ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 січня 2008 р.
№ 8/139/05 (10/124)
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого судді Кузьменка М.В.,
суддів Васищака I.М.,
Палій В.М.,
розглянувши касаційну скаргу Приватного підприємства
"Виробничо-торгова фірма "Лагуна" на рішення господарського суду
Миколаївської області від 24.05.2007р. та постанову Одеського
апеляційного господарського суду від 25.09.2007р.
у справі №8/139 /05-НР господарського суду Миколаївської
області
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ранг"
до відповідача Приватного підприємства "Виробничо-торгова
фірма "Лагуна"
про стягнення 132 725,04грн.
за участю представників:
ТОВ "Ранг" -Волошина А.Г.;
ПП "ВТФ "Лагуна" - не з'явилися
в с т а н о в и л а :
Товариство з обмеженою відповідальністю "Ранг" звернулося до
господарського суду Миколаївської області з позовом та просило
стягнути з відповідача -Приватного підприємства "Виробничо-торгова
фірма "Лагуна" 132 725,04грн., у т.ч. 67 417,61грн. основної
заборгованості, 4 109,07грн. пені, 3752,97грн. збитків від
інфляції, 57 445,39грн. в рахунок річних.
В обгрунтування заявлених вимог, позивач посилався на
порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором від
06.11.2002р. №491-06/11-2002, а також усної домовленості в частині
сплати коштів за поставлені нафтопродукти (т.1 а.с.3-8).
Відповідач у справі - ПП "Виробничо-торгова фірма "Лагуна" у
відзиві на позов заявлені вимоги відхилив та просив припинити
провадження у справі. Заявлені позовні вимоги відхилені
відповідачем з тих підстав, що:
- строк виконання зобов'язання з оплати нафтопродуктів,
отриманих як вказує позивач, згідно усної домовленості, не
визначений, між тим вимога щодо його виконання ним не отримана;
- вимоги щодо стягнення відсотків у сумі 57 445,39грн., пені
у сумі 4109,07грн. та збитків від інфляції у розмірі 3 752,97грн.
необгрунтовані, враховуючи, що строк виконання зобов'язання за
умовами договору закінчується 30.10.2003р., а не 08.11.2002р., як
вважає позивач.
Також у відзиві на позов ПП "Виробничо-торгова фірма "Лагуна"
посилається на безпідставне об'єднання ТОВ "Ранг" у одній позовній
заяві різних за підставою виникнення вимог (т.1 а.с.200-201).
Справа розглядалась судами неодноразово.
Під час нового розгляду спору у даній справі, позивачем
уточнено, що ним заявлені вимоги щодо оплати вартості поставлених
пально-мастильних матеріалів лише згідно умов договору
№491-06/11-2002 від 06.11.2002р. При цьому, у позовній заяві
надано відомості щодо поставок згідно усної домовленості та
договору з метою надання суду інформації щодо всіх операцій та
оплати товару (т.2 а.с.79-81,92-93).
Крім того, позивачем зменшено розмір заявлених ним вимог.
Відповідно до поданої заяви, позивач просить стягнути з
відповідача 110801,77грн., у т.ч. 50 080,18грн. основної
заборгованості, 3 802,80грн. пені, 3473,72грн. збитків від
інфляції, 53 445,07грн. в рахунок 34% річних (т.2 а.с.234).
Рішенням господарського суду Одеської області від
24.05.2007р. позов задоволено. Відповідно до рішення суду з
відповідача на користь позивача стягнуто 50 080,18грн. основної
заборгованості, 3 802,80грн. пені, 3473,72грн. в рахунок
відшкодування збитків від інфляції, 53 445,07грн. процентів
(а.с.252-254).
Задовольняючи заявлені позовні вимоги, суд першої інстанції
виходив з того, що, в порушення умов договору №491-06/11-2002 від
06.11.2002р., відповідач не виконав взятих на себе зобов'язань
перед позивачем щодо повної оплати товару, а також сплати
процентів.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від
25.09.2007р. рішення господарського суду Одеської області від
24.05.2007р. залишено без змін.
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, ПП
"Виробничо-торгова фірма "Лагуна" звернулося до Вищого
господарського суду України з касаційною скаргою та просить їх
скасувати, а у задоволені позову відмовити.
Вимоги касаційної скарги мотивовані невірним застосуванням
норм матеріального права, а саме ст.193 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
,
ст.ст.525,526 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
Позивач у справі -ТОВ "Ранг" у відзиві на касаційну скаргу,
вважаючи її доводи безпідставними, просить прийняті у справі
судові акти залишити без змін.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального і процесуального
права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну
скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що
06.11.2002р. між сторонами у справі -ТОВ "Ранг" та ПП
"Виробничо-торгівельна фірма "Лагуна" укладено договір
№491-06/11-2002р., предметом якого є поставка на умовах товарного
кредиту пально-мастильних матеріалів в асортименті, кількості
згідно накладних.
Згідно ст. 4 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
(в редакції, чинній на
момент укладення договору), цивільні права і обов'язки виникають з
підстав, передбачених законодавством, а також з дій громадян і
організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу
загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують
цивільні права і обов'язки. Відповідно до цього цивільні права і
обов'язки виникають, зокрема, з угод, передбачених законом, а
також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому
не суперечать.
Відповідно до ст.151 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, договір
(багатостороння угода) є однією з підстав виникнення зобов'язань.
Отже, укладений сторонами договір є підставою для виникнення
у його сторін певних прав та обов'язків, визначених ним.
Як з'ясовано судами, позивач поставив відповідачу за умовами
зазначеного договору пально-мастильні матеріали на загальну суму
322003,62грн.
В силу ст.111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, переглядаючи у
касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на
підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє
застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм
матеріального і процесуального права. При цьому, касаційна
інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними
обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові
господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про
достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів
над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Посилання скаржника на те, що накладні, надані позивачем в
підтвердження факту поставки пально-мастильних матеріалів не
підтверджують поставку продукції саме за вищезазначеним договором,
враховуючи відсутність у них вказівки на те, не заслуговують на
увагу.
Так, згідно ч.1 ст.33 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, кожна сторона
повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на
підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідач оспорюючи факт поставки йому продукції згідно цим
договором, в порушення вищенаведеної норми процесуального права,
не надав жодних доказів того, що між сторонами у відповідний
період існували інші відносини з поставки пально-мастильних
матеріалів і, поставка за цими накладними здійснена на виконання
інших угод.
Як встановлено судами, за вказаним договором позивачем
поставлялась відповідачу пально-мастильні матеріали, які
відповідач брав на себе зобов'язання оплачувати на умовах
визначених договором.
За умовами договору, оплата товару здійснюється на підставі
рахунку, а кінцевий строк оплати -30.10.2003р. (п.4.1 договору).
Під час розгляду спору у даній справі та перегляді прийнятого
рішення в апеляційному порядку, судами встановлено, що відповідач
взяті на себе зобов'язання з оплати поставленого товару виконав
лише частково, а частково зобов'язання припинились внаслідок
поставки відповідачем в рахунок оплати зернопродуків;
заборгованість становить 55 080,18грн.
Між тим, в силу ст.161 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
(чинному на момент
укладення договору), зобов'язання повинні виконуватися належним
чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту
планування, договору, а при відсутності таких вказівок -
відповідно до вимог, що звичайно ставляться.
Такий же обов'язок визначений і діючими на момент звернення
до суду з позовом та порушення зобов'язання відповідачем нормами.
Так, відповідно до п.1 ст.193 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
, суб'єкти
господарювання та інші учасники господарських відносин повинні
виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до
закону, інших правових актів, договору, а за відсутності
конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до
вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до
виконання господарських договорів застосовуються відповідні
положення ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
з урахуванням особливостей,
передбачених ГК України ( 436-15 ) (436-15)
.
Так, в силу ст.526 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, зобов'язання має
виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог
ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, інших актів цивільного законодавства, а за
відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового
обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Отже, висновок судів щодо обгрунтованості вимог позивача в
частині стягнення основної заборгованості правильний.
Твердження скаржника про те, що оплата товару здійснюється на
підставі рахунку не змінює строку, встановленого для виконання
зобов'язання за умовами договору -30.10.2003р., що вірно взято до
уваги судами.
Згідно ст.214 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
(чинному на момент
укладення договору), боржник, який прострочив виконання грошового
зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу
з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час
прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми,
якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.
Такий же обов'язок боржника, що прострочив виконання
грошового зобов'язання встановлений і ч.2 ст.625 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
.
Договором передбачено оплати товару на умовах товарного
кредиту з оплатою 34% річних, які нараховуються на строк від дати
відвантаження до дати оплати.
Таким чином, є вірним і висновок судів обох інстанцій щодо
задоволення позову в частині стягнення збитків від інфляції та
процентів, які обраховані відповідно до умов договору з моменту
відвантаження, а не з моменту остаточного виконання зобов'язань,
враховуючи, що договором передбачена поставка на умовах товарного
кредиту з оплатою процентів.
За порушення строків оплати сторонами у договорі встановлена
відповідальність у вигляду пені у розмірі подвійної облікової
ставки НБУ від вартості отриманого товару за кожен день
прострочення (п.5.2 договору).
Враховуючи умови договору, а також вимоги ст.ст.179,180 ЦК
УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, ст.4 Закону України "Про відповідальність за
невиконання грошових зобов'язань" ( 543/96-ВР ) (543/96-ВР)
, ст.231,232 ГК
України ( 436-15 ) (436-15)
, судом вірно задоволено заявлені позивачем
вимоги щодо стягнення пені і рішення суду першої інстанції щодо
таких вимог правомірно залишено без змін.
За таких обставин, постанова Одеського апеляційного
господарського суду від 25.09.2007р., якою залишено без змін
рішення господарського суду Миколаївської області від
24.05.2007р., прийнята з урахуванням норм матеріального та
процесуального права і підстав для її скасування колегія суддів не
вбачає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7,
111-9- 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А :
постанову Одеського апеляційного господарського суду від
25.09.2007р. у справі №8/139/05-НР господарського суду
Миколаївської області залишити без змін, а касаційну скаргу
Приватного підприємства "Виробничо-торгова фірма "Лагуна" -без
задоволення.
Головуючий суддя Кузьменко М.В.
Судді Васищак I.М.
Палій В.М.