ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 січня 2008 р.
№ 8/369/07
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Муравйова О.В. -головуючого
Полянського А.Г.
Фролової Г.М.
за участю представників:
позивача
Семенюк Л.В. -дов. від 04.09.2007 року
відповідача
не з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені
належним чином)
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Собор ЛТД"
на рішення
господарського суду Запорізької області
від
12.10.2007 року
у справі
№ 8/369/07 господарського суду Запорізької області
за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна
фірма "Луцьккондитер"
до
Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Собор ЛТД"
про
стягнення грошових коштів
ВСТАНОВИВ:
У вересні 2007 року Товариство з обмеженою відповідальністю
Виробничо-комерційна фірма "Луцьккондитер" звернулося до
господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства з
обмеженою відповідальністю Фірма "Собор ЛТД" про стягнення з
відповідача на користь позивача 24 884, 55 грн. боргу за
поставлені кондитерські вироби, 207, 26 грн. пені, 132, 09 грн. 3%
річних та 9 456, 30 грн. за користування грошовими коштами.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що відповідно до укладеного
між сторонами договору дистрибуції № 20 від 22.03.2007 року
відповідачу були відпущені кондитерські вироби на загальну суму
197 474, 51 грн. Оскільки останній розрахувався за отриману
продукцію частково, позивач просить стягнути суму боргу в судовому
порядку та застосувати штрафні санкції на підставі статті 625
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
.
Рішенням господарського суду Запорізької області від
12.10.2007 року (суддя: Попова I.А.) по справі № 8/369/07
господарського суду Запорізької області позовні вимоги задоволено
частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю
"Собор ЛТД" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю
Виробничо-комерційна фірма "Луцьккондитер" 23 884, 55 грн.
основного боргу та 333, 75 грн. судових витрат. В іншій частині
позову відмовлено. В частині стягнення 1000 грн. основного боргу
провадження у справі припинено.
Мотивуючи судове рішення, господарський суд з посиланням на
статтю 509 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
зазначає, що в
частині основного боргу позовні вимоги підлягають задоволенню, а в
частині штрафних санкцій ні, з огляду на те, що з матеріалів
справи не вбачається, на підставі яких договорів сторони
здійснювали свою господарську діяльність та які штрафні санкції
необхідно до них застосувати.
Не погоджуючиcь з постановою, Товариство з обмеженою
відповідальністю "Собор ЛТД" звернулося до Вищого господарського
суду України з касаційною скаргою на рішення господарського суду
Запорізької області від 12.10.2007 року по справі № 8/369/07
господарського суду Запорізької області, в якій просить рішення у
справі скасувати, прийняти нове рішення, в задоволенні позову
відмовити, мотивуючи касаційну скаргу доводами про порушення судом
норм матеріального права, зокрема статей 530, 1212 Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
. Зокрема, заявник зазначає, що у
накладних відсутні строки оплати поставленого товару, а тому
заборгованість з оплати товару відсутня.
Позивач відзив на касаційну скаргу не надав, представник
позивача в судовому засіданні проти задоволення касаційної скарги
заперечував.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення
представника позивача, присутнього у судовому засіданні,
перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності
юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в
рішенні, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає
задоволенню частково з таких підстав.
Згідно статті 108 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
Вищий господарський суд України переглядає за
касаційною скаргою (поданням) рішення місцевого господарського
суду та постанови апеляційного господарського суду.
Відповідно до вимог статті 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
переглядаючи у
касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на
підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє
застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм
матеріального і процесуального права.
Як встановлено господарським судом першої інстанції,
відповідно до товарно-транспортних накладних впродовж
березня -липня 2007 року (наявні у справі) позивач поставляв, а
відповідач приймав продукцію -кондитерські вироби в асортименті
(за довіреностями доданими до справи). Впродовж зазначеного часу
відповідачем отримано продукції на загальну суму 197474 грн. 51
коп. За отриману продукцію відповідач розрахувався частково,
всього на суму 172655 грн. 93 коп.
Судом також встановлено, що між сторонами було укладено
декілька договорів, а саме: договір дистрибуції № 20 від
22.03.2007 року (договір підписано представниками сторін та
скріплено печатками); договір дистрибуції №20 від 01.03.2007 року
(договір також підписано представниками підприємств та скріплено
печатками).
В товарно-транспортних накладних, на які посилається позивач,
зроблено посилання на договір № 79 від 17.02.2005 року. Судом
встановлено, що зазначений договір дійсно укладався сторонами, але
строк дії його узгоджено до 31.01.2006 року, тобто на момент
поставок, що розглядаються судом, договір № 79 припинився. Позивач
зазначає, що в товарно-транспортних накладних посилання на договір
№ 79, який припинився, зроблено помилково.
Умови договору № 20 від 01.03.2007 року та договору № 20 від
22.03.2007 року в частині порядку розрахунків та відповідальності
сторін є різними, жоден із договорів не оскаржено сторонами та не
визнано недійсним.
Таким чином, господарським судом не встановлено, за умовами
якого із договорів № 20 сторони по справі здійснювали свою
господарську діяльність.
Згідно статті 509 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник)
зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну
дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити
гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право
вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Враховуючи викладене місцевий господарський суд дійшов
висновку, що між сторонами у справі мало місце укладення договору
купівлі-продажу, про свідчать товарно-транспортні накладні та
довіреності на отримання товару уповноваженою особою відповідача.
Крім того, судом зазначено, що на оплату отриманого товару
позивачем виставлялись рахунки, які були частково оплачені
відповідачем, що також свідчить про наявність між сторонам
господарських відносин.
Відповідно до Роз'яснень Пленуму Верховного Суду України,
викладених пунктах 1, 6 постанови від 29.12.1976 року №11 "Про
судове рішення ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
", рішення є законним тоді, коли суд
виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно
перевіривши всі обставини справи; вирішив справу у відповідності з
нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин, а за їх відсутності -на підставі закону, що регулює
подібні відносини, або виходячи із загальних засад законодавства
України.
Обгрунтованим визнається рішення, в якому повністю
відображені обставини, що мають значення для даної справи,
висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є
вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними
доказами, дослідженими у судовому засіданні.
Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені
судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну
оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд
виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи
одні і відхиляючи інші докази, суд має це обгрунтувати.
Судове рішення цим вимогам не відповідає.
Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
господарський суд оцінює докази за своїм
внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і
об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх
сукупності, керуючись законом.
Задовольняючи позовні вимоги у частині стягнення з
відповідача суми основного боргу за поставлені позивачем вироби,
господарським судом не звернуто уваги на положення частини 2
статті 530 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, відповідно до
якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не
встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор
має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен
виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення
вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору
або актів цивільного законодавства.
Однак, в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що
вимога про оплату поставленої продукції позивачем виставлялась,
господарським судом не досліджено строк, у який зобов'язання щодо
оплати продукції мало бути виконане.
В рішенні господарського суду також зроблено посилання на
рахунки, які виставлялись позивачем на оплату продукції, однак
зазначені рахунки в матеріалах справи відсутні.
Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
доказами у справі є будь-які фактичні дані, на
підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку
встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються
вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають
значення для правильного вирішення господарського спору.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні
бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть
підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 34
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
).
Припиняючи провадження у частині стягнення 1000 грн.
основного боргу, господарським судом зазначено, що спір у цій
частині врегульовано сторонами у добровільному порядку.
Відповідно до пункту 1-1 статті 80 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
господарський суд
припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета
спору, зокрема, у випадку, якщо спір врегульовано самими сторонами
шляхом перерахування боргу (передачі майна чи усунення перешкод у
користуванні ним) після звернення кредитора з позовом за умови
подання доказів такого врегулювання.
Однак, докази врегулювання спору в частині стягнення 1000
грн. основного боргу в матеріалах справи відсутні.
Відповідно до статті 38 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
якщо подані сторонами докази є недостатніми,
господарський суд зобов'язаний витребувати від підприємств та
організацій незалежно від їх участі у справі документи і
матеріали, необхідні для вирішення спору.
Оскільки, відповідно до частини 2 статті 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція- не
наділена повноваженнями щодо вирішення питання про достовірність
того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими,
збирання нових доказів або додаткової перевірки доказів, а також
враховуючи, що господарським судом порушено вимоги статті 43
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо
оцінки доказів на підставі всебічного, повного і об'єктивного
розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності,
судова колегія дійшла висновку про те, що рішення у справі
підлягає скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до
господарського суду Запорізької області.
При новому розгляді справи суду слід взяти до уваги наведене,
з'ясувати всі обставини справи, і, в залежності від встановленого
та у відповідності до діючого законодавства, вирішити спір.
Керуючись статтями 111-5, 111-7, пунктом 3 статті 111-9,
статтями 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю
Фірма "Собор ЛТД" задовольнити частково.
Рішення господарського суду Запорізької області від
12.10.2007 року по справі № 8/369/07 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду
Запорізької області.
Головуючий О. Муравйов
Судді А. Полянський
Г. Фролова