20-4/148 Про зобов'язання провести приватизацію нерухомого майна, шляхом укладення договору купівлі-продажу - Текст документа

зобов'язання Фонду комунального майна Севастопольської міської ради провести приватизацію майна, яке розташоване у м.Севастополі шляхом укладення договору купівлі-продажу

у справі взяли участь представники

позивача: Веремчук М.А., довір. від 26.02.07

відповідача: не з'явились

3-ої особи: не з'явились

Рішенням господарського суду м. Севастополя від 27.04.2007 (суддя К. Остапова), залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 08.08.2007 (судді: В. Лисенко, Л. Заплава, М. Ткаченко) позовні вимоги задоволено. Зобов'язано Фонд комунального майна Севастопольської міської ради провести приватизацію спірних приміщень шляхом укладання договору купівлі-продажу приміщень з ТОВ "Коралл". Судові рішення мотивовані тим, що житловий будинок № 3 по вул. Нахімова, в якому розташовані спірні приміщення, не внесений до Державного реєстру нерухомих визначних пам'яток України і власник об'єкту культурної спадщини не має свідоцтва про реєстрацію визначної пам'ятки.

Фонд комунального майна Севастопольської міської ради в касаційній скарзі просить скасувати прийняті у справі судові акти і прийняти нове рішення, яким в позові відмовити. Вважає, що справа розглянута з порушенням Закону України "Про тимчасове призупинення приватизації пам'яток культурної спадщини" (2391-15) №2391-IУ від 01.02.2005; Закону УРСР "Про охорону та використання пам'яток історії та культури" (3600-09) №3600-IХ від 13.07.1978. Даний акт не містив вимог про включення об'єкта культурної спадщини в Державний реєстр нерухомих визначних пам'яток України. На підставі цих нормативних актів рішенням виконкому Севастопольської міської ради народних депутатів № 11/915 від 17ю07.1990 на підставі переліку пам'яток архітектури та містобудування місцевого значення... призупинена приватизація пам'яток культурної спадщини.

На підставі зазначеного, скаржник вважає, що висновок суду, що без свідоцтва про реєстрацію об'єкт культурної спадщини не може бути пам'яткою -не відповідає вимогам діючого законодавства. Спірний об'єкт є пам'яткою культури, внесений у відповідний перелік згідно з вимогами законодавства, що діяло на той час.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм попередніми судовими інстанціями належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм процесуального права, згідно з вимогами ст.111-5 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Між сторонами у справі 19.01.2000 укладений договір оренди № 29-00 нежитлового приміщення площею 178, 55 кв.м. за адресою: м. Севастополь, пр. Нахімова, 3 для використання під магазин та підсобні приміщення. Строк дії договору до 31.10.2009. Протоколом від 09.01.2003 сторони внесли зміни до нього стосовно площі і визначили загальну площу 250,15 кв.м..

Рішенням УIII сесії Севастопольської міської ради ХХIУ скликання від 04.03.2003 № 637 нежитлові приміщення в будинку № 3 по пр. Нахімова внесені в перелік об'єктів комунальної власності, що підлягають приватизації шляхом викупу.

Вказане рішення міської ради недійсним не визнавалось, не оскаржено і не скасовано.

Відповідач листом від 24.03.2003 повідомив позивача про прийняте рішення про приватизацію об'єкту оренди.

В установлені нормативними актами строки відповідач не вчинив необхідні дії з підготовки об'єкту до приватизації та не підготував проект договору купівлі-продажу та акт передачі об'єкта, що приватизується. З моменту прийняття рішення про приватизацію об'єкту пройшло майже 4 роки.

Відповідач відмовляється провести приватизацію об'єкту з тих підстав, що жилий будинок № 3 по пр. Нахімова є пам'яткою архітектури і зареєстрований в державному реєстрі (арк. 79).

Будинок № 3 по пр. Нахімова у м. Севастополі віднесений до Переліку пам'яток архітектури та містобудування місцевого значення містобудівного комплексу міського кільця Севастополя, затвердженого рішенням Виконкому Севастопольської міської ради 17.07.1990 № 11/915. Рішення приймалось керуючим Законом УРСР "Про охорону та використання пам'яток історії та культури" (3600-09) від 13.07.1978 № 3600-IХ.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що будинок № 3 по пр. Нахімова не внесений до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.

Спірні відносини, що виникли у сторін, регулюються Законом України "Про охорону культурної спадщини" (1805-14) № 1805-III від 08.06.2000 в статті 13 якого зазначено, що об'єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України за категоріями національного та місцевого значення пам'ятки. Iз занесенням до Реєстру на об'єкт культурної спадщини, на всі його складові елементи поширюється правовий статус пам'ятки.

Закон діє сім років.

Пунктом 3 Прикінцевих положень вказаного Закону зазначено, що об'єкти включені до переліків пам'яток історії та культури відповідно до Закону УРСР "Про охорону і використання пам'яток історії та культури" (3600-09) № 3600-IХ від 13.07.1978 визначаються пам'ятками відповідно до цього Закону. Пунктом 5 Прикінцевих положень Закону України "Про охорону культурної спадщини" (1805-14) Закон УРСР "Про охорону і використання пам'яток історії та культури" визнаний таким, що стратив чинність.

З огляду на вищевикладене та на обставини, встановлені в судових засіданнях, суди попередніх інстанцій дійшли обгрунтованого висновку, що з 1 січня 2001 року вважаються пам'ятками лише ті об'єкти, що внесені до Державного реєстру та на які видані свідоцтва про реєстрацію відповідно до порядку, встановленого Законом України "Про охорону культурної спадщини" (1805-14) . Обмеження Закону України "Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини" (2391-15) № 2391-IУ від 01.02.2005 не стосуються об'єктів, власники яких не внесли їх до Державного реєстру у встановленому порядку і не отримали свідоцтво про реєстрацію.

На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку, що справа розглянута відповідно встановленим обставинам з дотриманням норм процесуального права і правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Доводи відповідача про те, що спірний об'єкт є пам'яткою без внесення в Держреєстр і отримання свідоцтва про реєстрацію є такими, що не грунтуються на нормах чинного законодавства.

Підстави для скасування прийнятих у справі судових актів відсутні.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фонду комунального майна Севастопольської міської ради залишити без задоволення, а постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 08.08.2007 та рішення господарського суду м. Севастополя від 27.04.2007 у справі № 20-4/148-без змін.