ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 січня 2008 р.
№ 26/285
Вищий господарський суду України в складі колегії
суддів:
Грейц К.В. -головуючого,
Бакуліної С.В.,
Глос О.I.,
розглянувши касаційну скаргу
Державного комітету України з державного матеріального
резерву
на постанову
від 02.10.2007
Київського апеляційного господарського суду
у справі господарського суду міста Києва № 26/285
за позовом
ВАТ "Тетіївське хлібоприймальне підприємство"
до
Державного комітету України з державного матеріального
резерву
про
стягнення 48885,22 грн.
за участю представників:
- позивача
Поліщук В.Д. (дов.№ 8 від 15.01.2008)
- відповідача
Приступа М.Є. (дов.№ 2/1432 від 16.03.2007)
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду м. Києва від 14.06.2007 у справі
№26/285 (суддя Пінчук В.I.), залишеним без змін постановою
Київського апеляційного господарського суду від 02.10.2007
(колегія суддів у складі головуючого судді Отрюха Б.В., суддів
Верховця А.А., Бондаря С.В.), позовні вимоги ВАТ "Тетіївське
хлібоприймальне підприємство" до Державного комітету України з
державного матеріального резерву про стягнення 48885,22 грн.
задоволені.
Рішення та постанова у справі мотивовані тим, що відповідач
за надані позивачем послуги із зберігання матеріальних цінностей
державного резерву -1000 тон зерна пшениці 4 класу - не
розрахувався, чим порушив свої зобов'язання за договором
відповідального зберігання матеріальних цінностей державного
резерву № юр-2зб/327-2005 від 01.09.2005, форма і зміст якого
повністю відповідають додатку до Порядку відшкодування
підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з
відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного
резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від
12.04.2002 N 532 ( 532-2002-п ) (532-2002-п)
.
Не погоджуючись з рішенням та постановою у справі, Державний
комітет України з державного матеріального резерву в поданій
касаційній скарзі просить їх скасувати і прийняти нове рішення про
відмову в позові.
Свої вимоги скаржник обгрунтовує тим, що, за його
переконанням, судами попередніх інстанцій під час розгляду справи
не враховано, що позивачем витрати за зберігання зерна розраховано
не у відповідності до формули, встановленої пунктом 6 Порядку
відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат,
пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей
державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів
України від 12.04.2002 N 532 ( 532-2002-п ) (532-2002-п)
.
Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення
представників сторін, перевіривши повноту встановлення обставин
справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові
апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого
господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга
не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи
встановлено, що 01.09.2005 між Державним комітетом України з
державного матеріального резерву (відповідач) та ВАТ "Тетіївське
хлібоприймальне підприємство" (позивач) укладений договір
відповідального зберігання матеріальних цінностей державного
резерву № юр-2зб/327-2005, за умовами якого відповідач передає, а
позивач приймає на відповідальне зберігання матеріальні цінності
згідно з специфікацією у кількості та за вартістю згідно з актом
форми Р-16 (пункт 1.2 договору).
Згідно п.4.1 договору відповідач відшкодовує витрати позивача
на утримання матеріальних цінностей, виходячи із розрахунку 2,50
грн. за тонно/ місяць зберігання фактичної кількості матеріальних
цінностей державного резерву шляхом перерахування коштів на
розрахунковий рахунок позивача.
За період з 06.09.2005 по 30.04.2007 за зберігання позивачем
1000 тон зерна пшениці 4 класу відповідач заборгував 48885,22
грн., в зв'язку з чим йому були виставлені рахунки-фактури № 78
від 12.04.2006, № 229 від 18.08.2006, № 479 від 26.10.2006, № 682
від 25.12.2006, № 56 від 30.03.2007, № 85 від 03.05.2007 та
заявлені претензії щодо погашення цієї заборгованості.
Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій
керувались приписами ч.1 ст. 936, ч. 1 ст. 946 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
, згідно яких за договором зберігання одна сторона
(зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою
стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у
схоронності, плата за зберігання та строки її внесення
встановлюються договором зберігання, а також суди виходили з
загальних умов виконання зобов'язань, встановлених нормами ст. 193
ГК України ( 436-15 ) (436-15)
, ст. ст. 525, 526 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
При цьому, заперечення відповідача проти позову щодо
нарахування позивачем витрат за зберігання зерна не у
відповідності до формули, наведеній в пункті 6 Порядку
відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат,
пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей
державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів
України від 12.04.2002 N 532 ( 532-2002-п ) (532-2002-п)
, правомірно не
прийняті до уваги судами попередніх інстанцій, адже, як вбачається
з матеріалів справи, позивачем ці витрати розраховані на основі
пункту 4.1 укладеного між сторонами договору відповідального
зберігання матеріальних цінностей державного резерву №
юр-2зб/327-2005 від 01.09.2005, форма і зміст якого повністю
відповідають Типовому договору відповідального зберігання
матеріальних цінностей державного резерву, який міститься в
додатку до вищезазначеного Порядку.
Крім того, згідно п. 7 цього Порядку відшкодування витрат,
пов'язаних із зберіганням матеріальних цінностей державного
резерву, здійснюється виключно на підставі договору, укладеного
між Держкомрезервом та відповідальним зберігачем за формою згідно
з додатком, за рахунок асигнувань державного бюджету та інших
джерел, визначених законодавством.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що аналогічні
твердження відповідача, викладені в касаційній скарзі, спрямовані
на переоцінку встановлених судами попередніх інстанцій обставин
справи і надання цим твердженням переваги над документами і
доказами, доданими позивачем до позовної заяви, тому виходять за
межі перегляду справ в касаційній інстанції, встановлені нормою
ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Враховуючи наведене, колегія суддів, погоджуючись з
висновками судів попередніх інстанцій про підставність і
грунтовність позовних вимог, вважає, що під час прийняття
постанови у справі суд апеляційної інстанції не припустився
порушення або неправильного застосування норм чинного
матеріального та процесуального законодавства, а, отже, підстави
для її скасування або зміни відсутні.
Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
ПОСТАНОВИВ:
Постанову Київського апеляційного господарського суду від
02.10.2007 у справі господарського суду міста Києва № 26/285
залишити без змін.
Касаційну скаргу Державного комітету України з державного
матеріального резерву залишити без задоволення.
Головуючий суддя К.В.Грейц
Судді С.В.Бакуліна
О.I.Глос