Верховний Суд України у складі:

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом підприємства з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Катех-Електро" (далі – Підприємство) до державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва (далі – ДПІ) про визнання недійсним рішення,

У березні 2007 року Підприємство звернулося до суду з позовом, в якому просило скасувати рішення ДПІ від 14 березня 2007 року № 0000262200/0 про застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 43 689 грн 95 коп. за порушення вимог статті 2 Закону України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" (далі – Закон № 185/94-ВР (185/94-ВР) ).

Господарський суд м. Києва постановою від 10 травня 2007 року, залишеною без змін ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2009 року та Вищого адміністративного суду України від 11 серпня 2011 року, позов задовольнив: рішення ДПІ від 14 березня 2007 року № 0000262200/0 про застосування штрафних (фінансових) санкцій скасував.

Залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, Вищий адміністративний суд України зазначив, що позивач вчинив усі необхідні дії для стягнення боргу з нерезидента за зовнішньоекономічним контрактом, що виключає можливість застосування до Підприємства відповідальності за недотримання його іноземним контрагентом строків поставки товару.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС), ДПІ просить скасувати ухвалу суду касаційної інстанції.

Заява про перегляд оскаржуваного рішення Вищого адміністративного суду України не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Вищий адміністративний суд України, допускаючи справу до провадження Верховного Суду України, обґрунтовано виходив із того, що в доданих до заяви ДПІ постановах цього ж суду від 18 листопада 2010 року (К-1908/08, К-22714/07) по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано частину другу статті 4 Закону № 185/94-ВР, а саме: касаційний суд у подібних правовідносинах дійшов висновку про те, що прийняття Міжнародним комерційним арбітражним судом при Торгово-промисловій палаті України за результатами розгляду спору між резидентом та нерезидентом рішення, зокрема про припинення (закриття) провадження у справі, не є підставою для звільнення резидента від відповідальності за порушення строків розрахунків в іноземній валюті, навіть якщо таке судове рішення було постановлене внаслідок добровільної сплати боргу нерезидентом, оскільки наведене випливає з приписів частини третьої статті 4 Закону № 185/94-ВР.

Верховний Суд України, усуваючи неоднакове застосування норм матеріального права касаційним судом, вважає правильним висновок цього суду в оскаржуваній ухвалі про те, що положення частини четвертої статті 4 Закону № 185/94-ВР поширюються на випадок припинення провадження Міжнародним комерційним арбітражним судом при Торгово-промисловій палаті України з підстав, передбачених пунктом 2 статті 32 Закону України від 24 лютого 1994 року № 4002-XII "Про міжнародний комерційний арбітраж" (далі – Закон № 4002-XII (4002-12) ), а саме внаслідок відмови позивача від своєї вимоги у зв’язку із добровільним виконанням нерезидентом зобов’язання.

За змістом частини першої статті 1 та частини першої статті 2 Закону № 185/94-ВР імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, мають бути здійснені в строк, що не перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується.

Частиною першою статті 4 Закону № 185/94-ВР встановлено, що порушення резидентами термінів, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (митної вартості недопоставленої продукції) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості.

Згідно з частиною другою цієї ж статті у разі прийняття судом, Міжнародним комерційним арбітражним судом чи Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України позовної заяви резидента про стягнення з нерезидента заборгованості, яка виникла внаслідок недотримання нерезидентом термінів, передбачених експортно-імпортними контрактами, терміни, передбачені статтями 1 і 2 цього Закону, зупиняються і пеня за їх порушення в цей період не сплачується.

У частині третій статті 4 Закону № 185/94-ВР встановлено, що в разі прийняття судом рішення про відмову в позові повністю або частково або припинення (закриття) провадження у справі чи залишення позову без розгляду терміни, передбачені статтями 1 і 2 цього Закону, поновлюються і пеня за їх порушення сплачується за кожний день прострочення, включаючи період, на який ці терміни було зупинено.

Зі змісту частини четвертої статті 4 Закону № 185/94-ВР вбачається, що в разі прийняття судом рішення про задоволення позову пеня за порушення термінів, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, не сплачується з дати прийняття позову до розгляду судом.

За змістом пункту 2 статті 32 Закону № 4002-XII третейський суд приймає постанову про припинення арбітражного розгляду, коли, зокрема, позивач відмовляється від своєї вимоги, якщо тільки відповідач не висуне заперечень проти припинення розгляду і третейський суд не визнає законний інтерес відповідача в остаточному врегулюванні спору.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що підставою для зупинення строків, передбачених статтями 1, 2 Закону № 185/94-ВР, є факт прийняття до розгляду судом, Міжнародним комерційним арбітражним судом чи Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України позовної заяви резидента про стягнення з нерезидента заборгованості, яка виникла внаслідок недотримання нерезидентом строків, передбачених експортно-імпортними контрактами, а підставою для несплати пені за порушення відповідних строків – рішення суду про задоволення позову.

Верховний Суд України вважає, що аналогічні наслідки мають наставати у разі, коли провадження у справі припиняється за заявою резидента про відмову від позову у зв’язку з тим, що нерезидент виконав зобов’язання за експортно-імпортним контрактом після подання позовної заяви до Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України, що є підтвердженням правомірності поведінки резидента.

Отже, підстава для нарахування пені за порушення термінів має визначатися з урахуванням підстав припинення провадження у справі. Зокрема, якщо такою підставою є заява позивача про відмову від позовних вимог у зв’язку з виконанням відповідачем умов контракту, що свідчить про порушення відповідних строків нерезидентом, підстави для поновлення строків та нарахування резиденту пені відсутні.

Таким чином, висновок касаційного суду у справі, що розглядається, про відсутність підстав для притягнення Підприємства до відповідальності за порушення строків розрахунків ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

Згідно з частиною першою статті 244 КАС Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд України

У задоволенні заяви державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва відмовити.

постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.