ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 грудня 2007 р.
№ 40/440
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
Козир Т.П.
суддів :
Мележик Н.I.,
Подоляк О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
ТОВ "Торговий дім "Веретено-Текстиль"
на постанову
від 22.08.2007 р. Київського
апеляційного господарського суду
у справі
№ 40/440
за позовом
Регіонального відділення Фонду державного майна України по м.
Києву
(надалі -Відділення ФДМУ)
до
ТОВ "Торговий дім "Веретено-Текстиль"
(надалі -Товариство)
третя особа без самостійних вимог на стороні позивача
ВАТ "Український науково-дослідний інститут текстильної
промисловості"
про
розірвання договору,
зобов'язання вчинити дії,
стягнення коштів
зустрічний позов про
визнання дій незаконними
за участю
Прокуратури Голосіївського району
м. Києва
за участю представників:
від позивача
- Євтодьєва I.М.
від відповідача
- Падалюк В.М.
від третьої особи
- Миронюк К.Г., Синельникова В.I.
від прокуратури
- Iвченко О.А.
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду міста Києва від 24.04.2007 р.
(суддя Кролевець О.А.), залишеним без змін постановою Київського
апеляційного господарського суду від 22.08.2007 р. (судді:
Сотніков С.В., Дикунська С.Я., Гарник Л.Л.), позов задоволено:
розірвано договір № 110 від 22.07.2002 р. купівлі-продажу пакета
акцій ВАТ "Український науково-дослідний інститут текстильної
промисловості" за конкурсом, укладений між Відділенням ФДМУ та
Товариством; зобов'язано Товариство повернути Відділенню ФДМУ за
актом приймання-передачі пакет акцій ВАТ "Український
науково-дослідний інститут текстильної промисловості" в кількості
75210 штук, придбаний за договором № 110 від 22.07.2002 р.;
стягнуто з Товариства на користь Відділення ФДМУ пеню у розмірі
399200 грн., 86500 грн. штрафу, 4857 грн. держмита, 118 грн.
витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В
задоволенні зустрічного позову про визнання незаконними дій
Відділення ФДМУ щодо нарахування пені за невиконання зобов'язань
по внесенню коштів за договором № 110 від 22.07.2002 р.
відмовлено.
Не погоджуючись з постановою, Товариство звернулось до Вищого
господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить
рішення і постанову скасувати, а справу передати на новий розгляд
до місцевого господарського суду, мотивуючи скаргу порушенням і
неправильним застосуванням судами норм матеріального та
процесуального права.
Заслухавши пояснення представників учасників судового
процесу, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної
скарги, перевіривши правильність застосування судами норм
матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого
господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна
скарга підлягає задоволенню, виходячи із наступного.
Згідно положень ч. 2 ст. 111-5 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та
повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та
постанові апеляційного господарського суду.
Відповідно до роз'яснень, що викладені в постанові Пленуму
Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 "Про судове
рішення" ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
зі змінами та доповненнями, рішення є
законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального
законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у
відповідності з нормами матеріального права, що підлягають
застосуванню до даних правовідносин. Мотивувальна частина рішення
повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення
для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів,
розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших
майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це
обгрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також
посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на
підставі яких визначено права і обов'язки сторін у спірних
правовідносинах. Обгрунтованим визнається рішення, в якому повно
відображені обставини, які мають значення для даної справи,
висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є
вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними
доказами, дослідженими в судовому засіданні. Резолютивна частина
рішення повинна містити чіткі та безумовні висновки, що
грунтуються на аналізі та оцінці фактичних обставин викладених у
його мотивувальній частині, та відповідати застосованим до спірних
відносин нормам права.
Відповідно до приписів ст. ст. 4-5, 4-7, 43 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
судові рішення приймаються судом за результатами
обговорення усіх обставин справи та за умови здійснення за своїм
внутрішнім переконанням оцінки доказів, що грунтується на
всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в
їх сукупності, керуючись законом.
Прийняті у справі рішення та постанова вказаним вимогам не
відповідають.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами,
22.07.2002 р. між Відділенням ФДМУ (продавець) та Товариством
(покупець) укладено договір № 110 купівлі-продажу пакету акцій ВАТ
"Український науково-дослідний інститут текстильної промисловості"
за конкурсом (надалі -Договір), який посвідчено приватним
нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сікорським
А.А. Відповідно до умов Договору продавець зобов'язався передати у
власність покупця пакет акцій ВАТ "Український науково-дослідний
інститут текстильної промисловості" в кількості 75210 штук
номінальної вартістю пакета акцій 18802,50 грн., а покупець
зобов'язався сплатити за вказаний пакет ціну продажу, прийняти цей
пакет акцій і виконати умови, передбачені Договором (пункти 1, 2
Договору). Згідно з п. п. 2, 3 Договору пакет акцій продано за
25000 грн., а його передачу оформлено актом приймання-передачі від
17.09.2002 р.
Відповідно до п. 12.1 Договору Товариство зобов'язалось
протягом двох років з дати підписання Договору внести інвестиції в
сумі 865000 грн., а саме -550000 грн. на розвиток і технічне
переозброєння експериментального виробництва інституту, 200000
грн. на переоснащення випробувальної лабораторії, 100000 грн. на
реконструкцію науково-дослідних лабораторій, 15000 грн. на
погашення кредиторської заборгованості.
Приймаючи рішення та постанову про розірвання Договору,
стягнення штрафу та пені суди виходили з обставин неналежного
виконання Товариством наведених зобов'язань.
Проте, вказані висновки слід визнати необгрунтованими.
Суди безпідставно не прийняли до уваги посилання Товариства
на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 18.07.2003 р.
у справі за позовом Федченка А.О. до Державної комісії з цінних
паперів та фондового ринку та Товариства про визнання недійсним
договору і зобов'язання, а також про застосування до Товариства
санкцій за порушення вимог законодавства, якою заборонено до
розгляду справи по суті Товариству та будь-яким іншим особам
вчиняти будь-які дії щодо виконання пунктів 12.1, 22 Договору №
110 від 22.07.2002 р. купівлі-продажу пакета акцій ВАТ
"Український науково-дослідний інститут текстильної промисловості"
за конкурсом, в тому числі щодо внесення інвестиційних зобов'язань
(сплати грошових внесків) та нарахування пені за невиконання
зобов'язань по внесенню коштів.
Наявність такої ухвали суду означає, що з моменту введення
заборони Товариство не мало права вчиняти певні дії незалежно від
того, чи передавалася ухвала суду державній виконавчій службі для
вчинення виконавчих дій.
В силу ст. 124 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
судові
рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.
Відповідно до ст. 14 ЦПК України (1963 ( 1501-06 ) (1501-06)
р.)
рішення, ухвала і постанова суду або судді, що набрали законної
сили, є обов'язковими для всіх органів, підприємств, установ,
організацій, службових осіб та громадян і підлягають виконанню на
всій території України.
Згідно ст. 14 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
(2004 р.) судові
рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів
державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств,
установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і
підлягають виконанню на всій території України, а у випадках,
встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких
надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання
судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої
законом.
Пункт 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
обов'язковість рішень суду є однією із основних засад судочинства.
Судами не надано належної оцінки твердженням Товариства про
те, що наявність ухвали Голосіївського районного суду м. Києва від
18.07.2003 р. перешкодило своєчасному виконанню зобов'язань за
Договором, а також про необхідність застосування до спірних
відносин сторін положень ст. 614 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
. Водночас,
висновки судів про відсутність підстав для звільнення відповідача
від відповідальності за порушення умов договору є
необгрунтованими.
Відповідно до ч. 1 ст. 614 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
особа, яка
порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини,
якщо інше не встановлено договором або законом.
А присуджуючи до стягнення пеню та штраф суди безпідставно не
обговорили можливість застосування цих двох видів відповідальності
одночасно, враховуючи конституційний принцип, відповідно до якого
ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності
одного виду за одне й те саме правопорушення (ст. 61 Конституції
України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
). Крім цього, судами не встановлені
обставини щодо втрати ухвалою Голосіївського районного суду м.
Києва від 18.07.2003 р. чинності, як необхідної в даному випадку
умови для нарахування пені та визначення моменту, з якого вона
могла б нараховуватися.
Викладене свідчить про те, що судами при розгляді справи не
були достатньо враховані вимоги законодавства.
Неповне дослідження фактичних обставин та неналежне
з'ясування дійсних прав і обов'язків сторін унеможливлює правильне
застосування матеріального закону, що регулює спірні
правовідносини.
Прийняті у справі рішення та постанова не відповідають ст.
ст. 84, 105 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
та вимогам, що викладені в
постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11
"Про судове рішення" ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
зі змінами та доповненнями.
Згідно ст. ст. 111-5, 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна
інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції
виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти
їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, які не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти докази.
У зв'язку із вищевикладеним колегія суддів вважає, що
приймаючи рішення та постанову, суди надали неповну та невірну
юридичну оцінку обставинам справи, порушили і неправильно
застосували норми матеріального та процесуального права, в зв'язку
з чим, враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції
(ст.111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
), рішення та постанова
підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд
місцевому господарському суду.
При новому розгляді справи місцевому господарському суду
необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та
перевірити всі фактичні обставини справи, витребувати та надати
об'єктивну оцінку доказам, які мають юридичне значення для її
розгляду, правильно застосувати норми матеріального та
процесуального права.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ТОВ "Торговий дім "Веретено-Текстиль"
задовольнити.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від
22.08.2007 р. та рішення господарського суду міста Києва від
24.04.2007 р. у справі № 40/440 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду міста
Києва.
Головуючий, суддя Т. Козир
С у д д і Н. Мележик
О. Подоляк