ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 січня 2008 р.
№ 12/238
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого:
Першикова Є.В.,
суддів:
Данилової Т.Б.,
Ходаківської I.П.
розглянула
касаційну скаргу
товариства з обмеженою відповідальністю "Юрімпекс-2" (далі
Товариство)
на постанову
Львівського апеляційного господарського суду
від
03.10.07
у справі
№ 12/238
господарського суду
Чернівецької області
за позовом
Товариства
до
відділу державної виконавчої служби Новоселицького районного
управління юстиції Чернівецької області (далі Виконавча служба),
Головного управління юстиції Чернівецької області (далі
Управління),
третя особа:
Управління державного казначейства у Чернівецькій області
(далі Казначейство),
про
стягнення 4 890,15 грн.
В засіданні взяли участь представники:
- позивача:
не з'явились;
- відповідачів:
Виконавчої служби:
Пухарєва О.В (за дов. № 21 від 11.01.08);
Управління:
Кодрян Л.I. (за дов. № 01-17-04 від 15.01.08);
- третьої особи:
не з'явились.
Ухвалою від 23.11.07 Вищого господарського суду України
касаційна скарга Товариства № 288 від 26.10.07 була прийнята до
провадження, розгляд справи призначено на 17.01.08.
Вказана ухвала суду була направлена сторонам у справі в
установленому порядку, документів які б свідчили про її
неотримання сторонами у справі до Вищого господарського суду
України не надходило, отже усіх учасників судового процесу
відповідно до ст. 111-4 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
належним чином повідомлено про час і місце
розгляду касаційної скарги.
На день розгляду справи у судовому засіданні 17.01.08
будь-яких письмових заяв та клопотань від учасників судового
процесу щодо відкладення розгляду справи до суду не надходило.
У судове засідання 17.01.08 представники Товариства та
Казначейства не з'явились.
Враховуючи, що ухвалою про призначення справи до розгляду
учасників судового процесу було попереджено, що неявка без
поважних причин у судове засідання не тягне за собою перенесення
розгляду справи на інші строки, а від Товариства та Казначейства
повідомлень щодо неможливості участі у судовому засіданні 17.01.08
до колегії суддів Вищого господарського суду України не надходило,
справа розглядається за наявними матеріалами справи за участі
представників Виконавчої служби та Управління.
Про вказані обставини представників Виконавчої служби та
Управління було повідомлено на початку судового засідання
17.01.08. Відводів складу колегії суддів не заявлено.
За згодою представників Виконавчої служби та Управління,
відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 111-5 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
у судовому засіданні
17.01.08 було оголошено лише вступну та резолютивну частини
постанови Вищого господарського суду України.
Рішенням від 31.10.05 господарського суду Чернівецької
області (суддя Бутирський А.А.) у задоволенні позовних вимог
Товариству було відмовлено.
Постановою від 20.01.06 Львівського апеляційного
господарського суду (колегія суддів у складі: головуючий -Дух
Я.В., судді -Зданкевич З.I., Краєвська М.В.) рішення від 31.10.05
господарського суду Чернівецької області залишено без змін, а
апеляційну скаргу Товариства без задоволення.
Постановою від 20.04.06 Вищого господарського суду України
касаційну скаргу Товариства задоволено частково.
Рішення від 31.10.05 господарського суду Чернівецької області
та постанову від 20.01.06 Львівського апеляційного господарського
суду скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду
першої інстанції.
Ухвалою від 23.08.06 Верховного Суду України державній
виконавчі службі Чернівецької області було відмовлено в порушенні
касаційного провадження з перегляду постанови від 20.04.06 Вищого
господарського суду України.
Ухвалою від 23.11.06 господарського суду Чернівецької області
(суддя Черв'яков Є.В.) позов Товариства було залишено без розгляду
на підставі п. 5 ст. 81 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Постановою від 15.02.07 Вищого господарського суду України
касаційну скаргу Товариства задоволено.
Ухвалу від 23.11.06 господарського суду Чернівецької області
скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для
розгляду по суті.
Рішенням від 11.07.07 господарського суду Чернівецької
області (суддя Скрипничук I.В.) позовні вимоги Товариства
задоволено.
За рахунок коштів державного бюджету на користь Товариства
стягнуто 4 890,15 грн. відшкодування (компенсаційних витрат,
пов'язаних з інфляційною втратою грошової суми боргу через
несвоєчасність його повернення з урахуванням встановленого індексу
інфляції за весь час прострочення платежу та три відсотки річних),
102,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на
інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Вказане рішення мотивовано тим, що всупереч вимог ст. 25
Закону України "Про виконавче провадження" ( 606-14 ) (606-14)
, якою
встановлено, що державний виконавець зобов'язаний провести
виконавчі дії по виконанню рішення протягом шести місяців з дня
винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, в даній
справі дії по виконанню рішення суду проводились починаючи з
грудня 2003 року по вересень 2005 року. При винесенні рішення суд
першої інстанції керувався, зокрема, положеннями ст. 625
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
.
Постановою від 03.10.07 Львівського апеляційного
господарського суду (колегія суддів у складі:
головуючого -Городечної М.I., суддів - Юркевича М.В., Кузя В.Л.)
апеляційну скаргу Управління задоволено.
Рішення від 11.07.07 господарського суду Чернівецької області
скасовано.
По справі прийнято нове рішення, яким в задоволенні позовних
вимог Товариству відмовлено.
При винесенні постанови апеляційний суд, зокрема, врахував,
що оскільки згідно Закону України "Про виконавче провадження"
( 606-14 ) (606-14)
підставою для відкриття виконавчого провадження є,
зокрема, заява стягувача про примусове виконання рішення, яка в
даному випадку датована лише 23.05.05, то порушення строку,
встановленого ст. 25 Закону України "Про виконавче провадження"
( 606-14 ) (606-14)
не відбулось.
Разом з тим, апеляційний суд зазначив, що обов'язок боржника,
який випливає з встановленого ч. 5 ст. 126 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, ст. 115 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
принципу обов'язковості судових рішень щодо
добровільного виконання рішення не є тотожним встановленому ч. 1
ст. 509, ст. 525 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
поняттю
обов'язковості виконання зобов'язання, а тому несвоєчасне та
неповне виконання виконавчою службою наказу господарського суду
може бути підставою для відшкодування збитків відповідно до ч. 2
ст. 86 Закону України "Про виконавче провадження" ( 606-14 ) (606-14)
, ст.
22, гл. 82 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
.
Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції
Товариство звернулось до Вищого господарського суду України з
касаційною скаргою в якій просить постанову від 03.10.07
Львівського апеляційного господарського суду скасувати, залишивши
без змін рішення від 11.07.07 господарського суду Чернівецької
області.
Свої вимоги скаржник обгрунтовує тим, що при винесенні
оскарженого судового акту було порушено норми матеріального та
процесуального права, а саме: ст.ст. 11, 509, гл. 51, р. III
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, ст. 4, ст. 151, гл. 18, 40
Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, ст. 43 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
У своїх відзивах на касаційну скаргу Управління та Виконавча
служба щодо доводів скаржника заперечують, вважаючи їх
безпідставними, у зв'язку з чим просять касаційну скаргу
Товариства залишити без задоволення, а оскаржену постанову -без
змін.
Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, відзиви на
касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників Виконавчої
служби та Управління, суддю-доповідача по справі, проаналізувавши
на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність
застосування судами норм матеріального та процесуального права,
колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до
висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних
підстав.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями на підставі
матеріалів справи рішенням від 27.06.03 господарського суду
Чернівецької області у справі № 6/115 було задоволено позов
Товариства до Виконавчої служби, та відповідно до ст.ст. 440, 441
Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, ст. 86 Закону України "Про
виконавче провадження" ( 606-14 ) (606-14)
на користь Товариства стягнуто
16 154,24 грн. збитків завданих бездіяльністю Виконавчої служби
щодо виконання рішення арбітражного суду Чернівецької області від
23.03.00, а також 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне
забезпечення судового процесу. Постановою від 02.12.03 Львівського
апеляційного господарського суду вказане рішення суду першої
інстанції було залишено без змін.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що
07.07.03 на виконання рішення від 27.06.03 господарським судом
Чернівецької області було видано наказ № 6/115.
На підставі наданих сторонами доказів по справі місцевим та
апеляційним судами також встановлено, що на підставі заяви
Товариства від 23.05.05 про примусове виконання наказу № 6/115 від
07.07.03 постановою від 31.05.05 по виконанню вказаного наказу
було відкрито виконавче провадження.
Разом з тим, вирішуючи спір попередні судові інстанції
встановили, що у відповідності до гарантійного листа № 408 від
07.09.05 Товариство інформувало начальника підрозділу примусового
виконання рішень ВДВС Чернівецького обласного управління юстиції,
що у випадку виконання виконавчою службою рішення від 06.06.00
господарського суду Чернівецької області у справі № 3/577-106/2
щодо стягнення на користь Товариства з Новоселицької міжрайбази
заборгованості у розмірі 16 272,24 грн. та 118,00 грн. витрат на
інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, то Товариство
не буде мати будь-яких грошових вимог до Виконавчої служби
стосовно виконання наказу від 07.07.03 господарського суду
Чернівецької області № 6/115 про стягнення з Виконавчої служби 16
154,24 грн. збитків та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне
забезпечення судового процесу, та буде вважати даний наказ
погашеним.
На підставі матеріалів справи судовими інстанціями
встановлено, що платіжними дорученнями № 371 від 02.09.05 та № 390
від 09.09.05 Товариству було перераховано 16 154,24 грн., та
станом на день подання позову у даній справі (21.09.05) не було
сплачено 118,00 грн.
При цьому, встановлено, що постановою від 26.09.05 виконавче
провадження по примусовому виконанню наказу господарського суду
Чернівецької області № 6/115 від 07.07.03 про стягнення з
Виконавчої служби на користь Товариства 16 272,24 грн. закінчено в
зв'язку погашенням боргу, з посиланням на гарантійний лист
Товариства № 408 від 07.09.05.
Проте, посилаючись на ст. 625 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
та неповне й несвоєчасне виконання наказу від 07.07.03
господарського суду Чернівецької області виданого на виконання
рішення від 27.06.03, Товариство звернулось з позовом до
Виконавчої служби про стягнення 4 035,52 грн. компенсаційних
витрат пов'язаних з інфляцією через несвоєчасне повернення суми
боргу (з 02.12.03 по вересень 2005 року) та трьох відсотків річних
з простроченої суми за час користування даними коштами на суму
854,63 грн.
Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує,
що відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
частиною національного законодавства України є Конвенція про
захист прав і основних свобод людини ( 995_004 ) (995_004)
1950 року,
ратифікована Верховною Радою України (Закон України від 17.07.97 №
475/97-ВР ( 475/97-ВР ) (475/97-ВР)
) /далі Конвенція/. Юрисдикція
Європейського суду з прав людини є обов'язковою в усіх питаннях,
що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.
Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до
уваги, що п. 1 ст. 6 1 Конвенц ії гарантує кожному право на
звернення до суду або арбітражу з позовом щодо будь-яких його
цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує
"право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто
право подати до суду позов з цивільно-правових питань. Однак це
право було б ілюзорним, якби правова система договірної держави
допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу,
не виконувалося б тривалий час на шкоду однієї із сторін.
Стаття 6 Конвенції детально описує процесуальні гарантії, які
надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і
швидкий розгляд, та, водночас, передбачає виконання судових
рішень, оскільки якщо вбачати у ст. 6 тільки проголошення доступу
до судового органу та права на судове провадження, то це могло б
породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права,
який договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи
Конвенцію. Отже, для цілей ст. 6 Конвенції виконання рішення,
ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина
"суду" ("Горнсбі проти Греції", рішення від 19.03.97, 1997-II, р.
510, 40).
Державні органи не можуть довільно посилатись на відсутність
коштів як на виправдання невиконання зобов'язань за боргом,
визначеним судовим рішенням. Проте затримка у виконанні рішення
може бути виправдана за виняткових обставин. Але затримка не
повинна бути такою, що позбавляє сутності право, яке захищається
п. 1 ст. 6 Конвенції ("Iммобільяре Саффі проти Iталії", заява N
22774/93, 74, ЄСПЛ 1999-V).
Стаття 13 Конвенції визначає, що кожна людина, права і
свободи якої, викладені у цій Конвенції, порушуються, має
ефективний засіб захисту у відповідному національному органі
незалежно від того, що порушення було вчинене особами, які діяли в
офіційній якості.
Водночас, колегія суддів Вищого господарського суду України
враховує, що за змістом ст. 124 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими
до виконання на всій території України.
Відповідно до вимог ст. 115 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
рішення, ухвали та постанови
господарського суду, що набрали законної сили є обов'язковими для
виконання на всій території України і виконуються в порядку,
встановленому Законом України "Про виконавче провадження"
( 606-14 ) (606-14)
від 01.01.06 № 606-ХIV (далі Закон № 606-ХIV
( 606-14 ) (606-14)
).
Крім того, колегія суддів Вищого господарського суду України
бере до уваги, що за змістом ст. 85 Закону № 606-ХIV ( 606-14 ) (606-14)
у
виконавчому провадженні на дії (бездіяльність) державного
виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби по
виконанню рішення або відмову у здійсненні передбачених цим
Законом дій стягувачем чи боржником може бути подана скарга до
начальника відповідного органу державної виконавчої служби, якому
безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до суду.
За змістом ст. 86 Закону № 606-ХIV ( 606-14 ) (606-14)
стягувач має
право звернутися з позовом до юридичної особи, яка зобов'язана
провадити стягнення коштів з боржника, у разі невиконання рішення
з вини цієї юридичної особи.
При цьому, колегія суддів Вищого господарського суду України
бере до уваги, що як визначено п. 21 Постанови Пленуму Верховного
Суду України "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії
або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої
служби та звернень учасників виконавчого провадження" від 26.12.03
№ 14 ( v0014700-03 ) (v0014700-03)
до юридичної особи не переходять зобов'язання
боржника за виконавчим документом. Присуджені з неї на користь
стягувача кошти мають компенсаційний характер.
Відповідно до ст. 13 Закону України "Про державну виконавчу
службу" ( 202/98-ВР ) (202/98-ВР)
від 23.06.05 № 202/98-ВР (далі Закон №
202/98-ВР ( 202/98-ВР ) (202/98-ВР)
) дії або бездіяльність державного
виконавця можуть бути оскаржені до вищестоящої посадової особи або
до суду у порядку, встановленому законом.
Статтею 11 Закону № 202/98-ВР ( 202/98-ВР ) (202/98-ВР)
встановлено, що
шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам
під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку,
передбаченому законом, за рахунок держави.
Крім того, колегія суддів Вищого господарського суду України
звертає увагу на те, що ст. 1173 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
встановлено, що шкода, завдана фізичній або юридичній
особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу
державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або
органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх
повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим
або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих
органів.
Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає,
що крім випадків, встановлених ст. 35 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, що мають преюдиціальне
значення для господарського суду, питання щодо вини конкретних
осіб вирішується господарським судом самостійно за результатами
дослідження всіх обставин та матеріалів справи.
На вказані обставини Вищий господарський суд України звертав
увагу в постанові від 20.04.06 по даній справі, проте, як свідчить
правовий аналіз рішення від 11.07.07 господарського суду
Чернівецької області та постанови від 03.10.07 Львівського
апеляційного господарського суду, при винесені названих судових
рішень вказівки суду касаційної інстанції всупереч вимог ст.
111-12 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
належним чином враховані не були.
Разом з тим, колегія суддів Вищого господарського суду
України приходить до висновку про те, що оскільки згідно ст. 18
Закону України "Про виконавче провадження" ( 606-14 ) (606-14)
підставою
для відкриття виконавчого провадження є, зокрема, заява стягувача
про примусове виконання рішення, яка в даному випадку датована
лише 23.05.05, на підставі якої виконавче провадження по виконанню
наказу від 07.07.03 було відкрито постановою від 31.05.05, а
закрито у зв'язку з виконанням 26.09.05, то порушення строку,
встановленого ст. 25 Закону України "Про виконавче провадження"
( 606-14 ) (606-14)
не відбулось, а отже правові підстави для задоволення
позовних вимог Товариства відсутні.
Щодо посилань суду першої інстанції на ст. 625 Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, то дане положення встановлює, зокрема,
правові наслідки порушення грошового зобов'язання, тобто регулює
договірні (зобов'язальні) відносини між боржником та кредитором.
Проте у даному випадку спірні правовідносини мають іншу правову
природу, а тому місцевий суд при винесенні рішення помилково взяв
до уваги вказане положення Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
.
Суд апеляційної інстанції при винесенні оскарженої постанови
припустився значної кількості описок, зокрема, послався на ст. 19
Закону України "Про виконавче провадження" ( 606-14 ) (606-14)
(т. II а.с.
127), всупереч тому, що за змістом речення вбачається, що суд мав
на увазі ст. 18 названого Закону.
Крім того, апеляційний суд зазначив, що виконавче провадження
по виконання наказу № 6/115 від 07.07.03 було відкрито 31.05.03 на
підставі заяви Товариства від 23.05.05. Проте, юридичний аналіз
судових рішень та матеріалів справи свідчить про те, що виконавче
провадження по справі було відкрито 31.05.05.
Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає,
що як свідчать матеріали справи вказані описки судом апеляційної
інстанцій в установленому ст. 89 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
порядку виправлені не були. Разом з
тим, враховуючи, що визначення вказаних обставин та нормативних
положень є суттєвим для вирішення спору по суті, а суд касаційної
інстанції не наділений повноваженнями щодо винесення ухвал про
виправлення описок в судових рішеннях попередніх судових
інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду України не
вбачає за можливе залишити в силі оскаржену постанову.
Водночас, враховуючи що дана справа вже двічі скеровувалась
судом касаційної інстанції на новий розгляд, а також те, що, на
думку колегії суддів Вищого господарського суду України, винесення
рішення по даній справі не потребує дослідження доказів та
обставин, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями
та про які не зазначено у відповідних судових рішеннях, враховуючи
повноваження, надані Вищому господарському суду України п. 2 ст.
111-9 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
колегія суддів Вищого господарського суду України з урахуванням
наведеної правової бази та встановлених попередніми судовими
інстанціями обставин справи дійшла до висновку про необхідність
скасування рішення суду першої інстанції, постанови суду
апеляційної інстанції і прийняття нового рішення по справі, яким у
задоволення позовних вимог Товариству відмовити.
При цьому, колегія суддів Вищого господарського суду України
врахувала, що відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду
України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.76 № 11 "Про
судове рішення ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
", рішення є законним тоді, коли
суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно
перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з
нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 2 111-9, 111-10
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія
суддів Вищого господарського суду України
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю
"Юрімпекс-2" № 288 від 26.10.07 залишити без задоволення.
Рішення від 11.07.07 господарського суду Чернівецької області
та постанову від 03.10.07 Львівського апеляційного господарського
суду у справі № 12/238 господарського суду Чернівецької області
скасувати.
У задоволенні позовних вимог товариству з обмеженою
відповідальністю "Юрімпекс-2" відмовити.
Головуючий
Є.Першиков
судді:
Т.Данилова
I.Ходаківська