ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 грудня 2007 р.
№ 16/158
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
Остапенка М.I.
суддів :
Борденюк Є.М.
Харченка В.М.
розглянувши касаційну скаргу
ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Iвано-Франківської
обласної дирекції
на постанову
Львівського апеляційного господарського суду від 13.09.2007
року
у справі за позовом
до
про
ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Iвано-Франківської
обласної дирекції ТОВ фірми "Траян"
стягнення коштів
В С Т А Н О В И В:
у червні 2007 року, ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" звернулося до
господарського суду Iвано-Франківської області з позовом до ТОВ
фірми "Траян" про звернення стягнення на заставлене майно.
Позивач зазначав, що для забезпечення зобов'язань за
кредитним договором №014/14-4/2690 від 08.07.2003 року, між банком
і позичальником укладено нотаріально посвідчений договір застави
№Д-329 від 23.07.2003 року, за умовами якого позичальник -
громадянин Морозюк I.Я. надав у заставу належну йому квартиру №6
по вул. Галицькій, 14, м. Iвано-Франківська.
На теперішній час заставлене майно перебуває у власності ТОВ
"Траян" на підставі договору купівлі-продажу, укладеного останнім
з позичальником 24.09.2004 року.
Вважаючи, що застава зберігає свою силу і при переході права
на заставлене майно до іншої особи, та з огляду на непогашену
заборгованість по кредитному договору, позивач просив постановити
рішення про задоволення його вимог.
Рішенням господарського суду Iвано-Франківської області від
18.07.2007 року у позові відмовлено.
За наслідками перегляду справи в апеляційному порядку,
постановою Львівського апеляційного господарського суду від
13.09.2007 року апеляційна скарга позивача залишена без
задоволення, а рішення господарського суду першої інстанції -без
змін.
Постановлені у справі судові рішення оскаржено у касаційному
порядку й ухвалою Вищого господарського суду України від
26.11.2007 року порушено касаційне провадження у справі за
касаційною скаргою позивача, у якій він посилається на неправильну
правову оцінку судами обставин справи, помилковість висновків щодо
відсутності у нього права вимоги щодо звернення стягнення на
заставлене майно і просить рішення господарського суду першої
інстанції та постанову апеляційного господарського суду скасувати,
постановивши нове рішення про задоволення позову.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача,
перевіривши матеріали справи та обговоривши викладені в касаційній
скарзі доводи, судова колегія вважає, що рішення господарського
суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського
суду не можуть залишатися без змін і підлягають скасуванню з
направленням матеріалів справи на новий судовий розгляд, виходячи
з наступного.
Постановляючи про відмову у позові, господарський суд першої
інстанції та апеляційний господарський суд послались на
відсутність у позивача права звернення на спірне майно, за
наявності його згоди на зняття заборони щодо відчуження
заставленого майна та відсутності у теперішнього власника майна
боргових зобов'язань перед банком.
Проте, наведені судами мотиви не можна визнати такими, що
грунтуються на правових нормах, що регулюють спірні відносини.
Статтею 1 Закону України "Про заставу" ( 2654-12 ) (2654-12)
визначено,
що застава є способом забезпечення зобов'язань і надає кредитору
право в разі невиконання боржником забезпеченого заставою
зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна
переважно перед іншими кредиторами.
При цьому, ст.7 Закону України "Про заставу" ( 2654-12 ) (2654-12)
передбачає право заставодавця розпоряджатись заставленим майном,
зокрема, за згоди заставодержателя і відчужувати це майно.
За змістом ст. 27 Закону України "Про заставу" ( 2654-12 ) (2654-12)
,
застава зберігає свою силу, якщо однією з підстав, зазначених у
законі, майно або майнові права, що складають предмет застави,
переходить у власність іншої особи.
Не вважаючи цю норму достатньою підставою для визнання
спірного майна таким, що перебуває у заставі, суд, у той же час,
не навів обставин, які свідчили про припинення застави відповідно
до вимог ст. 28 Закону України "Про заставу" ( 2654-12 ) (2654-12)
.
Стверджуючи, що зняття банком заборони на відчуження квартири
є визнання права за новим власником, яке не може бути порушеним,
суди не врахували, що зняття заборони на відчуження майна не є
формою припинення договору застави, який на час розгляду справи не
було розірвано, ст. 346 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, на яку послались
суди, передбачено припинення права власності не лише за наявності
обставин, зазначених у частині першій цієї статті, а й в інших
випадках, встановлених законом.
При такому положенні, судові рішення не можна визнати
законним та обгрунтованими, а тому, вони підлягають скасуванню з
направленням матеріалів справи на новий судовий розгляд, під час
якого суду необхідно врахувати наведене, дати належну правову
оцінку дійсним обставинам справи і, в залежності від
встановленого, постановити рішення у відповідності до норм
матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин.
Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 111-9, 111-11 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України, -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу задовольнити частково.
Рішення господарського суду Iвано-Франківської області від
18.07.2007 року та постанову Львівського апеляційного
господарського суду від 13.09.2007 року скасувати, а справу
передати на новий судовий розгляд у іншому складі суддів.
Головуючий М.I. Остапенко
Судді Є.М.Борденюк
В.М. Харченко