Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

розглянула

В засіданні взяли участь представники:

Відводів складу колегії суддів Вищого господарського суду України не заявлено.

За згодою представників сторін, відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1

ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 06.12.07 оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови Вищого господарського суду України.

Рішенням від 12.03.07 господарського суду міста Києва (суддя

Літвінова М.Є.) в позові відмовлено.

Постановою від 03.09.07 Київського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючого –Корсак В.А., суддів –Авдєєв П.В., Коршун Н.М.) апеляційне подання Прокуратури залишено без задоволення, а рішення від 12.03.07 господарського суду міста Києва –без змін.

Вказані судові рішення мотивовані тим, що Підприємство є безпосередньо тим підприємством, яке визначено міською владою, як орган, що здійснює організацію та експлуатацію місць платного паркування згідно з діючим порядком, а тому в діях Підприємства немає умислу та протиправної поведінки щодо захоплення та самовільного використання спірної земельної ділянки.

Не погодившись з рішеннями попередніх судових інстанцій Прокурор звернувся до Вищого господарського суду України з касаційним поданням в якому просить рішення від 12.03.07 господарського суду міста Києва та постанову від 03.09.07 Київського апеляційного господарського суду скасувати, та прийняти по справі нове рішення, яким позов задовольнити.

Свої вимоги Прокурор обґрунтовує тим, що при винесенні оскаржених судових актів було порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема: ст.ст. 116, 125, 126, 212 Земельного кодексу України, ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", ст.ст. 4, 32, 34, 42 Господарського процесуального кодексу України.

Зокрема, Прокурор звертає увагу на те, що Підприємством не було надано до судових інстанцій правовстановлюючих документів на підтвердження права користування спірною земельною ділянкою.

У своєму відзиві на касаційне подання Підприємство щодо доводів Прокурора заперечує, вважаючи їх безпідставними, у зв'язку з чим просить касаційне подання Прокуратури залишити без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, касаційне подання, відзив на касаційне подання, заслухавши пояснення Прокурора, представника Підприємства, суддю-доповідача по справі, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що касаційне подання підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями на підставі матеріалів справи в порядку ст.ст. 6, 10 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" державним інспектором управління з контролю за використанням та охороною земель у м.Києві була проведена перевірка з питань дотримання вимог земельного законодавства при використанні Підприємством земельної ділянки площею 450 кв.м., що розташована за адресою: м.Київ, вул.Малишка (магазин "Дитячий світ") у Дніпровському районі, за результатами якої встановлено, що зазначена земельна ділянка використовується без відповідних правовстановлюючих документів на право користування землею, що зафіксовано в акті перевірки від 15.03.06 № 395/42.

При вирішенні спору судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що документи, які посвідчують право власності або право користування вказаною земельною ділянкою, в тому числі на умовах оренди, у Підприємства відсутні.

Разом з тим, вирішуючи спір попередні судові інстанції встановили, що відповідно до розпорядження Міськадміністрації № 1158 від 11.06.01 "Про затвердження переліку платних місць паркування транспортних засобів у м.Києві" згідно ст.

3 Декрету Кабінету Міністрів України від 20.05.93 № 56-93 "Про місцеві податки і збори", з метою впорядкування відстою автотранспорту та покращення умов безпеки руху пішоходів і автотранспорту, а також розвитку мережі платних місць паркування транспортних засобів у м.Києві, було затверджено перелік місць платного паркування, до якого входить паркувальна дільниця, що розташована за адресою: м.Київ, вул.Малишка (магазин "Дитячий світ") у Дніпровському районі.

Також, місцевим та апеляційним судами встановлено, що на виконання розпорядження Міськадміністрації від 11.06.01 № 1158, Комунальним підприємством була розроблена схема розміщення місць парковки по вул.Малишка (магазин "Дитячий світ"), погоджена управлінням

ДАІ ГУ МВС України в м.Києві, а 03.06.04 Райадміністрація винесла рішення № 156 "Про створення комунального підприємства по паркуванню та зберіганню транспортних засобів у Дніпровському районі міста Києва", відповідно до якого комунальному підприємству по паркуванню та зберіганню транспортних засобів у Дніпровському районі міста Києва дозволено стягувати збір за паркування та здійснювати експлуатацію платних місць паркування відповідно до Правил паркування транспортних засобів в місті Києві, затверджених рішенням Київради від 26.09.02 № 47/207.

Крім того, встановлено, що згідно з вказаним рішенням Райадміністрація видала розпорядження № 692 від 03.06.04 "Про заходи щодо створення комунального підприємства "Дніпро-парксервіс".

При вирішенні спору попередніми судовими інстанціями встановлено, що відповідно до п. 4.1. Статуту Підприємства, останнє створено з метою реалізації заходів по покращенню обслуговування та пасажирських перевезень мешканців Дніпровського району, проведення заходів по координації та контролю за існуючими гаражними кооперативами, організації нових та систематизації діючих майданчиків для паркування транспортних засобів на вулицях і земельних ділянках Дніпровського району м.Києва.

На підставі наданих сторонами доказів по справі місцевим та апеляційним судами встановлено, що 02.07.04 між Комунальним підприємством та Підприємством було укладено договір № 10 організаційно-фінансових відносин при облаштуванні та експлуатації паркувальних дільниць, відповідно до умов якого сторони здійснюють передачу-прийом паркувальних майданчиків згідно з переліком за адресами, зазначеними в Додатку 1 (що є невід'ємною частиною даного Договору).

На підставі матеріалів справи попередніми судовими інстанціями встановлено, що на звернення Підприємства до Міськадміністрації щодо необхідності отримання документів, що посвідчують право користування земельними ділянками, зайнятими для паркування транспортних засобів, заступником Голови Міськадміністрації була надана відповідь № 014-581 від 15.09.04, в якій зазначено, що враховуючи, що платні місця паркування автотранспортних засобів, що розташовані на шляхопроводах балансоутримувачем та фактичним землекористувачем яких є

КП "Київавтодор" Міськадміністрація вважає, що неможливо оформити право користування однією і тією ж земельною ділянкою (її частиною) двом юридичним особам одночасно.

Також, встановлено, що на звернення Підприємства до

КП "Київавтодор" щодо укладання договорів оренди земельних ділянок, на яких розміщені паркувальні майданчики, отримано відповідь від 27.02.07 № 01-19/461, в якій зазначено, що вулично-шляхова мережа міста Києва закріплена за районними шляхово-експлуатаційними управліннями, що входять до складу корпорації "Київавтодор", наказом Головного управління з питань майна від 21.02.02 "Про закріплення основних фондів комунальної власності територіальної громади міста Києва" на праві повного господарського відання. Власником доріг та шляхово-транспортних споруд є територіальна громада міста Києва, а тому у корпорації "Київавтодор" відсутні правові підставі для укладання зазначених вище договорів оренди.

Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України (254к/96-ВР) , Земельним кодексом України (2768-14) , а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Оскільки відповідно до ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, то делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особи не допускається. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Тобто згідно норми ч. 3 ст. 212 Земельного кодексу України повернення самовільно зайнятих ділянок провадиться за рішенням суду. Зазначена правова норма не містить додаткових застережень і не передбачає ніяких попередніх врегулювань спірного питання.

Статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до ст. 142 Конституції України право на землю комунальної власності належить територіальним громадам. Таким чином, органи місцевого самоврядування є суб'єктами земельних відносин, здійснюючи регулювання земельних відносин, а також контроль за додержанням земельного законодавства. У таких земельних відносинах вони здійснюють установлені для них функції і повноваження.

Статтею 9 Земельного кодексу України визначені повноваження Київської і Севастопольської міських рад у галузі земельних відносин до яких належить: розпорядження землями територіальної громади міста, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності, вирішення інших питань у галузі земельних відносин.

За змістом ст. 189 Земельного кодексу України самоврядний контроль за використанням та охороною земель в місті Києві здійснюється Київською міською радою.

Згідно п. 5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб’єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради. Пунктом 34 ст. 26 названого Закону встановлено, що виключно на пленарних засіданнях ради вирішуються, відповідно до закону, питання регулювання земельних ділянок.

Відповідно до ст. 60 зазначеного Закону територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме та нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Статтею 116 Земельного кодексу України передбачено, що підставами для набуття права на землю є рішення органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

Водночас, колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що відповідно до ст. 5 Земельного кодексу України до базових принципів земельного законодавства відносяться принцип забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, а також принцип забезпечення гарантій прав на землю.

За змістом п. 1 ст. 124 Земельного кодексу України передача земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальної власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Статтями 125, 126 Земельного кодексу України регламентовано, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладання договору оренди і його державної реєстрації.

Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється. Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Статтею 212 Земельного кодексу України передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Поняття "самовільне зайняття земельних ділянок" визначено у ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" як будь-які дії особи, які свідчать про фактичне використання не наданої їй земельної ділянки чи намір використовувати земельну ділянку до встановлення її меж у натурі (на місцевості), до одержання документа, що посвідчує право на неї, та до його державної реєстрації.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій при винесенні рішень по суті спору наведеним правовим положенням юридичного аналізу в контексті спірних правовідносин надано не було, в той час, як у даному випадку необхідно було керуватися вказаними нормами в комплексі.

На підставі викладеного колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що спір розглянуто судами першої та апеляційної інстанцій без дослідження в повному обсязі обставин справи та норм чинного законодавства, що є порушенням принципу всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності та призвело до прийняття рішень з помилковим застосуванням норм права.

Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що скаржник в касаційній скарзі стверджує факт порушення місцевим судом не лише норм матеріального та процесуального права, а також і питання, які стосуються оцінки доказів. Колегія суддів Вищого господарського суду України наголошує, що оцінка доказів, не віднесена до компетенції касаційної інстанції.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, враховуючи вимоги ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, відзначає, що перегляд у касаційному порядку судового рішення здійснюється касаційною інстанцією на підставі встановлених фактичних обставин справи та перевіряється застосуванням попередніми інстанціями норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.76 № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення, ухвалені у справі, підлягають скасуванню, а справа –направленню на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

Касаційне подання прокуратури міста Києва № 05/2-7638-07 від 01.10.07 задовольнити частково.

Рішення від 12.03.07 господарського суду міста Києва та постанову від 03.09.07 Київського апеляційного господарського суду у справі № 35/55 господарського суду міста Києва скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.