ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 січня 2008 р.
№ 42/713
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого:
Першикова Є.В.,
суддів:
Данилової Т.Б.,
Ходаківської I.П.,
розглянула
касаційну скаргу
та
касаційну скаргу
державного підприємства "Придніпровська залізниця" (далі
Залізниця)
Державного комітету України з державного матеріального
резерву (далі Держкомрезерв)
на постанову
Київського апеляційного господарського суду
від
10.10.07
у справі
№ 42/713
господарського суду
міста Києва
за позовом
Залізниці
до
Держкомрезерву
про
стягнення 423 000,00 грн.
В засіданні взяли участь представники:
- позивача:
Малікова О.В. (за дов. № 56 від 01.01.08);
- відповідача:
Приступа М.Є. (за дов. № 2/1432 від 16.03.07);
- за присутності:
Яблонський Ю.А. (дов. Залізниці № 165 від 01.01.07 втратила
дійсність 31.12.07)
Відводів складу колегії суддів Вищого господарського суду
України, яка переглядає справу в касаційному порядку, не заявлено.
За згодою представників сторін, відповідно до ч. 2 ст. 85 та
ч. 1 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
у судовому засіданні 17.01.08 було оголошено лише
вступну та резолютивну частини постанови Вищого господарського
суду України.
Рішенням від 31.01.06 господарського суду міста Києва (суддя
Паламар П.I.) позовні вимоги Залізниці задоволено.
З Держкомрезерву на користь Залізниці стягнуто 423 000,00
грн. боргу, 4 230,00 грн. витрат по оплаті державного мита та
118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового
процесу.
Рішення місцевого суду мотивовано положенням ч. 3 ст. 947
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, п. 7 ст. 11 Закону України
"Про державний матеріальний резерв" ( 51/97-ВР ) (51/97-ВР)
, п. 2 постанови
Кабінету Міністрів України № 532 від 12.04.02 ( 532-2002-п ) (532-2002-п)
.
Постановою від 10.10.07 Київського апеляційного
господарського суду (колегія суддів у складі: головуючого -Корсака
В.А., суддів -Коршун Н.М. /доповідач/, Авдеєва П.В.) апеляційну
скаргу Держкомрезерву задоволено частково.
Рішення від 31.01.06 господарського суду міста Києва змінено
та викладено в наступній редакції:
"Позовні вимоги Залізниці задовольнити частково.
З Держкомрезерву на користь Залізниці стягнути 337 983,60
грн. боргу, 3 379,84 грн. витрат по оплаті державного мита при
подачі апеляційної скарги та 118,00 грн. витрат на
інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
В решті позову відмовити".
При винесенні постанови апеляційний суд щодо визначення суми,
що підлягає до стягнення врахував висновок судово-бухгалтерської
експертизи № 8907 від 15.06.07.
Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції
Залізниця та Держкомрезерв звернулись до Вищого господарського
суду України з касаційними скаргами.
Залізниця у своїй касаційній скарзі просить постанову від
10.10.07 Київського апеляційного господарського суду скасувати в
частині відмови в задоволенні позовних вимог Залізниці про
стягнення з Держкомрезерву основного боргу в розмірі 85 016,40
грн. та витрат по оплаті вартості робіт за проведення
судового-бухгалтерської експертизи у розмірі 5 908,20 грн., та
прийняти по справі нове рішення, яким такі вимоги Залізниці
задовольнити.
Свої вимоги Залізниця обгрунтовує тим, що при винесенні
оскарженого судового акту було порушено норми матеріального та
процесуального права, а саме: ст.ст. 35, 42, 43 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Зокрема, Залізниця звертає увагу на те, що висновок судового
експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється
господарським судом за загальними правилами, встановленими для
оцінки доказів по справі.
Також, Залізниця доводить факт правомірності нарахування на
суму боргу податку на додану вартість.
У касаційній скарзі Держкомрезерву ставиться питання про
скасування рішення від 31.01.06 господарського суду міста Києва та
постанови від 10.10.07 Київського апеляційного господарського
суду, та прийняття по справі нового рішення, яким в задоволенні
позовних вимог Залізниці відмовити.
Держкомрезерв посилається на порушення попередніми судовими
інстанціями вимог ст. 11 Закону України "Про державний
матеріальний резерв" ( 51/97-ВР ) (51/97-ВР)
, п. 3 Порядку відшкодування
підприємствам, установам, організаціям витрат, пов'язаних з
відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного
резерву, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 532
від 12.04.02 ( 532-2002-п ) (532-2002-п)
, ст.ст. 33, 34, 43, 49, п. 5 ст. 54
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Так, Держкомрезерв зазначає про недоведеність матеріалами
справи понесення Залізницею витрат по зберіганню матеріальних
цінностей мобілізаційного резерву.
Розглянувши матеріали справи, касаційні скарги, заслухавши
пояснення представників сторін, суддю-доповідача по справі,
проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи
правильність застосування судами норм матеріального та
процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду
України дійшла до висновку, що касаційні скарги підлягають
частковому задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями на підставі
матеріалів справи, 07.05.03 між Залізницею та Держкомрезервом було
укладено Договір № ПР/НР-03-01/НЮ-1744д відповідального зберігання
матеріальних цінностей мобілізаційного резерву (далі Договір),
відповідно до умов якого Залізниця зобов'язалась зберігати
матеріальні цінності державного резерву, а
Товариство -відшкодувати витрати Залізниці по їх зберіганню згідно
з погодженим кошторисом в межах асигнувань, передбачених на ці
цілі.
Вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанцій
встановили, що зазначеним Договором строк оплати передбачено не
було.
На підставі наданих сторонами доказів по справі місцевим та
апеляційним судами встановлено, що відповідно до умов Договору
Залізниця протягом 01.01.05-30.09.05 зберігала у себе матеріальні
цінності державного матеріального резерву.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що Залізниця
надавала Держкомрезерву звіти про видатки на утримання мобрезерву,
а саме: звіти за № 96/ДСК від 12.04.05, № 134/ДСК від 15.07.05, №
176/ДСК від 11.10.05.
Вважаючи, що у період зберігання матеріальних цінностей
понесені витрати в розмірі 423 000,00 грн., що не були погашені
Держкомрезервом, Залізниця звернулась з відповідним позовом, що є
предметом перегляду у даній справі.
Матеріали справи свідчать, що під час апеляційного перегляду
справи на виконання ухвали від 15.05.06 Київського апеляційного
господарського суду Київським науково-дослідним Iнститутом судових
експертиз у даній справі проведено судово-бухгалтерську експертизу
щодо визначення розміру фактичних витрат, понесених Залізницею у
зв'язку із зберіганням цінностей державного матеріального резерву
за період з 01.01.05 по 30.09.05 за спірним Договором.
Апеляційним судом встановлено, що відповідно до висновку
вказаної експертизи № 8907 від 15.06.07 витрати, понесені
Залізницею у зв'язку із зберіганням цінностей державного
матеріального резерву за період з 01.01.05 по 30.09.05 за
Договором визначаються у розмірі 337 983,60 грн., у зв'язку з чим
суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про підставність
позовних вимог Залізниці про стягнення з Держкомрезерву 337 983,60
грн.
Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує,
що відповідно до п. 5 ст. 11 Закону України "Про державний
матеріальний резерв" ( 51/97-ВР ) (51/97-ВР)
відшкодування витрат
підприємствам, установам і організаціям, що виконують
відповідальне зберігання, оплата тарифу за перевезення вантажів,
спеціальної тари, упаковки, послуг постачальницько-збутових
організацій за поставку і реалізацію матеріальних цінностей
державного резерву провадиться у порядку, встановленому Кабінетом
Міністрів України.
Кабінетом Міністрів України відповідно до п. 5 ст. 11 Закону
України "Про державний матеріальний резерв" ( 51/97-ВР ) (51/97-ВР)
прийнято
постанову від 12.04.02 № 532 ( 532-2002-п ) (532-2002-п)
"Про Порядок
відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат,
пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей
державного резерву", якою затверджено Порядок відшкодування
підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з
відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного
резерву (далі -Порядок), яким запроваджено механізм відшкодування
підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з
відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного
резерву, у тому числі мобілізаційного, і визначення суми цих
витрат.
Відповідно до п. 2 Порядку сума витрат, що підлягають
відшкодуванню, визначається з урахуванням вимог цього Порядку на
кожен рік і сплачується пропорційними частками за узгодженням між
Держкомрезервом та відповідальним зберігачем.
Відповідно до п. 10.3 Iнструкції про порядок фінансування
заходів з мобілізаційної підготовки народного господарства
України, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від
30.03.96 № 111/03, зберігачі матеріальних цінностей
мобілізаційного резерву зобов'язані щороку разом із річним звітом
форми № 12 подавати кошторис витрат на зберігання матеріальних
цінностей мобілізаційного резерву.
Згідно з п. 5 Порядку Держкомрезерв на підставі аналізу
статей витрат відповідальних зберігачів щороку визначає середній
розмір суми витрат із зберігання матеріальних цінностей виходячи з
розрахунку на 1 кв. метр складського приміщення (відкритого
огородженого майданчика), 1 куб. метр холодильної камери,
резервуара для зберігання нафтопродуктів, підземних газових
сховищ, а також зберігання 1 тонни зернових культур в
зерносховищі.
Розмір додаткових витрат визначається у кожному разі окремо
за узгодженням між Держкомрезервом та відповідальним зберігачем на
підставі обгрунтованих фактичних витрат відповідального зберігача.
17.01.03 Держкомрезерв та Державна адміністрація залізничного
транспорту України "Укрзалізниця" узгодили Порядок відшкодування
залізницям України витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням
матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.
Пунктами 3 та 5 вказаного Порядку передбачено, що сума
витрат, яка підлягає відшкодуванню визначається у кошторисах на
кожний рік з розбивкою по кварталах, складається з основних витрат
та додаткових витрат і сплачується пропорційними частинами за
узгодженням між залізницею та держкомрезервом.
Таким чином, законодавством України визначено спеціальний
порядок визначення сум, що підлягають відшкодуванню відповідальним
зберігачам мобілізаційного резерву, що передбачає складання та
направлення до Держкомрезерву України кошторисів витрат разом з
підтверджуючими такі витрати документами, аналіз цих витрат
Держкомрезервом України та встановлення відповідної суми таких
витрат, що підлягає відшкодуванню.
Отже, враховуючи, що предметом спору у даній справі є
стягнення витрат за відповідальне зберігання матеріальних
цінностей мобілізаційного резерву не узгоджених із
Держкомрезервом, а тому у даній справі повинна бути надана правова
оцінка фактичного розміру витрат Залізниці за зберігання
матеріальних цінностей мобілізаційного резерву у спірний період.
Однак, суд першої інстанції наведеним обставинам належної
правової оцінки не надав, а апеляційний суд обмежився посиланням
на висновок судово-економічної експертизи щодо розміру витрат
Залізниці, а отже попередні судові інстанції не встановили
обставини, що мають суттєве значення для правильного вирішення
даного спору.
Колегія суддів Вищого господарського суду України також
звертає увагу на те, що згідно вимог ст.ст. 42, 43 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
висновок судового
експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється
судом за внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному,
повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин
справи в їх сукупності, керуючись законом.
При цьому, колегія суддів Вищого господарського суду України
зазначає, що викладення судом змісту висновку судово-економічної
експертизи без оцінки його як доказу за правилами ст. 43
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, не може
вважатись встановленням судом факту, на підтвердження якого надано
цей доказ.
Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає,
що судами першої та апеляційної інстанцій при винесенні рішень по
суті спору наведеним правовим положенням юридичного аналізу в
контексті спірних правовідносин надано не було, в той час, як у
даному випадку необхідно було керуватися вказаними нормами в
комплексі.
На підставі викладеного колегія суддів Вищого господарського
суду України вважає, що спір був розглянутий попередніми судовими
інстанціями без дослідження в повному обсязі обставин справи та
наведення правової оцінки цим обставинам, що є порушенням принципу
всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи в
їх сукупності, що призвело до прийняття рішень з помилковим
застосуванням норм права.
Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до
уваги, що скаржник в касаційній скарзі стверджує факт порушення
попередніми судовими інстанціями не лише норм матеріального та
процесуального права, а також і питання, які стосуються оцінки
доказів. Колегія суддів Вищого господарського суду України
наголошує, що оцінка доказів, не віднесена до компетенції
касаційної інстанції.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, враховуючи
вимоги ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, відзначає, що перегляд у касаційному порядку судового
рішення здійснюється касаційною інстанцією на підставі
встановлених фактичних обставин справи та перевіряється
застосуванням попередніми інстанціями норм матеріального і
процесуального права. Касаційна інстанція не має права
встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлен і у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази
або додатково перевіряти докази.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України,
викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.76 № 11 "Про судове
рішення ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
", рішення є законним тоді, коли суд,
виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно
перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з
нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин.
Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду
справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або
вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні
суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того
чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати
нові докази або додатково перевіряти докази, рішення, ухвалені у
справі, підлягають скасуванню, а справа -направленню на новий
розгляд до господарського суду міста Києва.
Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти
до уваги викладене в цій постанові, вжити всі передбачені законом
засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення
обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від
встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити
спір.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу державного підприємства "Придніпровська
залізниця" № НЮ-23/71 від 19.11.07 та касаційну скаргу Державного
комітету України з державного матеріального резерву № 2/6084 від
09.11.07 задовольнити частково.
Рішення від 31.01.06 господарського суду міста Києва та
постанову від 10.10.07 Київського апеляційного господарського суду
у справі № 42/713 господарського суду міста Києва скасувати, а
справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Головуючий
Є.Першиков
судді:
Т.Данилова
I.Ходаківська