Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,

суддів: Гусака М.Б., Маринченка В.Л., Коротких О.А.,

Кривенди О.В., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б.,

Терлецького О.О., Тітова Ю.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Харківського обласного центру зайнятості (далі Центр зайнятості) до ОСОБА_6 про відшкодування матеріальних збитків за скаргою Центру зайнятості про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 22 квітня 2010 року,

У лютому 2008 року Центр зайнятості звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з ОСОБА_6 11 098 грн 33 коп., виплачених йому як допомогу по безробіттю, матеріальну допомогу, компенсацію витрат на проїзд, одноразову допомогу по безробіттю для організації ним підприємницької діяльності та соціальні послуги (професійне навчання).

На обгрунтування позову Центр зайнятості послався на те, що ОСОБА_6 не повідомив Валківський районний центр зайнятості Харківської області про своє перебування у трудових відносинах із товариством з обмеженою відповідальністю "Астрон" у період з 24січня по 7 лютого 2007 року, що призвело до незаконного нарахування соціальних виплат.

Харківський окружний адміністративний суд ухвалою від 5 лютого 2008 року, залишеною без змін ухвалами Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2008 року та Вищого адміністративного суду України від 22 квітня 2010року, відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі.

У скарзі до Верховного Суду України Центр зайнятості, посилаючись на наявність підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України ( у редакції, чинній на час звернення позивача зі скаргою до Верховного Суду України; далі КАС ), просить скасувати всі ухвалені судові рішення з направленням справи до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі. На обґрунтування зазначеного позивач додав ухвалу Вищого адміністративного суду України від 22вересня 2009 року у справі за аналогічним позовом, у якій, на його думку, по-іншому застосовано одні й ті самі норми права.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції, з яким погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що зазначений спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Із таким висновком погодитися не можна.

Згідно з частиною другою статті 4 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім тих, для яких законом установлено інший порядок судового вирішення.

У пункті 1 частини першої статті 3 цього Кодексу справу адміністративної юрисдикції визначено як переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший субєкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 17 КАС компетенція адміністративних судів поширюється на спори за зверненням субєкта владних повноважень у випадках, установлених законом.

За змістом частини четвертої статті 50 КАС субєкт владних повноважень може звернутись з адміністративним позовом до фізичної особи у випадках, установлених законом.

Частиною першою статті 18 Закону України від 1 березня 1991 року № 803-XII "Про зайнятість населення" встановлено, що для реалізації державної політики зайнятості населення, професійної орієнтації, підготовки і перепідготовки, працевлаштування та соціальної підтримки тимчасово не працюючих громадян у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, створюється державна служба зайнятості, діяльність якої здійснюється під керівництвом Міністерства праці та соціальної політики України, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Державна служба зайнятості складається з: Державного центру зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України, центру зайнятості Автономної Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських, районних, міськрайонних, міських і районних у містах центрів зайнятості, центрів організації професійного навчання незайнятого населення і центрів професійної орієнтації населення, інспекцій по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення.

Згідно зі статтею 19 цього ж Закону, у якій визначено обовязки і права державної служби зайнятості, остання, зокрема, має право: розпоряджатися в установленому законодавством порядку коштами Фонду загальнообовязкового державного соціального страхування України на випадок безробіття; в установленому законодавством порядку подавати громадянам допомогу по безробіттю та матеріальну допомогу по безробіттю, припиняти і відкладати їх виплати.

Відповідно до частини третьої статті 36 Закону України від 2 березня 2000 року №1533-III "Про загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обовязків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Названа норма Закону (1533-14) є бланкетною та передбачає врегулювання відповідних правовідносин іншим нормативно-правовим актом, до якого, в цьому випадку, слід віднести постанову Кабінету Міністрів України від 20 березня 2006 року № 357 (357-2006-п) (строк дії якої продовжено на 2007 рік згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 98 (98-2007-п) ), якою затверджено Порядок розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України "Про загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" (1533-14) . За правилами пункту 7 цього Порядку у разі відмови особи повернути суми незаконно виплачених коштів, а також у разі неповернення (невідшкодування) їх у встановлений строк стягнення таких коштів здійснюється в судовому порядку відповідно до законодавства.

Аналіз наведених норм законодавства дає підстави вважати, що цей спір є публічно-правовим, оскільки виник за участю субєкта владних повноважень, який реалізовував у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції у сфері державної політики зайнятості населення.

Таким чином, висновок судів про те, що спір, який розглядається, не належить до адміністративної юрисдикції, не ґрунтується на положеннях чинного законодавства України та не відповідає правовій позиції Верховного Суду України у справах цієї категорії, висловленій у постановах від 23 березня 2010 року (№ 21-2282во09) та 13квітня 2010 року (№ 21-320во10), у звязку з чим усі ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Керуючись статтями 241 - 243 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

Скаргу Харківського обласного центру зайнятості задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 22 квітня 2010 року, ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2008 та ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 5 лютого 2008 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.

постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.