44/62пн Про визнання права власності на нежитлове нерухоме приміщення - 06.12.2007 Прийняття

У лютому 2007 року Суб'єкт підприємницької діяльності -фізична особа ОСОБА_2 звернулась до господарського суду з позовом до Виконавчого комітету Донецької міської ради про визнання за позивачем права власності на вбудовано-прибудоване приміщення загальною площею 135,3м-2, у тому числі: прибудову літ.Б-1-1 площею 38,2м-2, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, як на нежилий об'єкт нерухомості на підставі ч. 1 ст. 316, ст.392, ч.3 та ч. 5 ст. 376 ЦК України.

Позивач в позовній заяві вказував, що відповідач відповідно до договору оренди земельної ділянки 3420 №Ф-10855/2003 від 20.03.2003р., надав позивачу у строкове платне користування земельну ділянку площею 41,08м-2, з прибудинкової території будинку АДРЕСА_1, на якій останній самочинно здійснив перебудову та добудову приміщення площею 38,2м-2.

Посилаючись на відмову відповідача узгодити питання про перепланування та переведення у нежитловий фонд спірного приміщення, позивач просив задовольнити його вимоги та визнати право власності на вбудовано-прибудоване приміщення.

Рішенням господарського суду Донецької області від 01.03.2007р. у справі №44/62пн (суддя: Мєзєнцев Є.І.) позов задоволено, визнано право власності Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_2 на вбудовано-прибудоване нежитлове нерухоме приміщення загальною площею 135,3м-2, у тому числі прибудову літ.Б-1-1 площею 38,2м-2, розташоване за адресою: АДРЕСА_1.

Рішення мотивовано тим, що позивач, відповідно до ст.ст. 328, 331 ЦК України, ст. 49 Закону України "Про власність", правомірно набув право власності на зазначену самочинну добудову до приміщення і це право підлягає судовому захисту.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням господарського суду Донецької області, ОСОБА_1 звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою з проханням частково скасувати рішення місцевого господарського суду стосовно визнання права власності позивача на прибудову літ.Б-1-1, розташовану по вул.Челюскінців, б. 184 в м.Донецьку і прийняти нове рішення, а якщо касаційна інстанція не знайде підстав для прийняття нового рішення, - направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, вважаючи, що при прийнятті судового рішення не було взято до уваги, що вона є власником квартири АДРЕСА_1, поверхом нижче від якої без відводу земельної ділянки було самочинно побудовано приміщення, на яке визнано право власності за позивачем.

ОСОБА_1., як власник суміжної з прибудовою квартири вважає, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення порушено норми процесуального законодавства щодо вирішення без її участі питань, що стосуються її прав, із зазначенням, що вбудовано-прибудоване спірне нерухоме приміщення зумовило зменшення освітлення в її квартирі та створює інші неподобства.

Згідно зі статтею 107 ГПК України сторони у справі мають право подати касаційну скаргу, а прокурор касаційне подання на рішення місцевого господарського суду, що набрало законної сили, та постанову апеляційного суду. Касаційну скаргу мають право подати також особи, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення чи постанову, що стосується їх прав і обов'язків.

Позивач скористався правом, наданим ст. - 111-2 ГПК України, та надав відзив на касаційну скаргу, в якому просить рішення господарського суду Донецької області від 01.03.2007р. залишити без змін, а касаційну скаргу -без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу з доданими до неї документами, заслухавши пояснення представників скаржника та сторін, суддю - доповідача, колегія суддів Вищого господарського суду України встановила наступне.

27.03.2000р. між Малим приватним підприємством "Олімп" (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) був укладений договір купівлі-продажу вбудованого напівпідвального приміщення загальною площею 53,6м-2, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

15.10.2000р. між ОСОБА_4 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) був укладений договір купівлі-продажу квартириАДРЕСА_2 площею 42м-2.

Відповідно до договору оренди земельної ділянки 3420 №Ф-10855/2003 від 20.03.2003р., укладеного між ОСОБА_2 та відповідачем, Виконавчий комітет Донецької міської ради надав у строкове платне користування ОСОБА_2 земельну ділянку площею 41,08м-2 з прибудинкової території будинку АДРЕСА_1

Позивач самочинно здійснив перебудову та добудову літ.Б-1-1 площею 38,2м-2 до існуючих квартири АДРЕСА_2.

Як зазначає місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні, внаслідок вказаної перебудови утворилось приміщення, яке перестало бути житловим, про що свідчить технічний паспорт НОМЕР_1 згідно якого приміщення складається не з житлових кімнат, а з трьох торгових залів, кабінету, туалету та коридору загальною площею 135,3м-2. Вказане нежитлове приміщення, як непридатне для проживання громадян, виключено з житлового фонду відповідно до технічного висновку АТЗТ "Проектно-виробниче підприємство "Донбасреконструкція" №273-У/2007 від лютого 2007 року з додатками та технічного паспорту комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації міста Донецька" з інвентаризаційної справи №1/8488.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що право власності позивача на самочинну добудову виникло з моменту завершення його будівництва на законних підставах.

Проте погодитись з такими висновками суду першої інстанції неможливо з наступних підстав.

Відповідно до частин 1, 2, 4 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інш е нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил; особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього; якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок; на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Згідно з приписами ч.1 ст. 24 Закону України "Про планування та забудову територій" фізичні та юридичні особи, які мають намір здійснити будівництво об'єктів містобудування на земельних ділянках, що належать їм на праві власності чи користування, зобов'язані отримати від виконавчих органів відповідних рад, Київської та Севастопольської міської державної адміністрацій, у разі делегування їм таких повноважень відповідними радами, дозвіл на будівництво об'єкта містобудування (далі - дозвіл на будівництво).

Дозвіл на виконання будівельних робіт - це документ, що засвідчує право забудовника та підрядника на виконання будівельних робіт, підключення об'єкта будівництва до інженерних мереж та споруд, видачу ордерів на проведення земляних робіт. Дозвіл на виконання будівельних робіт надається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю, які ведуть реєстр наданих дозволів. Дозвіл на виконання будівельних робіт надається на підставі: проектної документації, погодженої та затвердженої в порядку, визначеному законодавством; документа, що засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, а у разі, якщо замовник (забудовник) не є власником чи користувачем земельної ділянки, також подається нотаріально засвідчена згода власника земельної ділянки на забудову цієї ділянки, а якщо ділянка перебуває у користуванні, - нотаріально засвідчені згоди власника та користувача земельної ділянки на її забудову; рішення виконавчого органу відповідної ради або місцевої державної адміністрації про дозвіл на будівництво об'єкта містобудування; документа про призначення відповідальних виконавців робіт та відомостей про здійснення авторського та технічного нагляду (ст. 29 Закону України "Про планування та забудову територій").

Суть самочинного будівництва обумовлює презумпцію неможливості виникнення права власності на неправомірно збудований об'єкт. Це означає, що особа, яка здійснила самочинне будівництво, не набуває права власності на нього, оскільки будівництво було здійснене без дотримання передбаченого законом порядку його здійснення і не може бути законною підставою для виникнення права власності на такий об'єкт.

Судом при прийнятті оскаржуваного рішення не було враховані приписи п.4 ст. 376 ЦК України та не з'ясовано наявності порушення позивачем прав інших осіб в результаті зведення зазначеного вбудовано-прибудованого приміщення.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає підставними й вказівки скаржника, що без надання правової оцінки рішенню Донецької міської ради від 14.01.2002р. №16/22 "Про делегування повноважень виконкому міської ради щодо передачі у власність, надання в постійне користування та оренду, продажу, викупу земельних ділянок, припинення права користування та власності на земельну ділянку, а також міському голові щодо погодження місця розташування об'єктів на земельних ділянках" та рішенню виконавчого комітету Донецької міської ради від 30.01.2002р. №15 "Про затвердження тимчасового порядку передачі земельних ділянок в оренду і надання у постійне користування в м. Донецьку" висновки суду є передчасним.

Скаржник в касаційній скарзі стверджує факт порушення судовою інстанцією не лише норм матеріального та процесуального права, а також і питання які стосуються оцінки доказів, які, проте, не були предметом розгляду у суді першої інстанції.

Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що відповідно до частини 1 статті - 111-10 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду є порушення або неправильне застосування норм процесуального права.

Відповідно до п.3 ч.2 ст.- 111-10 ГПК України порушення норм процесуального права, а саме: господарський суд прийняв рішення або постанову, що стосується прав і обов'язків осіб, які не були залучені до участі в справі, є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого суду.

Отже, оскільки судом касаційної інстанції за результатами перевірки касаційної скарги встановлено, що судом першої інстанції прийнято рішення, що стосується прав ОСОБА_5, яку не було залучено до участі в справі, це свідчить про порушення судом першої інстанції норм процесуального права та, відповідно, є підставою для скасування рішення місцевого господарського суду.

Колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції не враховано зазначені норми матеріального права, не з'ясовано вищезазначене, не залучено до участі у справі особу, інтереси якої зачіпає судове рішення, а отже правова оцінка доказів, яка викладена в рішенні суду першої інстанції, не ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності в порушення вимог ст. 43 ГПК України.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.76 № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Колегія суддів зазначає, що спір був розглянутий судом не в повному обсязі, що є порушенням принципу всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності та призвело до прийняття незаконного та необґрунтованого рішення.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, судове рішення у справі підлягає скасуванню, а справа -направленню на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.