України ( 435-15 ) (435-15)
.
Сторони належним чином були повідомлені про час і місце
судового засідання, проте Харківське державне фармацевтичне
підприємство "Здоров'я народу" право на подання відзиву на
касаційну скаргу не використало і його представник в судове
засідання не з'явився.
Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає
задоволенню частково з наступних підстав.
Господарськими судами встановлено, що 22 вересня 2003 року
сторони уклали договір оренди цілісного майнового комплексу
(нежитлові будівлі літ. L 2 і N-3, які знаходяться на вул.
Мельникова, 41; транспортних засобів; обладнання і офісної техніки
(далі - Договір)). Також сторони уклади додаткові угоди № 1від 25
вересня 2003 року і № 2 від 8 жовтня 2004 року стосовно складу і
розміру орендної плати та строку Договору.
Підставою позову позивач вважає наявність іншого договору
оренди за №1314, який сторони уклали 5 грудня 2002 року, і предмет
якого співпадає з предметом Договору.
Крім того, розмір орендної плати, який встановлений Договором
є, на думку позивача, завищеним і не відповідає методиці,
затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від 4 жовтня
1995 року № 786 "Про Методику розрахунку і порядок використання
плати за оренду державного майна" ( 786-95-п ) (786-95-п)
(далі-Методика).
За висновками господарського суду, позивач без поважних
причин пропустив загальну позовну давність, початок якої
обчислюється з дати укладання Договору, що є підставою для відмови
в позові.
Апеляційний господарський суд, застосувавши до спірних
правовідносин правило частини 1 статті 261 Цивільного кодексу
України ( 435-15 ) (435-15)
, дійшов висновків про неправильне обчислення
судом початку перебігу позовної давності, а отже неправильне
застосування місцевим господарським судом правила статті 267 цього
Кодексу.
За змістом статті 215 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом
(нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину
недійсним судом не вимагається. Разом з тим, якщо недійсність
правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або
інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах,
встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом
недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 256 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа
може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного
права або інтересу. Отже застосування інституту позовної давності
до спорів про визнання правочину недійсним залежить від виду його
недійсності (нікчемний чи оспорюваний правовчин). Проте ці факти
судами не встановлювалися.
Позивач є підприємством державної форми власності і
господарський суд апеляційної інстанції на підставі частини 4
статті 1 Закону України "Про оренду державного та комунального
майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
дійшов правомірного висновку про те, що спірні
відносини оренди регулюється положеннями цього закону.
Згідно з частиною 2 статті 19 Закону методика розрахунку та
порядок використання орендної плати визначається Кабінетом
Міністрів України стосовно об'єктів, що перебувають у державній
власності.
Також господарський суд апеляційної інстанції неправильно
застосував статтю 33 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, поклавши обов'язок доведення обставин справи, на які
посилається позивач (не відповідність Методиці встановленого
сторонами розміру орендної плати 31 980 грн. на місяць), на
відповідача.
Водночас суд не звернув уваги на той факт, що додатковою
угодою № 3 від 8 жовтня 2004 року контрагенти виклали пункт 3.1.
Договору в новій редакції і змінили розмір орендної плати.
Як встановили господарські суди, поряд з Договором відносини
сторін щодо предмета оренди регулюються іншим договором оренди від
5 грудня 2002 року №1314.
Відсутність в матеріалах справи примірника цього договору
позбавляє суд касаційної інстанції надати правову оцінку висновку
апеляційного господарського суду про невідповідність Договору
вимогам глави 25 Цивільного кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
та
застосуванню преюдиції.
Неправильне застосування господарськими судами статті 215 і
267 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
зумовлює скасування
рішення та постанови в даній справі та її передачу на новий
розгляд, при якому суду слід урахувати викладене, вжити всіх
передбачених законом заходів до всебічного, повного й об'єктивного
з'ясування обставин справи, дійсних прав та обов'язків сторін і
залежно від установленого ухвалити відповідне рішення.
Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9-111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю
"Магік" задовольнити частково.
Рішення господарського суду Харківської області від 30 травня
2007 року та постанову Харківського апеляційного господарського
суду від 11 жовтня 2007 року у справі № 35/618-06 скасувати,
справу передати на новий розгляд до господарського суду
Харківської області.
Головуючий, суддя
М. В. Кузьменко
Суддя
I. М. Васищак
Суддя
В. М. Палій