8/317/07 Про стягнення суми за несвоєчасне оформлення вантажу на території України - Текст документа

Підприємство "ГеоЛогістикс Україна" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю звернулося до суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Корнацьких" суми 9735,64грн. за простій автотранспортних засобів та контейнерного обладнання, посилаючись на несвоєчасне оформлення відповідачем вантажу на території України, гарантійні листи відповідача про оплату простою та статті 11, 14, 15, 16, 22, частину 2 статті 530 Цивільного кодексу України (435-15) .

18.09.2007р. та 25.09.2007р. позивач подав зміни та доповнення до позовних вимог, в яких просив суд стягнути з відповідача 8431,47грн. (в тому числі 6150,50грн. збитків, 1685,24грн. інфляційних, 595,73грн. відсотків річних) за простій автомобілів та контейнерного обладнання згідно статей 224, 225, 228 Господарського кодексу України (436-15) , статей 530, 625 Цивільного кодексу України (435-15) .

Відповідач не визнав позовні вимоги, вказавши на відсутність зобов'язальних правовідносин між ним та позивачем, що породжували б його обов'язок сплатити спірні грошові кошти, недоведеність будь-яких порушень з його сторони та необгрунтованість самого розміру заявленої до стягнення суми.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 25.09.2007 (суддя Гриньова Т.В.) у позові відмовлено повністю; предметом судового спору з урахуванням неодноразових заяв позивача про зміну та доповнення позовних вимог визначено стягнення 8431,47грн. збитків, інфляційних втрат та відсотків річних.

Судове рішення вмотивовано встановленими обставинами справи щодо недоведеності факту понесення збитків під час перевезення і доставки вантажу за коносаментами WPG 0009264, WPG 0009265 та WPG 0009255 через взаємну суперечність дат та реквізитів наданих документальних доказів.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 13.12.2007 (судді: Туренко В.Б. - головуючий, Бандура Л.I., Поліщук Л.В.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з огляду на відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги. Апеляційним судом вказано на недоведеність позивачем обставин справи, пов'язаних з понесенням ним збитків при перевезенні вантажів за вище вказаними коносаментами; при цьому предметом апеляційного оскарження позивача та перегляду апеляційної інстанції є висновки суду, що стосуються його позовних вимог, як вимог про відшкодування завданих збитків, доводів про наявність інших нерозглянутих місцевим судом майнових вимог позивач не навів.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Скаргу мотивовано доводами про порушення судам норми матеріального та процесуального права, оскільки ними порушено статті 224, 225, 226 Господарського кодексу України (436-15) , статті 11, 530, 611, 626, 623, 625 Цивільного кодексу України (435-15) , статтю 43 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , не розглянуто первісні вимоги позивача про стягнення плати за простій, від яких позивач не відмовлявся у встановленому порядку.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу заперечив її доводи, вказавши на законність та обгрунтованість судових рішень; позивач не скористався правом на участь представника у судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді -доповідача, пояснення представника відповідача, присутнього у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судовому рішенні, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Як встановлено господарськими судами та вбачається з матеріалів справи, 01.11.2004р. між гр. Корнацьким А.О. (Росія) та ТОВ "Агрофірма Корнацьких" було укладено договір № 03 про іноземне інвестування, відповідно до умов якого громадянин-інвестор зобов'язався внести в статутний фонд товариства інвестиційне обладнання та здійснити його поставку на умовах СIР-Чаусово-2.

На виконання вказаного договору канадська фірма "CanEnd Internatіonal LTD" за дорученням власника вантажу відвантажила на адресу відповідача сільськогосподарське обладнання в контейнерах за коносаментами WPG 0009264, WPG 0009265 та WPG 0009255 (перелік контейнерів на а.с.15-26).

Відповідач видав позивачу довіреності, якими уповноважив позивача здійснити експедирування вантажів (контейнерів № FSCU 6826365, CPSU 6045598, CPSU 6013820, GESU 4775330) з проходженням портових та митних формальностей, а також транспортування вантажів, що надходять/відправляються на адресу вказаного підприємства з наданням позивачу прав: отримувати та надавати необхідні документи, оформляти митні документи, діяти від імені та за дорученням ТОВ "Агрофірма Корнацьких". Контейнери належало доставити за адресою: Україна, Миколаївська область, Первомайський район, с. Чаусово-2.

На підставі наявних у матеріалах справи міжнародних товарно-транспортних накладних, інвойсів (а.с.64-84), судами встановлено, що вище перелічені контейнери прибули у порт вивантаження Одеса 19.01.05р. (за коносаментами WPG 0009264, WPG 0009265) та 04.02.2005р. (за коносаментом WPG 0009255) та вибули з Одеського порту 27.01.2005р. та 09.02.2005р. відповідно; доставлені на Миколаївську митницю 28.01.2005р. та 10.02.2005р., в ці ж дні прийняті на відповідальне зберігання, а 07.02.2005р. та 16.02.2005р. зняті з-під митного контролю.

Доставка контейнерів за коносаментами WPG 0009264, WPG 0009265 та WPG 0009255 з Одеського порту до місця призначення здійснювалась перевізниками ВКПФ "Будпостач", ТОВ "Сігма Транс", ПП "Олімпія".

Також судами встановлено, що в якості понесених збитків позивач визначив перераховані згідно банківських виписок 10.02.2005р. на рахунок ПП "Олімпія" 848грн. за простій автотранспорту, та 27.04.2005р. фірмі "INTERAGENT OCEAN AGENCIES LTD" 1050 дол. США (еквівалент 5302,50грн.) за простій контейнерного обладнання.

За гарантійним листом відповідача від 10.02.2005р. від 10.02.2005р. ним було гарантовано оплату простою транспортних засобів згідно вимог позивача, у тому числі за коносаментом WPG 0009255 від 29.12.2004р. з 28.01.05р. по 01.02.05р. (на суму 1200 дол.США), за коносаментами WPG 0009264, WPG 0009265 з 11.02.05р. по 14.02.05р. (на суму 1200 дол. США), однак виставлений до оплати рахунок від 28.02.2005р. № 282 на суму 12707,76грн. було оплачено частково, в сумі 2500грн. (еквівалент 472,23 дол. США), неоплачена сума відповідно склала 1927,85 дол. США чи 9735,64грн. за курсом НБУ за станом на 27.12.2006р.

Вивчивши надані позивачем у підтвердження своїх позовних вимог документи (акт приймання-здачі виконаних робіт, рахунки, товарно-транспортні накладні), суди зазначили, що вони вказують на здійснене позивачем перерахування коштів, однак їх відшкодування не може покладатися на відповідача, оскільки ці документи не підтверджують обставин, викладених позивачем в якості підстав для відшкодування збитків, не доводять будь-яких порушень зі сторони відповідача.

При цьому судова колегія відзначає, що ні рішення, ні постанова господарських судів не містять жодної норми матеріального права, яка підлягає застосуванню у даних правовідносинах; судові рішення не містять також жодних встановлених обставин справи та правового висновку щодо природи правовідносин сторін у даному спорі.

Статтею 22 Цивільного кодексу України (435-15) передбачено відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди та визначено збитки як втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Відповідно до статті 224 Господарського кодексу України (436-15) учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушені.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до статей 84 та 105 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) рішення місцевого суду та постанова апеляційної інстанції повинні містити, зокрема, зокрема, обставини справи, встановлені судами, законодавство, яким суди керувались, приймаючи рішення у справі, мотиви застосування законів та нормативно-правових актів; рішення господарського суду повинно грунтуватися на встановленні того, чи мали місце обставини, на які покликаються сторони, яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з встановлених фактів, та яка правова норма підлягає застосуванню.

З огляду на предмет спору, визначений місцевим судом у рішенні як стягнення заподіяних збитків, для правильного вирішення спору судам належало надати належну правову кваліфікацію господарським правовідносинам сторін, визначити, в чому вони полягали, а відтак встановити наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки, розміру збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача і збитками, вину відповідача), виходячи з дійсних правовідносин сторін.

За відсутності встановленої правової природи відносин сторін є незрозумілим підстава відмови у позові: через що, виходячи з яких мотивів, суди вважають необхідним доведення підставності здійснених позивачем витрат та їх пов'язаності з перевезенням.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

За відсутності в даних судових рішеннях встановлених дійсних правовідносин сторін та самих норм матеріального права, які підлягають перевірці, слід визнати, що оскаржені судові рішення не відповідають вимогам процесуального законодавства, що визначає порядок їх прийняття та зміст.

Таким чином, перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111-5 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди не розглянули в судовому процесі всебічно, повно та об'єктивно всі обставини справи в їх сукупності в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) ; неналежним чином проаналізували зміст правовідносин сторін, внаслідок чого їх висновки за наслідками розгляду позову та апеляційної скарги є передчасними.

Відповідно до роз'яснень, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) зі змінами та доповненнями, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обгрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Разом з тим постанова апеляційної інстанції та рішення місцевого суду вказаним вимогам не відповідають за вище вказаних підстав.

З огляду на межі повноважень касаційної інстанції, визначені статтею 111-7 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , постанова апеляційної інстанції та рішення місцевого суду підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Під час нового розгляду справи господарським судам слід врахувати вищенаведене, та вирішити спір у відповідності до вимог чинного законодавства.

Керуючись статтями 43, 111-7, пунктом 3 статті 111-9, статтями- 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Підприємства "ГеоЛогістикс Україна" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 13.12.2007 у справі № 8/317/07 (rs1213827) господарського суду Миколаївської області та рішення господарського суду Миколаївської області від 25.09.2007р. скасувати.