ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 січня 2008 р.
№ 13/93-14/118
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко
В.П. -головуючий, судді Бенедисюк I.М. і Львов Б.Ю.,
розглянувши касаційну скаргу Закарпатського обласного центру
зайнятості, м. Ужгород,
на постанову Київського апеляційного господарського суду від
01.10.2007
зі справи № 13/93-14/118
за позовом Закарпатського обласного центру зайнятості
(далі -Центр зайнятості)
до Української державної корпорації по виконанню монтажних і
спеціальних будівельних робіт "Укрмонтажспецбуд"
(далі -Корпорація)
про стягнення 642 157 грн.,
за участю представників сторін:
позивача - Нагорняка I.А.,
відповідача - Гомон Г.Р., Заболотнього О.В.,
ВСТАНОВИВ:
Центр зайнятості звернувся до господарського суду міста Києва
з позовом про стягнення з Корпорації 583 779 грн. основного боргу
та 58 378 грн. пені, а всього 642 157 грн.
Справа неодноразово розглядалася господарськими судами.
Постановою Вищого господарського суду України від 13.02.2007
судові рішення зі справи скасовано та справу передано на новий
розгляд до суду першої інстанції з посиланням на необхідність
встановлення фактичних обставин, пов'язаних з нарахуванням
позивачем пені.
До прийняття місцевим судом рішення зі справи Центр
зайнятості уточнив позовні вимоги (т. 2, а.с. 7-9) та просив
стягнути з Корпорації основний борг у сумі 83 918,60 грн. та пеню
в сумі 230 035,41 грн., а всього 313 954,01 грн.
Рішенням господарського суду міста Києва від 11.05.2007
(суддя Калатай Н.Ф.), залишеним без змін постановою Київського
апеляційного господарського суду від 01.10.2007 (колегія суддів у
складі: Григорович О.М. - головуючий, судді Гольцова Л.А., Рябуха
В.I.), у задоволенні позову відмовлено.
Прийняті судові рішення мотивовано тим, що умовами укладеного
сторонами 16.01.2004 договору № ЗК3-ГП на виконання підрядних
робіт (далі -Договір) не передбачено ні повернення одержаного та
невикористаного своєчасно авансу (основного боргу за позовом), ані
сплати пені за користування чужими грошима (42 125,97 грн.), тоді
як позовні вимоги в іншій частині (187 909,44 грн. пені за
невиконання термінів по етапах робіт та нездачу об'єкту в
передбачені Договором строки) не підлягають задоволенню через
неможливість стягнення пені за порушення зобов'язань, які не є
грошовими.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України
Центр зайнятості просить постанову апеляційного суду зі справи
скасувати внаслідок її прийняття з неправильним застосуванням норм
матеріального і процесуального права, а справу передати на новий
розгляд до суду першої інстанції.
Корпорація подала відзив на касаційну скаргу, в якому
зазначила про безпідставність її доводів та просила судові рішення
зі справи залишити без змін, а скаргу -без задоволення.
Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(далі -ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
) належним чином повідомлено про час
і місце розгляду касаційної скарги.
Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими
інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм
матеріального і процесуального права, заслухавши представників
сторін, Вищий господарський суд України дійшов висновку про
необхідність задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що:
- 16.01.2004 Центром зайнятості (замовник) та Корпорацією
(генпідрядник) укладено Договір, відповідно до умов якого замовник
доручає, а генпідрядник бере на себе зобов'язання з будівництва
закладу соціального призначення -центру зайнятості в Закарпатській
області в місті Дубівськ;
- відповідно до пункту 2.3 Договору розрахунки за даним
договором здійснюються згідно з календарними планами із
зазначенням стану виконання робіт, що є невід'ємною частиною
Договору:
· при виконанні видів робіт, етап завершення яких становить
один місяць, замовник сплачує генпідряднику 100 % вартості таких
робіт на умовах авансу;
· при виконанні видів робіт, етап завершення яких до 3-х
місяців (згідно з будівельними нормами), замовник сплачує
генпідряднику аванс в розмірі 30 % вартості таких робіт;
остаточний розрахунок етапів робіт виконується на підставі актів
виконаних підрядних робіт;
- відповідно до пункту 3.1 Договору комплекс робіт,
передбачений договором, генпідрядник зобов'язується розпочати не
пізніше 5-ти робочих днів після одержання дозволу Державного
архітектурно-будівельного контролю;
- пунктом 4.1 Договору передбачено, що генпідрядник виконує
роботи відповідно до затвердженої проектно-кошторисної
документації, згідно з будівельними нормами, правилами і графіками
виконання робіт, згідно з дозволом на ведення робіт;
- згідно з пунктом 5.3 Договору замовник зобов'язаний в
2-денний термін з моменту підписання договору надати необхідну
проектну документацію і необхідні дозвільні документи по об'єкту;
- позивач на виконання умов Договору перерахував
відповідачеві 1 450 000 грн. (т. 1, а.с. 21-25);
- копія акта здачі-приймання технічної документації з
будівництва Дубівського центру зайнятості від 04.03.2004,
підписаного позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю
"КIК", не є належним доказом передання позивачем технічної
документації Корпорації (т. 2, а.с. 112);
- лист товариства з обмеженою відповідальністю "КIК" від
11.09.2006 № 92 не є належним доказом виконання позивачем умов
пункту 5.3 Договору щодо передачі позивачем відповідачу необхідної
документації (т. 1, а.с. 174);
- Договором не передбачено повернення авансу при
незавершеному будівництві;
- роботи за Договором виконуються, кошти сплачуються.
Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо
наявності правових підстав для стягнення на користь Центру
зайнятості невикористаної суми авансу як основного боргу та
нарахованої пені.
Відповідно до частини третьої статті 11 Цивільного кодексу
України ( 435-15 ) (435-15)
(далі -ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
) цивільні права та
обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного
законодавства.
Частиною четвертою статті 4 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
встановлено, що постанови Кабінету Міністрів України є актами
цивільного законодавства.
Згідно з пунктом 19 Порядку державного фінансування
капітального будівництва, затвердженого постановою Кабінету
Міністрів України від 27.12.2001 № 1764 ( 1764-2001-п ) (1764-2001-п)
, замовник
перераховує підряднику аванс, якщо це передбачено договором
(контрактом); розмір авансу не може перевищувати 30 відсотків
вартості річного обсягу робіт; підрядник зобов'язується
використати одержаний аванс на придбання і постачання необхідних
для виконання робіт матеріалів, конструкцій, виробів протягом
трьох місяців після одержання авансу; по закінченні тримісячного
терміну невикористані суми авансу повертаються замовнику.
За таких обставин попередні судові інстанції помилково
обгрунтували відмову в стягненні основного боргу у вигляді
невикористаного авансу посиланням на відсутність відповідної умови
безпосередньо в Договорі.
Водночас попередніми судовими інстанціями не встановлено: чи
мав та/або має місце факт невикористання авансу в сумі 83 918,60
грн.; чи перебільшує тривалість невикористання спірної суми авансу
відповідний тримісячний строк; коли саме позивачем надано
відповідачеві документацію, передбачену Договором; фактичний обсяг
виконаних робіт, їх вартість та стан взаєморозрахунків сторін (з
огляду на встановлений місцевим та апеляційним судами факт
виконання відповідачем робіт за Договором).
Крім того, попередніми судовими інстанціями не досліджувалося
питання, яким чином ненадання (своєчасне) позивачем необхідної
документації відповідачеві перешкодило виконанню останнім
обов'язку з повернення невикористаного авансу.
Згідно з частиною першою статті 216 Господарського кодексу
України ( 436-15 ) (436-15)
(далі - ГК України ( 436-15 ) (436-15)
) учасники
господарських відносин несуть господарсько-правову
відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом
застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах
і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та
договором.
Відповідно до частини другої статті 9 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових
відносин у сфері господарювання.
У даному разі відповідні особливості передбачені ГК України
( 436-15 ) (436-15)
, який набрав чинності одночасно з ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
та норми якого у регулюванні відносин суб'єктів господарювання є
спеціальними стосовно норм ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
(відповідну
правову позицію викладено й Верховним Судом України в постанові
від 16.05.2006 № 22/197).
Частиною другою статті 175 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
також
встановлено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками
господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України
( 435-15 ) (435-15)
з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з частинами першою та другою статті 193 ГК України
( 436-15 ) (436-15)
:
- суб'єкти господарювання та інші учасники господарських
відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним
чином відповідно, зокрема, до закону та договору;
- до виконання господарських договорів застосовуються
відповідні положення ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
з урахуванням
особливостей, передбачених цим Кодексом;
- кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для
належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої
сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення
зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій,
передбачених, зокрема, цим Кодексом.
За приписами статті 230 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
штрафними
санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у
вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник
господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним
правил здійснення господарської діяльності, невиконання або
неналежного виконання господарського зобов'язання.
Наведене свідчить про те, що сфера застосування пені в
господарських відносинах не обмежується виключно грошовими
зобов'язаннями.
Отже, відмова попередніх судових інстанції у стягненні
передбаченої Договором пені за невиконання термінів по етапах
робіт та нездачу об'єкту у встановлені строки з посиланням на
частину третю статті 549 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, відповідно до якої
пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми
несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання, свідчить про
неправильне застосування ними зазначених норм матеріального права.
При цьому суд першої інстанції всупереч приписам частини
першої статті 111-12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
не виконав
обов'язкові для нього вказівки, що містяться у постанові Вищого
господарського суду України від 13.02.2007 з даної справи стосовно
необхідності дослідження фактичних обставин кожного випадку
невиконання договірних зобов'язань, за який позивачем
нараховувалася пеня (т. 1, а.с. 213). Зазначене порушення не було
усунуто й апеляційним господарським судом.
Таким чином, попередні судові інстанції припустилися
неправильного застосування приписів частини першої статті 4-7 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо прийняття судового рішення суддею за
результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої
статті 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і
об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх
сукупності, що відповідно до частини першої статті 111-10 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
є підставою для скасування судових рішень зі
справи.
Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті
111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
не має права встановлювати або
вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання
про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних
доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти
докази.
З огляду на наведене справа має бути передана на новий
розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно
встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та
доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно
до вимог закону.
Керуючись статтями 111-7, 111-9 -111-12 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Закарпатського обласного центру
зайнятості задовольнити.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 11.05.2007 та
постанову Київського апеляційного господарського суду від
01.10.2007 зі справи № 13/93-14/118 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду міста
Києва.
Суддя В.Селіваненко
Суддя I.Бенедисюк
Суддя Б.Львов