16/403пд Про визнання недійсним договору поставки товару - Текст документа

У грудні 2006р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Агро-Союз" звернулося до господарського суду Донецької області з позовною заявою, в якій просить визнати недійсним договір №12/05-1 від 05.12.2005р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "Апекс" та Малим приватним науково-виробничим підприємством "Апекс", посилаючись на те, що оскаржуваний договір укладений після арешту та заборони відчуження майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "Апекс", всупереч ч.6 ст.24, ст.55 Закону України "Про виконавче провадження" (606-14) , оформлений з метою ухилення Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "Апекс" від виконання рішення господарського суду від 14.02.2006р. всупереч приписам п.9 ч.2 ст.129 Конституції України (254к/96-ВР) , ст.11 Закону України "Про судоустрій" (3018-14) , ст.115 ГПК України (1798-12) , ст.ст. 1, 24, 30 Закону України "Про виконавче провадження" (606-14) , ст.382 КК України (2341-14) , не містить істотних умов договору купівлі-продажу у відповідності до приписів ч.1 ст.638 ЦК України (435-15) , ч.2 ст.180 ГК України (436-15) , підписаний всупереч приписів ст.238 ЦК України (435-15) представником від обох сторін Биковським С.В., який є засновником та власником відповідачів.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням господарського суду Донецької області від 21.09.2007р. у справі №16/403пд (колегія суддів у складі головуючого судді Ломовцевої Н.В., суддів Черноти Л.Ф., Новікової Р.Г.) у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Агро-Союз" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "Апекс" та до Малого приватного науково-виробничого підприємства "Апекс" про визнання договору №12/05-1 від 05.12.2005р. недійсним відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 28.11.2007р. у справі №16/403пд (колегія суддів у складі головуючого судді Стойка О.В., суддів Діброви Г.I., Шевкової Т.А.) апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Агро-Союз" на рішення господарського суду Донецької області від 21.09.2007р. по справі №16/403пд залишено без задоволення, а рішення господарського суду Донецької області від 21.09.2007р. у даній справі -без змін.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Агро-Союз" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 28.11.2007р. та рішення господарського суду Донецької області від 21.09.2007р. у справі №16/403пд, в якій просить вказані судові акти скасувати та прийняти нове рішення про визнання недійсним договору №12/05-1 від 05.12.2005р., укладеного між відповідачами. Вимоги, викладені у касаційній скарзі, скаржник обгрунтовує тим, що оскаржувані судові акти прийняті внаслідок порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального та матеріального права.

В судове засідання 13.03.2008р. представники позивача та відповідача-1 не з'явилися. Враховуючи, що про час, дату та місце судового розгляду справи зазначені особи були повідомлені своєчасно та належним чином, Вищий господарський суд України вважає за можливе розглянути касаційні скарги у відсутності представників зазначених осіб.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "Апекс" скористалося правом, наданим ст.111-2 ГПК України (1798-12) , та надіслало відзив на касаційну скаргу позивача, в якому просить залишити постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції по даній справі без змін, а касаційну скаргу -без задоволення, посилаючись на всебічне дослідження судами першої та апеляційної інстанцій обставин даної справи та прийняття ними законних та обгрунтованих постанови та рішення, без порушення норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні за участю представника відповідача-2 матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті ними рішення та постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Агро-Союз" підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, 05.12.2005р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "Апекс" (продавцем) та Малим приватним науково-виробничим підприємством "Апекс" (покупцем) був укладений договір №12/05-1, за п.1.1 якого продавець зобов'язується поставити, а покупець прийняти та сплатити на умовах, викладених в договорі, товар. Згідно п.6.1 цього договору оплата за товар здійснюється на протязі двох років з моменту поставки продукції.

Вказаний договір підписано з обох сторін директором обох юридичних осіб- Биковських С.В. - що діяв на підставі Статутів відповідачів.

До спірного договору складені Додатки №№1,2,3 - Специфікації №1, №2 та №3, із зазначенням найменування продукції, її кількості, ціни та строків поставки.

Як зазначено попередніми судовими інстанціями, позивач в обгрунтування заявлених вимог про визнання даного договору недійсним, послався на те, що: договір №12/05-1 не містить істотних умов, укладений між відповідачами для ухилення ТОВ НВО "Апекс" від виконання рішення господарського суду від 14.02.2006р. у справі №1/482, а передача усього ліквідного майна відповідача-1 здійснено після накладення арешту та заборони на відчуження майна, яке з 25.02.2005р по 14.07.2006р знаходилось у ВАТ "Гуляйпільский завод "Сільмаш".

Відмовляючи у задоволенні заявлених позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, не прийняв до уваги доводи позивача про укладення договору не 05.12.2005р., а в будь-якій інший період після складення акту опису та арешту майна від 09.08.2006р., внаслідок їх недоведення у відповідності до ст.33 ГПК України (1798-12) , із зазначенням, що надані позивачем податкові накладні №№6, 7, 8, складені в момент господарської операції у відповідності до вимог ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , внесені до реєстру отриманих та виданих податкових накладних з відображенням позивачем податкового зобов'язання з ПДВ у розмірі 52958,9грн. в податковій декларації за червень 2006р.

Разом з тим, судом першої інстанції не прийняті до уваги й твердження позивача, що спірний договір укладений з метою ухилення відповідача-1 від виконання рішення господарського суду від 14.02.2006р. у справі №1/482, яким на користь ТОВ "Компанія "Агро-Союз" з ТОВ "Науково-виробниче об'єднання "Апекс" стягнуті грошові кошти, із зазначенням, що за цим рішенням Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "Апекс" прийняті заходи для погашення боргу товарами, від чого Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Агро-Союз" відмовилося, наполягаючи на грошовому виконанні зобов'язання.

Поряд з цим, не погоджуючись з доводами позивача щодо відсутності в оскаржуваному договорі істотних умов, а саме: умов Правил IНКОТЕРМС у ред. 2000р.; у додатку №1 - вимог щодо якості кожної групи товарів; у додатках №№1, 2, 3 - умов поставки товару, суд першої інстанції послався на приписи ч.1 ст.638 ЦК України (435-15) та ч.2 ст.180 ГК України (436-15) , за якими господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Iстотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч.3 ст.180 Господарського кодексу України (436-15) встановлено, що сторони при укладанні господарського договору зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

З зазначеного суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що умовами договору №12/05-1 від 05.12.2005р. між сторонами погоджено предмет, ціну та строк його дії.

Відповідно до приписів ст. 628 ЦК України (435-15) встановлено, що сторони мають право укладати договори які містять елементи різних договорів, тобто змішані договори.

Згідно ст.265 ГК України (436-15) за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) в обумовлені строки другій стороні -покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити вказаний товар та сплатити за нього певну грошову суму.

Застосовуючи до спірних правовідносин наведені приписи, суд першої інстанції, з яким вірно погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку, що сторони при укладанні спірного договору не порушили норми, передбачені статтею 265 ГК України (436-15) .

Разом з тим, судами попередніх інстанцій з аналізу положень статутів відповідача-1 (п.7.3, 7.10 статуту) та відповідача-2 (п.1.1, п.1.5 п.п.6.1, 6.2 статуту) передчасно встановлено, що Биковський С.В. мав достатній обсяг повноважень на укладення спірного Договору, діючи у власних інтересах як засновник обох юридичних осіб у відповідності до приписів ст.92 ЦК України (435-15) .

Не погоджуючись з доводами позивача щодо порушення відповідачами при підписанні спірного договору вимог ст.238 ЦК України (435-15) , місцевий господарський суд передчасно зазначив наступне.

Згідно ч.3 ст.237 ЦК України (435-15) представництво виникає на підставі договору, закону, акту органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Відповідно до ч.3 ст.238 ЦК України (435-15) представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

З врахуванням зазначених приписів цивільного законодавства, місцевий господарський суд дійшов висновку, що наведені в цій частині обмеження не поширюються на випадки вчинення правочинів комерційним представником у порядку, запровадженому ст.243 ЦК України (435-15) , під яким слід розуміти дії особи, яка постійно та самостійно виступає представником підприємств при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності, із зазначенням, що законодавець допускає комерційне представництво одночасно кількох сторін правочину у випадку наявності згоди цих сторін та в інших випадках встановлених законом.

Враховуючи зазначене, а також те, що обидві сторони оспорюваного договору надали згоду, на вчинення правочину Биковських С.В., як комерційним представником сторін, що, на думку суду першої інстанції, не суперечить приписам ч.3 ст.243 ЦК України (435-15) , оскільки згадана норма не містить вичерпний перелік документів, якими мають підтверджуватись повноваження комерційного представника, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про наявність достатнього обсягу повноважень у представника сторін правочину, наявність вільного волевиявлення сторін та дотримання інших вимог законодавства, які ставляться до визначення правочину чинним. З чим передчасно погодився і суд апеляційної інстанції при здійсненні апеляційного провадження.

Однак з такими висновками колегія суддів касаційної інстанції погодитися не може з наступних підстав.

Згідно ст.243 ЦК України (435-15) комерційним представником є особа, яка постійно та самостійно виступає представником підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності. Комерційне представництво одночасно кількох сторін правочину допускається за згодою цих сторін та в інших випадках, встановлених законом. Повноваження комерційного представника можуть бути підтверджені письмовим договором між ним та особою, яку він представляє, або довіреністю.

Отже, комерційне представництво являє собою діяльність, яка здійснюється особою самостійно на свій ризик і спрямована та систематичне одержання прибутку від надання послуг з представництва осіб при укладенні договору ними договорів у сфері підприємництва.

Повноваження комерційного представника можуть обмежуватися власне укладенням договорів, тобто вчиненням дій, достатнім для набрання ними чинності, а також передбачати вчинення дій щодо забезпечення виконання укладених договорів на умовах, визначених представницькими повноваженнями.

Стверджуючи, що приписи ч.3 ст.243 ЦК України (435-15) не містять вичерпний перелік документів, якими мають підтверджуватись повноваження комерційного представника, суд першої інстанції дійшов невірного висновку, оскільки в ч.3 ст.243 ЦК України (435-15) встановлено, що повноваження комерційного представника можуть бути підтверджені письмовим договором між ним та особою, яку він представляє, або довіреністю.

Визнавши Биковських С.В. комерційним представником, суд першої інстанції не з'ясував наявності у нього письмового договору між ним та особою, яку він представляє або довіреності, які згідно ч.3 ст.243 ЦК України (435-15) підтверджують повноваження комерційного представника, тоді як суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін оскаржуване рішення, не надав правову оцінку зазначеному, обмежившись твердженням про наявність у Биковських С.В. достатнього обсягу повноважень на укладення спірного договору, вказавши про його підписання ним як директором відповідачів на підставі статутів.

Зазначене не було враховано, з'ясовано та досліджено судами попередніх інстанцій при розгляді даної справи, тоді як, статтею 43 ГПК України (1798-12) на господарський суд покладається обов'язок всебічно, повно та об'єктивно розглянути в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, керуючись законом.

Поряд з цим, в порушення ст.111-12 ГПК України (1798-12) , в якій встановлена обов'язковість вказівок, що містяться у постанові касаційної інстанції, для суду першої інстанції під час нового розгляду справи, суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення для з'ясування наявності повноважень Биковських С.В. на підписання договорів, укладених між відповідачами одночасно як представником обох сторін не витребував довідок статуправління відносно відповідачів. Зазначене було частково виправлено судом апеляційної інстанції, який витребував у статуправлінні відомості про державну реєстрацію та керівників відповідачів станом на 05.12.2005р., однак прийняв оскаржувану постанову лише на підставі отриманої від статуправління довідки щодо відповідача-2. Це свідчить про невиконання в повному обсязі судами обов'язкових вказівок суду касаційної інстанції.

Враховуючи, що судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, а обставини, які мають істотний вплив на правильність застосування норм матеріального права, не з'ясовані, оскаржувані судові рішення визнати законними не можна, тому вони підлягають скасуванню, а справа -передачі на новий розгляд до місцевого господарського суду в іншому складі суду.

Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати вищенаведене, повно та всебічно з'ясувати всі суттєві обставини справи, надати належну оцінку зібраним доказам та постановити законне й обгрунтоване рішення, оскільки рішення є законним тоді, коли суд, виконавши вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, а обгрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини справи, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.