38/130 Про зобов'язання виконувати обов'язок в натурі шляхом дотримання умов договору про спільну діяльність - Текст документа

В березні приватне підприємство "Ода" звернулось до господарського суду з позовом до Державного науково-виробничого підприємства "Електронмаш" про зобов'язання виконувати обов'язок в натурі шляхом дотримання умов договору про спільну діяльність № 1 від 06.04.2005.

В обгрунтування позовних вимог зазначало, що з лютого 2007 року відповідач в односторонньому порядку заборонив керівництву позивача користуватися виробничими та службовими площами, на підприємство не допускаються його замовники та постачальники, виробничий процес зупинено. Отже відповідач необгрунтовано намагається в односторонньому порядку розірвати договір про спільну діяльність. Враховуючи вимоги ст. 193 ГК України (436-15) , відповідно до якої не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, дії відповідача порушують умови договору і норми Цивільного (435-15) та Господарського кодексів України (436-15) .

Рішенням господарського суду м. Києва від 22.05.2007 (суддя Власов Ю.Л.) визнано недійсним договір № 1 про спільну діяльність від 06.04.2005, укладений між Державним науково-виробничим підприємством "Електронмаш" та приватним підприємством "Ода".

В позові відмовлено повністю.

Відмовляючи в позові, господарський суд виходив з того, що відповідач не має права безоплатно передавати державне майно іншим особам, здійснювати відчуження державного майна відповідач може лише за попередньою згодою Міністерства промислової політики України, як правило на конкурентних засадах, передавати в оренду державне майно, яке закріплене за відповідачем, має право Фонд державного майна України.

Визнаючи спірний договір недійсним, господарський суд зазначав, що останній суперечить ст.ст. 74, 75 Господарського кодексу України (436-15) .

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.08.2007 (судді: Моторний О.А. -головуючий,Кошіль В.В., Алданова С.О.) рішення залишено без змін з тих же підстав.

Здійснено заміну позивача приватного підприємства "Ода", на його правонаступника товариство з обмеженою відповідальністю "Ода електронікс".

В касаційній скарзі товариство з обмеженою відповідальністю "Ода електронікс" просить скасувати рішення господарського суду та постанову апеляційного господарського суду і зобов'язати Державне науково-виробничого підприємство "Електронмаш" виконати обов'язок в натурі шляхом дотримання договору про спільну діяльність від 06.04.2005, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши пояснення представників відповідача, перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 1 ст. 111-9 ГПК України (1798-12) касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого господарського суду або постанова апеляційного господарського суду прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, 06.04.2005 між приватним підприємством "Ода", правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю "Ода електронікс" та Державним науково-виробничим підприємством "Електронмаш" укладено договір про спільну діяльність № 1, відповідно до якого сторони зобов'язуються шляхом об'єднання майна та зусиль спільно діяти у сфері розвитку електронної промисловості для досягнення такої загальної господарської мети: забезпечення виробництва друкованих плат, як для потреб відповідача, так і для потреб сторонніх замовників, а також збереження профілю відповідача, як виробництва високих технологій; модернізація та оновлення технологічного процесу виробництва друкованих плат з метою сертифікації виробництва тощо.

Згідно п. 3.1 вказаного договору відповідач зобов'язався: у термін 30 днів з моменту підписання даного договору передати позивачу для користування виробничі та службові площі корпусу 5 - 845,8 кв. м. на суму 436 950 грн., корпус 5Б, 5В - 4855,5 кв.м. на суму 9 059 000 грн. Загальне право користування площею 5698,3 кв.м. оцінюється на суму 9 495 950 грн.; технологічне обладнання для випуску друкованих плат на суму 3 837 659 грн. Всього на суму 13 333 609 грн.

Згідно п. 4.1 зазначеного договору позивач зобов'язався: прийняти внесок відповідача на баланс та зробити свій внесок протягом 30 днів з моменту підписання даного договору; на вказаних в п. 3.1 договору площах розмістити виробництво друкованих плат з можливістю подальшої реорганізації і оновлення процесу виробництва друкованих плат та інших напрямків виробництва, які узгоджуються з відповідачем окремими програмами у вигляді додатків до даного договору.

Пунктом 6.1 договору сторони встановили, що внесок відповідача: майно, виробничі та службові площі корпусу 5 - 845,8 кв.м. на суму 436 950 грн., корпус 5Б, 5В - 4855,5 кв.м. на суму 9 059 000 грн., технологічне обладнання для випуску друкованих плат на суму 3 837 659 грн. Всього на суму 13 333 609 грн., які передаються позивачу у період дії цього договору. Частка відповідача становить 30 %.

Відповідно до п. 6.2 договору встановлено, що внесок позивача: безпосередня трудова діяльність, а також майно: необоротні активи по рахунку 10 на суму 1 282 262,94 грн.; необоротні активи по рахунку 11 на суму 42 736,55 грн.; необоротні активи по рахунку 12 на суму 2 653 300 грн.; оборотні активи по рахунку 20 "запаси" на суму 1 207 888,48 грн.; оборотні активи по рахунку 22 "МШП" на суму 102 831,20 грн.; інвестиції у вигляді технічного обладнання та послуг для організації випуску друкованих плат на суму 25 000 000 грн., внесені протягом року з моменту підписання даного договору. Частка позивача становить 30 289 019,17 грн., що складає 70 %.

Пунктами 7.1, 7.2 договору сторони передбачили, що грошові та майнові внески сторін, а також майно створене, придбане в результаті спільної діяльності складають їх спільну власність. Передане майно відповідача враховується на балансових рахунках позивача.

Згідно з п. 10.4 договору у випадку призупинення дії цього договору, майно, передане як внесок сторін по даному договору, повертається назад або пропонується іншій стороні для придбання за договірними цінами по окремих договорах.

Як встановлено господарськими судами і вбачається з матеріалів справи, згідно акту прийому-передачі в користування виробничих та службових площ, відповідач передав, а позивач прийняв в користування виробничі та службові приміщення загальною площею 5698,3 кв.м. за адресою: 03180, м. Київ, вул. Велика Окружна, 4, в тому числі, корпус 5 - 845,8 кв.м. та корпус 5Б, 5В - 4855,5 кв.м.

Згідно з ст. 355 Цивільного кодексу України (435-15) майно, що є власністю двох або більше осіб, належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.

Частиною 2 ст. 1130 цього Кодексу передбачено, що спільна діяльність може здійснюватись на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.

Відповідно до ст.1132, ч.1 ст. 1133 ЦК України (435-15) за договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов'язання об'єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети. Вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв'язки.

Стаття 1134 ЦК України (435-15) передбачає, що внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, є спільною частковою власністю учасників. Внесене учасниками майно, яким вони володіли на підставах інших, ніж право власності, використовується в інтересах всіх учасників і є їхнім спільним майном.

Отже, майно, передане учасником спільної діяльності як вклад у спільну діяльність є спільним майном всіх учасників спільної діяльності, тому належить їм на праві спільної власності.

Враховуючи наведене, вклад відповідача у спільну діяльність (нерухоме та рухоме майно) при внесенні стає спільним майном позивача і відповідача, та належить їм на праві спільної власності.

Частинами 2 та 3 ст. 74 Господарського кодексу України (436-15) встановлено, що майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання. Статутний фонд державного комерційного підприємства утворюється уповноваженим органом, до сфери управління якого воно входить, до реєстрації цього підприємства як суб'єкта господарювання.

Відповідно до ч. 2 ст. 75 Господарського кодексу України (436-15) державне комерційне підприємство не має право безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадян, крім випадків, передбачених законом. Відчужувати, віддавати в заставу майнові об'єкти, що належать до основних фондів, здавати в оренду цілісні майнові комплекси структурних одиниць та підрозділів державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно входить, і, як правило, на конкурентних засадах.

Орендодавцем щодо цілісних майнових комплексів підприємств та нерухомого майна, що є державною власністю, згідно зі ст. 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) є - Фонд державного майна України

Відповідно до Статуту Державного науково-виробничого підприємства "Електронмаш", затвердженого Міністерством промислової політики України, відповідач заснований на державній власності і підпорядкований Міністерству промислової політики України.

Згідно з п. 4.2 вказаного Статуту майно відповідача є державною власністю і закріплюється за ним на праві повного господарського відання.

Відповідно до п. 4.5 зазначеного статуту відчуження засобів виробництва, що є державною власністю і закріплене за підприємством, здійснюється за погодженням з Міністерством або іншим підвідомчим Кабінету Міністрів України органом державної виконавчої влади.

Враховуючи наведене, судові інстанції прийшли до правильного висновку, що Державне науково-виробниче підприємство "Електронмаш" не має права безоплатно передавати державне майно іншим особам, а здійснювати відчуження державного майна відповідач може лише за попередньою згодою Міністерства промислової політики України, як правило на конкурентних засадах, передавати в оренду державне майно, яке закріплене за відповідачем, має право Фонд державного майна України.

Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 цього Кодексу зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам цього суспільства.

Господарський суд м. Києва, з яким погодився і апеляційний господарський суд, користуючись правом, наданим ч. 1 ст. 83 ГПК України (1798-12) , вийшовши за межі позовних вимог, обгрунтовано визнав недійсним договір про спільну діяльність № 1 від 06.04.2005, як такий, що суперечить вимогам законодавства, та відмовив позивачу у задоволенні позову, враховуючи те, що договір про спільну діяльність передбачає внесення відповідачем державного майна, в якості внеску у спільну діяльність, за відсутності доказів попереднього погодження Міністерством промислової політики України на відчуження державного майна, та передачу відповідачем цього майна позивачу у спільну діяльність.

Матеріали справи свідчать про те, що господарські суди як першої, так і апеляційної інстанції в порядку ст. 43 ГПК України (1798-12) всебічно, повно і об'єктивно дослідили матеріали справи в їх сукупності і підставно застосували норми процесуального та матеріального права.

За таких обставин, прийняті судові рішення відповідають матеріалам справи та вимогам закону, підстав для їх скасування не вбачається.

Доводи касаційної скарги не спростовують обгрунтованих висновків суду і не заслуговують на увагу.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Ода електронікс" залишити без задоволення, а постанову від 28.08.2007 Київського апеляційного господарського суду та рішення від 22.05.2007 господарського суду м. Києва у справі № 38/130 без змін.