Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

в судовому засіданні взяли участь представники:

У лютому 2007 р. заступник Генерального прокурора України звернувся в інтересах держави в особі Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту (далі –Міністерство), Національного спортивного комплексу "Олімпійський" (далі –Комплекс) та Київської міської ради (далі –Рада) до господарського суду м. Києва з позовною заявою, у якій просив визнати недійсними договори оренди земельних ділянок, укладені 26.03.2002 р. між Радою і Товариством з обмеженою відповідальністю "Юджин" (далі –Товариство) та зареєстровані приватним нотаріусом Руденком В.О. у реєстрі за № 1971 та № 1972 (далі –Договір № 1971 та Договір № 1972), з моменту вчинення та припинити права і обов'язки за ними на майбутнє, та зобов'язати Товариство повернути Раді земельні ділянки, одержані за Договорами № 1971 та № 1972.

Позовні вимоги заступник Генерального прокурора України обґрунтовував тим, що Договори № 1971 та № 1972 укладено на підставі рішення Ради від 14.03.2002 р. № 317/1751, яке прийнято з порушеннями вимог ст. ст. 9, 20, 123, 149, 151 Земельного кодексу України та ст. 19 Конституції України, і, крім того, вказані договори не відповідають вимогам ст. ст. 6 та 15 Закону України "Про оренду землі", ст. ст. 39 та 124 Земельного кодексу України, у зв'язку з чим підлягають визнанню недійсними на підставі норм Цивільного кодексу України (435-15) .

Заявою № 04/156 від 05.04.2007 р. (т. 1, а. с. 134 –137) Комплекс підтримав позовні вимоги заступника Генерального прокурора України, уточнивши їх шляхом зазначення розташування та площ земельних ділянок, які мають бути повернуті Товариством.

Рішенням господарського суду м. Києва від 05.04.2007 р. (колегія суддів: Ярмак О.М., Домнічева І.О., Літвінова М.Є.) в задоволенні позовних вимог заступника Генерального прокурора України відмовлено. Рішення мотивовано тим, що Договори № 1971 та № 1972 укладені у відповідності до чинного на момент їх укладення законодавства України, а обставини, на які посилається заступник Генерального прокурора України, не можуть бути підставами для визнання вказаних договорів недійсними.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.09.2007 р. (колегія суддів: Григорович О.М., Гольцова Л.А., Рябуха В.І) рішення господарського суду м. Києва від 05.04.2007 р. змінено: провадження у справі в частині визнання недійсним Договору № 2971 припинено, а в іншій частині зазначене рішення залишено без змін. Постанова мотивована тим, що:

– Рада мала право укладати з Товариством Договір № 2972, що підтверджується змістом судових актів у справі господарського суду м. Києва № 32/275 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Жовтень" до Товариства про визнання недійсним Договору № 2972, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог;

– Договір № 2971 укладено строком на три роки, тобто, на момент звернення заступника Генерального прокурора України з позовом про визнання недійсним вказаного договору строк дії останнього завершився.

Заступник Генерального прокурора України звернувся до Вищого господарського суду України з касаційним поданням, у якому просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.09.2007 р. і рішення господарського суду м. Києва від 05.04.2007 р. скасувати та передати справу на новий розгляд до господарського суду м. Києва. Викладені у касаційному поданні вимоги заступник Генерального прокурора України обґрунтовує тим, що господарські суди попередніх інстанцій при прийнятті судових актів, які оскаржуються, порушили ст. ст. 35, 43 та 84 Господарського процесуального кодексу України, ст. ст. 39, 145 та 151 Земельного кодексу України, ст. 153 Цивільного кодексу Української РСР та ст. 638 Цивільного кодексу України.

Міністерство, Комплекс, Рада, Товариство, Природничо-науковий ліцей № 145 та Комунальне підприємство "Київський метрополітен" не скористались правом, наданим ст. 111-2 Господарського процесуального кодексу України, та відзив на касаційне подання заступника Генерального прокурора України до Вищого господарського суду України не надіслали, що не перешкоджає касаційному перегляду судових актів, які оскаржуються.

За розпорядженням заступника Голови Вищого господарського суду України від 19.12.2007 р. розгляд касаційної скарги здійснюється Вищим господарським судом України у складі колегії суддів Кравчука Г.А. –головуючого, суддів Швеця В.О. та Шаргала В.І.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами першої та другої інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційне подання заступника Генерального прокурора України не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Рішенням господарського суду м. Києва від 05.04.2007 р. відмовлено у задоволенні позовних вимог заступника Генерального прокурора України у повному обсязі, проте мотивувальна частина вказаного рішення містить лише обґрунтування відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними Договорів № 1971 та № 1972, проте не містить будь-якого обґрунтування (посилань на законодавство України) відмови у задоволенні позовних вимог про зобов'язання Товариства повернути Раді земельні ділянки, одержані за Договорами № 1971 та № 1972.

Постанова Київського апеляційного господарського суду від 03.09.2007 р. у частині залишення без змін рішення господарського суду м. Києва від 05.04.2007 р. також не містить будь-якого обґрунтування (посилань на законодавство України) відмови у задоволенні позовних вимог про зобов'язання Товариства повернути Раді земельні ділянки, одержані за Договорами № 1971 та № 1972.

Між тим, п. 3 частини першої ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає зміст судового рішення, встановлює, що у мотивувальній частині вказується, зокрема, законодавство, яким господарський суд керувався, приймаючи рішення.

Місцевий господарський суд положення наведеної процесуальної норми не врахував, та обмежився лише посиланням на законодавство України при обґрунтуванні відмови у задоволенні позовних вимог заступника Генерального прокурора України про визнання недійсними Договорів № 1971 та 1972, що ставить під сумнів законність та обґрунтованість висновку суду про відмову у задоволенні іншої частини позовних вимог, а саме –вимог про зобов'язання Товариства повернути Раді земельні ділянки, одержані за Договорами № 1971 та № 1972.

Апеляційний господарський суд, не зважаючи на межі перегляду справи в апеляційній інстанції та на надані йому повноваження, які визначені ст. ст. 101 та 103 Господарського процесуального кодексу України, помилки, допущеної господарським судом першої інстанції при вирішенні даного спору, не виправив.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що позовні вимоги заступника Генерального прокурора України про зобов'язання Товариства повернути Раді земельні ділянки, одержані за Договорами № 1971 та № 1972, були вирішені без будь-якого обґрунтування, зокрема, без посилання на норми законодавства України, що є порушенням ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з роз’ясненнями Пленуму Верховного Суду України, викладеними у п. 1 постанови від 29.12.1976 р. № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до частини першої ст. 111-10 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Враховуючи передбачені процесуальним законом (ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України) межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що постанова Київського апеляційного господарського суду від 03.09.2007 р. та рішення господарського суду м. Києва від 05.04.2007 р. підлягають скасуванню, а справа –передачі на новий розгляд до господарського суду м. Києва.

Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10та 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційне подання заступника Генерального прокурора України задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.09.2007 р. та рішення господарського суду м. Києва від 05.04.2007 р. у справі № 16/49 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду м. Києва.