ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 грудня 2007 р.
№ 31/325
Вищий господарський суду України в складі колегії
суддів:
Грейц К.В. -головуючого,
Бакуліної С.В.,
Рогач Л.I.,
розглянувши касаційну скаргу
ТОВ "Аудиторська фірма "Бізнес-Iнформ"
на постанову
від 25.09.2007
Київського апеляційного господарського суду
у справі господарського суду міста Києва № 31/325
за позовом
ТОВ "Аудиторська фірма "Бізнес-Iнформ"
до
Державного підприємства обслуговування повітряного руху
України
про
стягнення 100000 грн.
за участю представників:
- позивача
Дедуша С.В., Фроленка В.М.
- відповідача
Тараненка В.В.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду міста Києва від 11.06.2007
(суддя Н.I.Качан) задоволені позовні вимоги (з врахуванням їх
збільшення) Товариства з обмеженою відповідальністю "Аудиторська
фірма "Бізнес-Iнформ" до Державного підприємства обслуговування
повітряного руху України про стягнення 974809 грн. заборгованості
за договором від 01.10.2004 № 69/19 на проведення аудиторських
робіт.
Рішення мотивовано приписами ст. ст. 837, 853 Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, посиланням на законність і
обгрунтованість позовних вимог умовами укладеного між сторонами
договору від 01.10.2004 № 69/19 на проведення аудиторських робіт,
факт виконання і прийняття яких підтверджується актом № 69/19/44
від 11.12.2006.
Київський апеляційний господарський суд (колегія суддів у
складі головуючого судді Кондес Л.О., суддів Куровського С.В.,
Михальської Ю.Б.), здійснюючи апеляційний перегляд в зв'язку зі
скаргою Державного підприємства обслуговування повітряного руху
України, постановою від 25.09.2007 рішення у справі скасував, в
позві відмовив.
Постанова мотивована тим, що позивач в порушення вимог ст. 33
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
не надав апеляційному суду доказів на
підтвердження підписання сторонами протоколу погодження договірної
ціни на суму 1163809 грн. і доказів того, що після здійснення
відповідачем розрахунку за актом прийому виконаних аудиторських
робіт № 69/19/39 від 07.06.2006 між сторонами продовжували
існувати зобов'язання за договором від 01.10.2004 № 69/19, термін
дії якого закінчився 30.09.2006.
Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, ТОВ
"Аудиторська фірма "Бізнес-Iнформ" в поданій касаційній скарзі
просить її скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в
силі, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції під час
розгляду справи норм ст. ст. 11, 14, 213, 526, 610, 629, 651 - 654
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, ст. 193 Господарського
кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
, ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Розпорядженням Заступника голови Вищого господарського суду
України від 29.11.2007 № 02-12.2/396 склад колегії суддів, якою
прийнята скарга до касаційного провадження, змінено і для її
розгляду призначено постійний склад колегії суддів: головуючий
суддя Грейц К.В., судді Бакуліна С.В., Глос О.I.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 29.11.2007
розгляд касаційної скарги ТОВ "Аудиторська фірма "Бізнес-Iнформ"
відкладений за клопотанням скаржника на 13.12.2007 об 11 год.
Відповідно до розпорядження Заступника голови Вищого
господарського суду України від 13.12.2007 № 02-12.2/415, в
зв'язку з відпусткою судді Глос О.I., розгляд касаційної скарги
здійснюється в складі колегії суддів у складі: головуючого судді
Грейц К.В., суддів Бакуліної С.В., Рогач Л.I.
Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення
представників сторін, перевіривши повноту встановлення обставин
справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові
апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія
суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що
касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з
наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 14.05.2007 позивач -
Товариство з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма
"Бізнес-Iнформ" звернувся до Господарського суду м. Києва з
позовною заявою, в якій просив стягнути з відповідача - Державного
підприємства обслуговування повітряного руху України 100000 грн.
заборгованості, яка виникла у зв'язку з неналежним виконанням умов
договору від 01.00.2004 № 69/19 на проведення аудиторських робіт,
посилаючись на порушення відповідачем умов оплати за надані
послуги. Заявою від 11.06.2007 позивач збільшив розмір позовних
вимог до 974809 грн., що становить 20% від суми надмірно
нарахованих відповідачем податків, зборів і інших обов'язкових
платежів до сплати у бюджет і державні цільові фонди, які виявлені
позивачем під час аудиторської перевірки і підлягають зарахуванню
в рахунок майбутніх або поточних платежів відповідача.
Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи
встановлено, що 01.10.2004 між сторонами було укладено договір №
69/19 на проведення аудиторських робіт, за умовами якого позивач,
як виконавець, протягом терміну дії договору надає відповідачу, як
замовнику, аудиторські послуги по виявленню надмірно нарахованих
відповідачем податків та зборів у бюджет і державні цільові фонди
за період, на протязі якого законодавством України дозволено
повернення надмірно сплачених податкових і неподаткових платежів
(п. 1.1 договору), по проведенню консультацій і видачі
рекомендацій з питань оподаткування, бухгалтерського обліку,
права, ринкової економіки та інших видів економіко-правового
забезпечення господарської діяльності відповідача, які однозначно
неурегульовані у законодавчих і нормативно-правових актах України,
або вирішення яких регламентується великою кількістю законодавчих
актів (п. 1.2 договору), а також надає консультаційні послуги по
зарахуванню в рахунок майбутніх платежів надмірно нарахованих
відповідачем податків та зборів у бюджет і державні цільові фонди
за період, на протязі якого законодавством України дозволено
повернення надмірно сплачених податкових платежів (п. 1.3
договору), договір діє з моменту його підписання і до повного
виконання сторонами своїх зобов'язань, але не більше 24 місяців
(п. 3.1 договору), вартість робіт складає 1000 грн. (п. 4.1
договору), яка збільшується від 20% до 50% від суми надмірно
нарахованих замовником податків, зборів і інших обов'язкових
платежів у бюджет і державні цільові фонди, які виявлені
виконавцем і підлягають зарахуванню в рахунок майбутніх або
поточних платежів замовника, при цьому, конкретна вартість робіт
щодо цього пункту визначається додатковою угодою сторін, але в
будь-якому разі не може бути меншою ніж 20% від суми надмірно
нарахованих замовником податків, зборів і інших обов'язкових
платежів у бюджет і державні цільові фонди (п. 4.2 договору),
повний розрахунок за договором здійснюється в 6-ти місячний строк
після завершення робіт на підставі акту приймання виконаних робіт
(п. 4.3 договору).
25.01.2006 між сторонами було укладено угоду про зміни і
доповнення до договору №69/19, за умовами якої договір доповнено
пунктом 1.4 щодо надання виконавцем аудиторських послуг з
проведення аудиту фінансово-господарської діяльності структурних
підрозділів (філій) замовника за будь-який звітний період, а пункт
п. 4.1 змінено і викладено в такій редакції: "Вартість
аудиторських робіт визначається відповідно до протоколів
погодження договірної ціни, які є невід'ємними частинами договору.
Загальна вартість за договором (з урахуванням вартостей
аудиторських робіт, зазначених у протоколах погодження договірної
ціни) протягом його дії не може бути більшою вартості, визначеної
у пункті 4.2 договору".
На виконання умов договору позивач передав відповідачеві
аудиторський висновок № 69/19/1 від 20.12.2004. Згідно протоколу
погодження договірної ціни, що визначений додатком № 3 до
договору, вартість аудиторських робіт за період з 01.10.2004 по
01.01.2005 становить 189000 грн., що підтверджується актом №
69/19/39 від 07.06.2006 приймання аудиторських робіт і зазначена
сума сплачена відповідачем.
В подальшому, за результатами виконання аудиторських робіт за
період з 01.10.2004 по 30.09.2006 позивач підготував, підписав та
листом № 69/19/45 від 11.12.2006 надіслав відповідачеві на
затвердження акт № 69/19/44 від 11.12.2006 приймання аудиторських
робіт та таблицю-розрахунок від 11.12.2006 вартості аудиторських
робіт в сумі 1163809 грн.
Вважаючи, що згідно пп. 2.2.5 п. 2.2 договору замовник був
зобов'язаний протягом трьох днів з моменту отримання акта №
69/19/44 від 11.12.2006 затвердити його або надати мотивовану
відмову від затвердження у формі двостороннього акта з вказівкою
необхідних доробок та термінів їх виконання, чого, однак, у цей
строк не зробив, роботи за договором вважаються ним прийнятими і
згідно п. 4.3 договору підлягають оплаті в 6-ти місячний строк, в
зв'язку з чим позивач листом № 69/190/49 від 31.01.2007 надіслав
відповідачеві рахунок-фактуру № РФ 000015 від 31.01.2007 для
сплати авансового платежу у сумі 100000 грн., однак, відповідач
цей аванс у вказаний у рахунку-фактурі термін до 15.02.2007 не
сплатив.
Отже, спір у справі виник через несплату відповідачем
вартості аудиторських послуг на суму 974809 грн., розраховану
позивачем як 20% від суми 5819047 грн. надмірно нарахованих та
надмірно сплачених відповідачем до державного бюджету і в державні
цільові фонди податків та зборів, що становить 1163809 грн., з
відрахуванням раніше сплачених відповідачем 189000 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з
того, що укладений між сторонами за справою договір № 69/19 від
01.10.2004 є договором підряду, а спірні правовідносини
регулюються відповідними нормами глави 61 Цивільного кодексу
України ( 435-15 ) (435-15)
, за приписами яких підрядник зобов'язується на
свій ризик за завданням замовника виконати певну роботу
(виготовлення, обробку, ремонт речі або виконання іншої роботи з
переданням її результату), а замовник зобов'язується прийняти і
оплатити виконану роботу (ст. 837); змовник зобов'язаний прийняти
роботу, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі
відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити
про них підрядникові, а якщо замовник не зробіть такої заяви, він
втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи або недоліки
(ст. 853).
Посилаючись на невиконання замовником вимог пп. 2.2.5 п. 2.2
договору щодо надання своїх зауважень до аудиторського висновку в
3-х денний термін, суд дійшов висновку про набуття актом №
69/19/44 від 11.12.2006 сили документу, що підтверджує повне
виконання аудиторських робіт, які мають бути оплачені замовником
згідно п. 4.4 договору (так вказано в рішенні суду) у 6-ти
місячний строк, в т.ч. аванс в сумі 100000 грн. за виставленим
виконавцем рахунком № РФ 000015 від 31.01.2007 у вказаний в ньому
термін до 15.02.2007.
Натомість, судом апеляційної інстанції дійсні правовідносини
сторін не встановлювались, однак, визначено, що договір № 69/19
від 01.10.2004 закінчив свою дію 30.09.2006, отже, вже після
закінчення терміну дії договору позивач надав відповідачеві акт
приймання аудиторських робіт № 69/19/44 від 11.12.2006 за період з
01.10.2004 по 01.10.2006, в якому в односторонньому порядку
визначив загальну вартість робіт за договором на суму 1163809
грн., а раніше сплачені відповідачем 189000 грн. визначив як
часткову оплату загальної вартості робіт та запропонував йому у
період до 11.06.2007 погасити решту вартості виконаних
аудиторських робіт у розмірі 974809 грн., що свідчить про
односторонню зміну позивачем умов договору, здійснену з порушенням
приписів ст. ст. 651, 654 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
,
таким чином, позивач не довів своїх позовних вимог, адже, в
порушення вимог ст. 33 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
не надав
апеляційному суду доказів на підтвердження підписання сторонами
протоколу погодження договірної ціни на суму 1163809 грн. і
доказів того, що після здійснення відповідачем розрахунку за актом
прийому виконаних аудиторських робіт № 69/19/39 від 07.06.2006 між
сторонами продовжували існувати зобов'язання за договором, термін
дії якого закінчився.
Однак, суперечливі висновки судів попередніх інстанцій
колегія суддів вважає передчасними і такими, що не грунтуються на
повно встановлених обставинах справи, які мають значення для
правильного вирішення спору.
Так, правовий висновок суду першої інстанції щодо правової
природи договору не грунтується на всебічному і повному
встановленні дійсних правовідносин сторін, які вони мали на увазі,
укладаючи договір № 69/19 від 01.10.2004.
При цьому, судом не враховано, що згідно норм Закону України
"Про аудиторську діяльність" ( 3125-12 ) (3125-12)
, ст. ст. 362, 363
Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
аудиторська діяльність
віднесена до фінансової діяльності і, зокрема, є підприємницькою
діяльністю, яка включає в себе організаційне і методичне
забезпечення аудиту, тобто, перевірку даних бухгалтерського
обліку, первинних документів і показників фінансової звітності
суб'єкта господарювання з метою визначення їх достовірності та
відповідності вимогам законодавства та встановленим нормативам,
практичне виконання аудиторських перевірок та надання інших
аудиторських послуг, перелік яких визначається Аудиторською
палатою України відповідно до стандартів аудиту і за результатами
яких надається аудиторський висновок -документ, складений
відповідно до стандартів аудиту та передбачає надання впевненості
користувачам щодо відповідності фінансової звітності або іншої
інформації концептуальним основам, які використовувались при її
складанні.
Отже, правовідносини, що склалися між сторонами у справі за
договором на проведення аудиторських робіт не є підрядними "в
чистому вигляді", вони мають ознаки, що дають підстави вважати їх
такими, що підпадають під дію вищезазначених норм і носять також
ознаки договору про надання послуг, цивільні правовідносини за
яким регулюються главою 63 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
.
З огляду на характер правовідносин сторін за договором про
надання аудиторських послуг, можливість застосування до них норми
ст. 853 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
не є беззаперечною, адже, можливість
негайної або протягом 3-х днів перевірки замовником результатів
аудиту з метою виявлення допущених у роботі відступів від умов
договору або інших недоліків під загрозою втрати права у
подальшому посилатися на ці відступи або недоліки є сумнівною.
Також, судом не враховано, що згідно п. 4.3 договору (а не п.
4.4 як вказано в рішенні) повний розрахунок за договором
здійснюється в 6-ти місячний строк після завершення робіт на
підставі акту приймання виконаних робіт, однак, судом не
встановлена ні дата завершення робіт, ані дата отримання
відповідачем складеного позивачем акта виконаних робіт від
11.12.2006, при цьому, також невідомо з яких підстав у відповідача
виникло зобов'язання з оплати авансу у сумі 100000 грн. за
рахунком-фактурою № РФ 000015 від 31.01.2007, адже, умовами
договору цього не передбачено.
Таким чином, не визначення позивачем і не встановлення судом
дати виникнення у відповідача зобов'язання з оплати аудиторських
послуг унеможливлює здійснити беззаперечний висновок про
виникнення у позивача права на звернення 14.05.2007 до суду з
позовом в розумінні суті статті 1 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, при
цьому, як вбачається з матеріалів справи, заяву про збільшення
позовних вимог (на повну суму) подано до суду 11.06.2007, тобто, в
день прийняття рішення в суді першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції, здійснюючи повторний розгляд
справи, на зазначене уваги не звернув, в зв'язку з чим відмову в
позові не можна вважати підставною і грунтовною, а висновок щодо
односторонньої зміни позивачем умов договору колегія суддів вважає
помилковим, оскільки за приписами глави 50 Цивільного кодексу
України ( 435-15 ) (435-15)
закінчення терміну дії договору не припиняє
зобов'язань за договором, які згідно п. 3.1 договору продовжують
діяти до їх повного виконання виконавцем і замовником.
Втім, на думку колегії суддів, заслуговують на увагу
посилання суду апеляційної інстанції на необхідність дотримання
умов пункту 4.1 договору (в редакції угоди від 25.01.2006), згідно
якого вартість аудиторських робіт визначається протоколами
погодження договірної ціни.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України від
29.12.1976 № 11 "Про судове рішення" ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, рішення є
законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального
законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив
спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають
застосуванню до даних правовідносин.
Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені
судом обставини, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і
відхиляючи інші докази, суд має це обгрунтувати. Мотивувальна
частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші
нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено
права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах.
Обгрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені
обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду
стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними,
відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами,
дослідженими в судовому засіданні.
Резолютивна частина рішення повинна містити чіткі та
безумовні висновки, що грунтуються на аналізі та оцінці фактичних
обставин, викладених у його мотивувальній частині, та відповідати
застосованим до спірних відносин нормам права.
Однак, в порушення цих приписів і вимог ст. 84 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
судами не встановлено наявність чи відсутність
обставин, які входять до предмету доказування, адже, залишились не
встановленими дійсні правовідносини сторін за справою, обставини
виникнення у замовника зобов'язання з прийняття і оплати наданих
виконавцем аудиторських послуг і підстави для звернення до суду з
позовом про застосування правових наслідків невиконання ним такого
зобов'язання.
Таким чином, не встановлення судами попередніх інстанцій
вищевказаних обставин, які мають суттєве значення у справі, є
порушенням вимог ч. 1 ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
і виключає
можливість висновку суду касаційної інстанції щодо правильності
застосування норм матеріального права при вирішенні спору.
Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі
перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права
встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені попередніми судовими інстанціями, рішення та постанова
у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд
до господарського суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене,
всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини
справи, об'єктивно оцінити докази, що мають значення для її
розгляду та вирішення спору по суті і, в залежності від
встановленого, прийняти обгрунтоване та законне судове рішення.
Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Постанову Київського апеляційного господарського суду від
25.09.2007 у справі господарського суду міста Києва № 31/325 та
рішення від 11.06.2007 у цій справі скасувати.
Справу направити на новий розгляд до господарського суду м.
Києва.
Касаційну скар гу ТОВ "Аудиторська фірма "Бізнес-Iнформ"
задовольнити частково.
Головуючий суддя К.В.Грейц
Судді С.В.Бакуліна
Л.I.Рогач