ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 січня 2008 р.
№ 14/4341
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого:
Шаргала В.I.
суддів:
Мачульського Г.М.
Рогач Л.I.
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу
Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1
на постанову
Житомирського апеляційного господарського суду
від
27.09.2007р.
у справі
№14/4341
Господарського суду
Хмельницької області
за позовом
Заступника прокурора Хмельницької області в інтересах держави
та органу місцевого самоврядування -Виконавчого комітету
Хмельницької міської ради
до
Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1
про
звільнення земельної ділянки шляхом знесення павільйону та
добудови до нього
за участю представників
- позивача:
Олійник Г.М. (довіреність №02-11-909 від 11.07.2006р.)
- відповідача:
1). ОСОБА_1 (паспорт НОМЕР_1, виданий Хмельницьким МВ УМВС
України 07.11.2007р.) 2). ОСОБА_2 (довіреність ВЕХ №946517 від
30.01.2007р.)
- прокурора:
не з'явився, -
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Господарського суду Хмельницької області від
14.02.2007р. (суддя Гладюк Ю.В.) вказаний позов задоволено.
Постановлено зобов'язати Приватного підприємця ОСОБА_1звільнити
земельну ділянку на Привокзальній площі залізничного вокзалу (вул.
Шевченка, 58), на якій розміщені належні їй павільйон та добудови
до нього шляхом знесення; стягнути з Приватного підприємця
ОСОБА_1в доход державного бюджету України державне мито в сумі 85
грн., на користь державного підприємства "Судовий інформаційний
центр" -118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення
судового процесу.
Оскарженою постановою Житомирського апеляційного
господарського суду від 27.09.2007р. (колегія суддів у складі:
головуючого - судді Пасічник С.С., суддів Гулової А.Г., Щепанської
Г.А.) вказане рішення суду постановлено змінити, виклавши абзац
другий його резолютивної частини в наступній редакції: "Приватному
підприємцю ОСОБА_1звільнити земельну ділянку площею 58, 5 м-2 на
Привокзальній площі залізничного вокзалу по вул. Шевченка, що була
надана на підставі договору на право тимчасового користування
землею на умовах оренди від 16.11.2001р., шляхом знесення
розміщеної на ній будівлі". В іншій частині рішення постановлено
залишити без змін.
В своїй касаційній скарзі відповідач просить скасувати
вказані судові рішення, а в позові заступника прокурора
Хмельницької області в інтересах держави та органу місцевого
самоврядування виконкому Хмельницької міської ради про звільнення
земельної ділянки шляхом знесення павільйону та добудови до нього
відмовити, посилаючись на необгрунтованість і суперечність судових
рішень дійсним обставинам справи та ненадання господарськими
судами попередніх інстанцій належної оцінки доказам у їх
сукупності.
Відзиву на касаційну скаргу не надійшло.
Прокурор не використав наданого законом права на участь у
судовому засіданні.
Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія
суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі
перегляду справи в касаційній інстанції, приходить до висновку, що
касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних
підстав.
Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, на
виконання рішення позивача №884 від 25.10.2001р. між сторонами був
укладений договір від 16.11.2001р. на право тимчасового
користування землею на умовах оренди. Згідно договору відповідачу
виділено в тимчасове короткострокове користування на умовах оренди
до 24.10.2002р. земельну ділянку площею 58, 5 м-2 під встановлення
павільйону для громадського харчув ання на Привокзальній площі
залізничного вокзалу.
Відповідач по закінченню строку оренди без дозволу органу
місцевого самоврядування, затвердженого проекту, на самовільно
зайнятій земельній ділянці площею 35 м-2 добудував до павільйону
прибудову площею 9Х4, 8 м, з порушенням будівельних норм і правил.
За здійснення самовільної прибудови, самовільне захоплення
земельної ділянки на відповідача за ст.53-1 Кодексу про
адміністративні правопорушення ( 80731-10 ) (80731-10)
України накладено
адміністративний штраф в сумі 170 грн.
07.11.2002р. позивачем винесено рішення №965, яким
зобов'язано відповідача знести самовільно розміщену прибудову в
2-х тижневий термін з моменту попередження, однак рішенням
міськвиконкому №721 від 27.08.2003р. зазначене рішення відмінено.
26.04.2004р. апеляційним судом Хмельницької області при
розгляді цивільної справи №22-778/6 за апеляційним поданням
прокурора м. Хмельницького на рішення Хмельницького міського суду
від 28.01.2004р. за заявою прокурора м. Хмельницького про визнання
незаконним та скасування рішення Хмельницького міськвиконкому від
27.08.2003р. №721, винесено рішення, яким рішення міськвиконкому
№721 від 27.08.2003р. визнано незаконним та скасовано.
Задовольняючи апеляційне подання прокурора апеляційний суд
Хмельницької області виходив з того, що відповідач встановив
павільйон по закінченню строку оренди без належного дозволу органу
місцевого самоврядування, затвердженого проекту та із самовільним
захватом частини земельної ділянки; відповідачем добудовано до
павільйону прибудову із грубим порушенням будівельних норм і
правил положень Закону України "Про основи містобудування"
( 2780-12 ) (2780-12)
та Закону України "Про архітектурну діяльність"
( 687-14 ) (687-14)
через розташування прибудови на міських мережах
зв'язку, газопроводу та електрокабелях, теплотрасі, знищено та
пошкоджено зелені насадження, обладнано заглиблений фундамент.
Зобов'язання відповідача звільнити земельну ділянку площею
58, 5 м-2 на Привокзальній площі залізничного вокзалу на якій
розміщенні належні відповідачу павільйон та добудови до нього
шляхом знесення і послужило причиною звернення прокурора з позовом
до господарського суду по даній справі.
Місцевий господарський суд задовольняючи позов виходив з
того, що встановлені апеляційним судом факти не підлягають
доказуванню в силу приписів ст.35 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
; акти виконавчого комітету міської
ради прийняті в межах наданих їм повноважень є обов'язковими для
виконання всіма розташованими на відповідній території органами
виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями,
громадянами тощо, які постійно або тимчасово проживають на
відповідній території; рішення позивача №965 від 07.11.2002р. є на
час розгляду справи чинним та таким, що підлягає виконанню; з
наданого відповідачем технічного паспорту вбачається, що збудоване
приміщення є капітальною спорудою, тобто об'єктом нерухомого
майна, загальною площею 111, 4 м-2, проте земельна ділянка для
здійснення вказаного будівництва в установленому порядку
відповідачу не надавалась, отже це будівництво є самочинним, і
особа, яка його здійснила або здійснює в силу приписів ст.376
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
не набуває право власності
на нього; якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує
проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка
здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній
ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає
знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво,
або за її рахунок; доводи відповідача про використання земельної
ділянки на підставі рішення виконавчого комітету "Про продовження
строку майнового найму (елементів доріг, тротуарів та газонів під
розміщення та експлуатацію тимчасових об'єктів по наданню послуг
населенню)" та Договору №506 від 29.09.2006р. є необгрунтованими,
оскільки це рішення і договір не підміняють встановленого
законодавством порядку здійснення капітального будівництва а також
отримання земельної ділянки, а відтак місцевий господарський суд
дійшов до висновків про відсутність у відповідача правових підстав
для зайняття спірної земельної ділянки, а отже -про наявність
правових підстав для задоволення позову.
Апеляційний господарський суд в цілому погодився з висновками
місцевого господарського суду, проте змінюючи рішення місцевого
господарського суду виходив з того, що хоча прокурор в позові й
зазначив певні обставини, пов'язані із здійсненням самовільного
будівництва відповідачем як на земельній ділянці площею 58, 5 м-2,
що була надана в оренду терміном до 24.10.2002р. згідно Договору
від 16.11.2001р., так на безпідставно захопленій земельній ділянці
площею 35 м-2, апеляційний суд розглядає обгрунтованість позову
саме в межах заявлених вимог, згідно яких прокурор просить
прийняти рішення, зобов'язавши відповідачку звільнити земельну
ділянку площею 85, 5 м-2 шляхом знесення розміщеної на ній
будівлі, тобто ту земельну ділянку, яка фактично знаходилась в
користуванні у відповідача за договором оренди від 16.11.2001р. та
після терміну, на який вона надавалась, не була звільнена.
Про те з такими висновками судів неможна погодитись з
наступних підстав.
Приймаючи рішення суди виходили з того, що строк дії договору
оренди на право тимчасового користування земельною ділянкою на
умовах оренди закінчився 24.10.2002р. і відповідач після
закінчення цього строку земельну ділянку не звільнила. Крім того
судові рішення мотивовані тим, що доводи відповідача про
використання земельної ділянки на підставі рішення виконавчого
комітету "Про продовження строку майнового найму (елементів доріг,
тротуарів та газонів під розміщення та експлуатацію тимчасових
об'єктів по наданню послуг населенню)" та Договору №506 від
29.09.2006р. є необгрунтованими, оскільки це рішення і договір не
підміняють встановленого законодавством порядку здійснення
капітального будівництва а також отримання земельної ділянки, а
відтак суди дійшли до висновків про відсутність у відповідача
правових підстав для зайняття спірної земельної ділянки, а
отже -про наявність правових підстав для задоволення позову.
Iз встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи
вбачається, що строк дії Договору №506 від 29.09.2006р. закінчився
29.08.2007р., однак рішення суду першої інстанції в цій справі про
зобов'язання відповідача звільнити земельну ділянку, було прийнято
до закінчення строк дії цього Договору -14.02.2007. Зазначеним
Договором відповідачу було надано дозвіл на розміщення та
експлуатацію павільйону під бар громадського харчування за тією ж
адресою, що й за вищезазначеним договором оренди земельної
ділянки.
Згідно ст.376 ч.1 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, якою суди
обгрунтовували прийняті ними рішення, будівля, споруда, інше
нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони
збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена
для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого
проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Частиною четвертою цієї норми визначено, що якщо власник
(користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права
власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює)
самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це
порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка
здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
Таким чином у разі здійснення самочинного будівництва майно
підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне
будівництво, або за її рахунок.
З рішення №965 від 07.11.2002р., прийнятого позивачем, також
вбачається, що відповідача зобов'язано знести самовільно розміщену
прибудову в 2-х тижневий термін з моменту попередження.
Між тим суди, пославшись на вказану норму матеріального
права, постановили рішення про звільнення земельної ділянки
відповідачем, а належної правової оцінки рішенню №965
07.11.2002р., не дали.
Крім того, порядок припинення права користування земельними
ділянками, які використовуються з порушенням земельного
законодавства, визначено ст.144 Земельного кодексу України
( 2768-14 ) (2768-14)
.
Відповідно до вказаної норми у разі виявлення порушення
земельного законодавства державний інспектор по використанню та
охороні земель складає протокол про порушення та видає особі, яка
допустила порушення, вказівку про його усунення у 30-денний строк.
Якщо особа, яка допустила порушення земельного законодавства, не
виконала протягом зазначеного строку вказівки державного
інспектора щодо припинення порушення земельного законодавства,
державний інспектор по використанню та охороні земель відповідно
до закону накладає на таку особу адміністративне стягнення та
повторно видає вказівку про припинення правопорушення чи усунення
його наслідків у 30-денний строк (ч.1). У разі неусунення
порушення земельного законодавства у 30-денний строк державний
інспектор по використанню та охороні земель звертається до
відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого
самоврядування з клопотанням про припинення права користування
земельною ділянкою (ч.2). При цьому рішення органу виконавчої
влади або органу місцевого самоврядування про припинення права
користування земельною ділянкою може бути оскаржене
землекористувачем у судовому порядку (ч.3).
Крім того, згідно ст.509 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
зобов'язанням
є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана
вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати
майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або
утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від
боржника виконання його обов'язку. Частиною другою цієї норми
визначено, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених
статтею 11 цього Кодексу. Частина третя зазначеної норми визначає
що зобов'язання має грунтуватися на засадах добросовісності,
розумності та справедливості. Частиною першою ст.11 вказаного
кодексу визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій
осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із
дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією
породжують цивільні права та обов'язки. Відповідно до ч.2 цієї
норми одними з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків,
зокрема, є договори та інші правочини. Частиною першою ст.202 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
визначено, що правочином є дія особи,
спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та
обов'язків.
Про те, за наявності діючого Договору, яким відповідачу було
надано дозвіл на розміщення та експлуатацію павільйону під бар
громадського харчування за тією ж адресою, що й за вищезазначеним
договором оренди земельної ділянки, місцевим господарським судом
прийнято рішення про зобов'язання відповідача звільнити земельну
ділянку. Суд апеляційної інстанції вказаних обставин не врахував,
та не дав їм належної правової оцінки.
Судами не враховано, що у разі здійснення самочинного
будівництва майно підлягає знесенню особою, яка здійснила
(здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок, як це
передбачено ст.376 ч.4 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
А порядок припинення права користування земельними ділянками,
які використовуються з порушенням земельного законодавства,
визначено ст.144 Земельного кодексу України ( 2768-14 ) (2768-14)
.
З огляду на приписи ст.ст.4-7, 34 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
господарський суд повинен з'ясувати усі обставини справи, що
входять до предмету доказування в ній та мають значення для її
розгляду.
Наведені порушення судами попередніх інстанцій норм
матеріального та процесуального права як такі, що призвели до
прийняття неправильних судових рішень у справі та не можуть бути
усунені касаційною інстанцією в силу положень ч.2 ст.111-5 та
ст.111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, є підставою для їх скасування з
направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи господарському суду першої
інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно
встановити всі фактичні обставини справи на підставі об'єктивної
оцінки наявних у ній доказів, з'ясувати дійсні права та обов'язки
сторін і, залежно від встановленого, правильно застосувати норми
матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та
ухвалити законне і обгрунтоване рішення.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 п. 3, 111-10 ч.1,
111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України, -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності
ОСОБА_1задовольнити частково.
Постанову Житомирського апеляційного господарського суду від
27.09.2007р. та рішення Господарського суду Хмельницької області
від 14.02.2007р. у справі №14/4341 скасувати, справу передати на
новий розгляд до суду першої інстанції.
Головуючий суддя В.I. Шаргало
С у д д і Г.М. Мачульський
Л.I. Рогач