ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 грудня 2007 р.
№ 1/57-26/12
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко
В.П.- головуючий, судді Бенедисюк I.М. і Львов Б.Ю.
розглянув касаційну скаргу Львівського обласного
територіального відділення Антимонопольного комітету України, м.
Львів (далі -територіальне відділення АМК)
на рішення господарського суду Львівської області від
24.04.2007 та
постанову Львівського апеляційного господарського суду від
25.09.2007
зі справи № 1/57-26/12
за позовом відкритого акціонерного товариства "Державний
ощадний банк України", м. Київ (далі - ВАТ "Ощадбанк"), в особі
філії -Львівського обласного управління ВАТ "Ощадбанк", м. Львів
до територіального відділення АМК
про визнання недійсним розпорядження адміністративної колегії
територіального відділення АМК від 04.10.2006 № 35Р.
Судове засідання проведено за участю представників сторін:
позивача - Барана Я.В., Ткача А.В.,
відповідача -Оленюка С.Л.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий
господарський суд України
ВСТАНОВИВ:
Позов було подано про визнання недійсним розпорядження
адміністративної колегії територіального відділення АМК від
04.10.2006 № 35Р "Про внесення змін і доповнень до Переліку
суб'єктів господарювання, що займають монопольне (домінуюче)
становище на ринках Львівської області" (далі -оспорюване
розпорядження).
Рішенням господарського суду Львівської області від
24.04.2007 (суддя Деркач Ю.Б.), залишеним без змін постановою
Львівського апеляційного господарського суду від 25.09.2007
(колегія суддів у складі: Галушко Н.А. - головуючий, судді Процик
Т.С. і Юрченко Я.О.), позов задоволено частково: визнано недійсним
пункт 2 оспорюваного розпорядження -в частині визнання ВАТ
"Ощадбанк" в особі його Львівського обласного управління таким, що
займає монопольне (домінуюче) становище на ринку "надання послуг
розрахунково-касового обслуговування населення" в частині
приймання комунальних платежів у межах Львівської області (за
підсумками діяльності у 2005 році); визнано недійсним пункт 3
цього ж розпорядження в частині включення ВАТ "Ощадбанк" в особі
його Львівського обласного управління до Переліку суб'єктів
господарювання, що займають монопольне (домінуюче) становище на
ринках Львівської області; з територіального відділення АМК
стягнуто на користь ВАТ "Ощадбанк" в особі його Львівського
обласного управління 85 грн. державного мита і 118 грн. витрат на
інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в решті
позовних вимог відмовлено.
У прийнятті зазначених рішення та постанови попередні судові
інстанції з посиланням на статтю 27 Господарського кодексу України
( 436-15 ) (436-15)
, статті 4, 12 Закону України "Про захист економічної
конкуренції" ( 2210-14 ) (2210-14)
, статтю 47 Закону України "Про банки і
банківську діяльність" ( 2121-14 ) (2121-14)
, статтю 1 Закону України "Про
платіжні системи та переказ коштів в Україні" ( 2346-14 ) (2346-14)
, статтю
33 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(далі - ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
) виходили з недоведеності
територіальним відділенням АМК підстав для визнання ВАТ "Ощадбанк"
в особі його Львівського обласного управління таким, що займає
монопольне (домінуюче) становище на відповідному ринку, а також
того, що "оскаржуване розпорядження стосується не тільки
позивача".
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України
територіальне відділення АМК просить оскаржувані рішення та
постанову попередніх судових інстанцій скасувати і передати
останню на новий розгляд до місцевого господарського суду. Скаргу
мотивовано прийняттям цих рішення та постанови з порушенням і
неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального
права, в тому числі статті 19 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
,
статті 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України"
( 3659-12 ) (3659-12)
, статті 12 Закону України "Про захист економічної
конкуренції" ( 2210-14 ) (2210-14)
, статей 4-7, 43, 49, 69 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, пунктів 5.1, 10.3 Методики визначення монопольного
(домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку,
затвердженої розпорядженням Антимонопольного комітету України від
05.03.2002 № 49-р ( z0317-02 ) (z0317-02)
, а також з неврахуванням роз'яснень
президії Вищого арбітражного суду України.
У відзиві на касаційну скаргу ВАТ "Ощадбанк" заперечує проти
доводів скаржника, зазначаючи про їх безпідставність та
невідповідність матеріалам справи, і просить оскаржувані судові
рішення залишити без змін, а скаргу -без задоволення.
Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного
судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
до адміністративних судів можуть
бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів
владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи
бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший
порядок судового провадження. А згідно з частиною другою статті 4
названого Кодексу юрисдикція адміністративних судів поширюється на
всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом
встановлений інший порядок судового вирішення. Відповідно ж до
приписів статті 60 Закону України"Про захист економічної
конкуренції" ( 2210-14 ) (2210-14)
рішення органів Антимонопольного комітету
України оскаржуються до господарського суду.
У пункті 4 Iнформаційного листа Верховного Суду України від
26.12.2005 ( v3-2-700-05 ) (v3-2-700-05)
№ 3.2-2005 також зазначено: "Закони
України можуть передбачати вирішення певних категорій
публічно-правових спорів в порядку іншого судочинства (наприклад,
стаття 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції"
( 2210-14 ) (2210-14)
встановлює, що заявник, відповідач, третя особа мають
право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України
до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання
рішення)".
Отже, розгляд даної справи здійснюється за правилами ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Перевіривши повноту встановлення обставин справи попередніми
судовими інстанціями та правильність застосування ними норм
матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд
України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення
касаційної скарги з огляду на таке.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- згідно з оспорюваним розпорядженням постановлено:
· виключити Львівське обласне управління ВАТ "Ощадбанк" з
Переліку суб'єктів господарювання, що займають монопольне
(домінуюче) становище на ринках Львівської області, затвердженого
розпорядженням голови територіального відділення АМК від
28.08.2001 № 30Р (за підсумками діяльності у 2005 році) (пункт 1
оспорюваного розпорядження);
· визнати ВАТ "Ощадбанк" в особі його Львівського обласного
управління та Українське державне підприємство поштового зв'язку
"Укрпошта" в особі його Львівської дирекції такими, що займають
монопольне (домінуюче) становище на ринку "надання послуг
розрахунково-касового обслуговування населення" в частині
приймання комунальних платежів у межах Львівської області з
часткою 81 відсоток (за підсумками діяльності у 2005 році) (пункт
2 оспорюваного розпорядження);
· названі господарські суб'єкти включені до Переліку
суб'єктів господарювання, що займають монопольне (домінуюче)
становище на ринках Львівської області, затвердженого
розпорядженням голови територіального відділення АМК від
28.08.2001 № 30Р (пункт 3 оспорюваного розпорядження);
- територіальним відділенням АМК не подано доказів того, що в
межах Львівської області Львівське обласне управління у ВАТ
"Ощадбанк" немає жодного конкурента на ринку надання послуг з
розрахунково-касового обслуговування чи доказів існування
незначної конкуренції на цьому ринку товарів внаслідок обмеженості
можливостей доступу інших суб'єктів господарювання, яким надано
банківську ліцензію на надання такої послуги, наявності бар'єрів
для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання чи наявності
пільг "чи інших обставин";
- з наявних у справі документів (зокрема, копії листа
Управління Національного банку України у Львівській області від
09.02.2007 № 10-012/523) вбачається, що правом надавати на
території Львівської області банківські послуги, в тому числі "з
використанням права на розрахунково-касове обслуговування", крім
ВАТ "Ощадбанк" наділено 5 банків -юридичних осіб, 47 філій і 598
"безбалансових відділень".
Причиною спору зі справи стало питання про наявність чи
відсутність підстав для визнання недійсним оспорюваного
розпорядження.
Згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України від
29.12.1976 № 11 "Про судове рішення" ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
та
роз'ясненням президії Вищого арбітражного суду України від
10.12.1996 № 02-5/422 ( v_422800-96 ) (v_422800-96)
з тією ж назвою рішення є
законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального
законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у
відповідності з нормами матеріального права, що підлягають
застосуванню до даних правовідносин; обгрунтованим визнається
рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення
для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є
вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними
доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Оскаржувані судові рішення в даній справі не узгоджуються із
зазначеними вимогами з урахуванням такого.
1) Відповідно до частини першої статті 1 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
підприємства, установи, організації, інші юридичні
особи мають право звертатися до господарського суду згідно з
встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх
порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
У пункті 2 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду
України від 26.01.2000 № 02-5/35 ( v5_35800-00 ) (v5_35800-00)
"Про деякі
питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням
недійсними актів державних чи інших органів" зазначено таке:
"Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його
вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом
компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою
визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям
відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів
підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за
результатами розгляду справи факту такого порушення не
встановлено, у господарського суду немає правових підстав для
задоволення позову".
Проте попередніми судовими інстанціями не з'ясовано і в
оскаржуваних судових рішеннях не наведено обставин, які
підтверджували б порушення прав та/або охоронюваних законом
інтересів ВАТ "Ощадбанк" у зв'язку з виданням згаданого
розпорядження територіальним відділенням АМК чи то оспорювання
будь-яких прав позивача. Тому висновок названих судових інстанцій
про те, що "визнання позивача таким, що займає монопольне
(домінуюче) становище на ринку є порушенням його законних прав та
інтересів", не грунтується на дослідженні обставин справи.
2) Iз з'ясованого попередніми судовими інстанціями змісту
оспорюваного рішення (пункту 2) вбачається, що в ньому йшлося про
визнання, зокрема, ВАТ "Ощадбанк" (в особі його Львівського
обласного управління) таким, що займає монопольне (домінуюче)
становище на ринку надання послуг розрахунково-касового
обслуговування населення в частині приймання комунальних платежів,
тоді як господарські суди у розгляді даної справи визначили
товарні межі ринку як розрахунково-касове обслуговування, тобто
вдалися до розширення тих товарних меж ринку, про які йшлося в
оспорюваному розпорядженні.
Тим часом стаття 7 Закону України "Про Антимонопольний
комітет України" ( 3659-12 ) (3659-12)
відносить дослідження ринку,
визначення меж товарного ринку до виключної компетенції названого
Комітету.
У підпункті 10.4 пункту 10 Iнформаційного листа Вищого
господарського суду України від 13.04.2007 № 01-8/229 "Про деякі
питання практики застосування конкурентного законодавства"
( v_229600-07 ) (v_229600-07)
також зазначено, зокрема, що господарські суди не
повинні перебирати на себе не притаманні суду функції, які
здійснюються виключно органами Антимонопольного комітету України,
та знову встановлювати товарні, територіальні (географічні),
часові межі певних товарних ринків після того, як це зроблено
зазначеними органами, й на підставі цього робити висновки про
наявність чи відсутність монопольного (домінуючого) становища
суб'єкта господарювання на ринку.
Відтак, визначивши товарні межі ринку не у відповідності з
тим, як їх було визначено в оспорюваному розпорядженні, попередні
судові інстанції й не встановили належним чином обставини,
пов'язані з правильністю застосування територіальним відділенням
правових норм у визначенні монопольного (домінуючого) становища
позивача саме на тому товарному ринку, про який ішлося в даному
розпорядженні.
Посилання ж попередніх судових інстанцій в зв'язку з цим на
приписи статті 47 Закону України "Про банки та банківську
діяльність" ( 2121-14 ) (2121-14)
, статті 1 Закону України "Про платіжні
системи та переказ коштів в Україні" ( 2346-14 ) (2346-14)
, постанови
Національного банку України "Про затвердження Iнструкції про
безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті", де
наведено визначення поняття розрахунково-касового
обслуговування, - є необгрунтованим, оскільки ніякі акти
законодавства України не містять вичерпного й усталеного переліку
(а відповідно й визначень) усіх можливих ринків товарів (послуг) в
розумінні Закону України "Про захист економічної конкуренції"
( 2210-14 ) (2210-14)
та інших актів антимонопольно-конкурентного
законодавства.
3) Попередніми судовими інстанціями не з'ясовано й не
відображено в оскаржуваних судових рішеннях, чи доведено ВАТ
"Ощадбанк" в особі його Львівського обласного управління згідно з
вимогою абзацу четвертого частини п'ятої статті 12 Закону України
"Про захист економічної конкуренції" ( 2210-14 ) (2210-14)
невиконання щодо
нього умов частини четвертої цієї статті. Обов'язок з такого
доведення зазначеною нормою цього Закону (абзацом четвертим
частини п'ятої статті 12) покладається саме на суб'єкта
господарювання.
Таким чином, не встановивши усього кола обставин, які входять
до предмету доказування в даній справі, попередні судові інстанції
припустилися неправильного застосування приписів частини першої
статті 4-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо прийняття судового рішення
за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої
статті 43 названого Кодексу стосовно всебічного, повного і
об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх
сукупності.
У зв'язку з цим у Вищого господарського суду України немає
підстав для висновку про правильність застосування норм
матеріального права, в тому числі Закону України "Про захист
економічної конкуренції" ( 2210-14 ) (2210-14)
.
Касаційна ж інстанція згідно з частиною другою статті 111-7
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання
про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних
доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти
докази.
Водночас Вищим господарським судом України не береться до
уваги посилання скаржника на те, що місцевий господарський суд (у
складі судді Деркача Ю.Б.) "не був уповноважений розглядати даний
спір (справа розглянута у незаконному складі суду)" через
недодержання передбаченого частиною першою статті 69 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
строку вирішення спору (не більше двох місяців від дня
одержання позовної заяви). Недодержання зазначеного строку,
всупереч думці скаржника, не тягне за собою втрати суддею, яким
справу прийнято до провадження, своїх повноважень щодо її
розгляду.
У новому розгляді справи господарському суду слід встановити
обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін
належну правову оцінку, правильно застосувати норми матеріального
і процесуального права й вирішити спір відповідно до закону.
Керуючись статтями 111-7 - 111-12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Львівського обласного територіального
відділення Антимонопольного комітету України задовольнити.
2. Рішення господарського суду Львівської області від
24.04.2007 та постанову Львівського апеляційного господарського
суду від 25.09.2007 зі справи № 1/57-26/12 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду
Львівської області.
Суддя В. Селіваненко
Суддя I. Бенедисюк
Суддя Б. Львов