ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 листопада 2007 р.
№ 44/359-06
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді
Кривди Д.С. -(доповідача у справі),
суддів:
Жаботиної Г.В.,
Уліцького А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Відкритого акціонерного товариства "Завод "Березівські
мінеральні води"
на постанову
Харківського апеляційного господарського суду від
13.08.2007р.
у справі
№44/359-06 господарського суду Харківської області
за позовом
Прокурора м. Харкова в інтересах держави в особі Харківської
міської ради
до
Відкритого акціонерного товариства "Завод "Березівські
мінеральні води"
про
звільнення та повернення за належністю земельної ділянки,
за участю представників сторін від:
позивача:
Биков Д.В. -за довіреністю від 28.12.2006р.
відповідача:
Ярош Т.Ю. -за довіреністю від 14.11.2007р.
прокуратури:
Iвченко О.А. -прокурор відділу ГП України (посвідчення від
04.10.2004р.)
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Харківської області від
10.04.2007р. (суддя Дюкарєва С.В.) в задоволенні позову
відмовлено.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від
13.08.2007р. (судді Бондаренко В.П. -головуючий, Лакіза В.В.,
Слюсарева Л.В.) рішення господарського суду Харківської області
від 10.04.2007р. скасовано; позовні вимоги задоволено; зобов'язано
ВАТ "Завод "Березівські мінеральні води" звільнити самовільно
зайняту земельну ділянку загальною площею 24 м-2 по пр.50-річчя
ВЛКСМ, 12 у м.Харкові (зазначену в плані-схемі земельної ділянки
акту №1029/06 від 10.07.2006р.) та повернути її Харківській
міській раді з приведенням її у придатний для подальшого
використання стан; стягнуто з ВАТ "Завод "Березівські мінеральні
води" на користь державного бюджету України 85грн. державного
мита; стягнуто з ВАТ "Завод "Березівські мінеральні води" на
користь Державного підприємства "Судовий інформаційний центр"
118грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового
процесу.
ВАТ "Завод "Березівські мінеральні води" в касаційній скарзі
просить скасувати постанову Харківського апеляційного
господарського суду, а рішення господарського суду Харківської
області залишити без змін, посилаючись на порушення судом
апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне
застосування норм матеріального права.
Позивач та Генеральна прокуратура України вимоги ухвали
Вищого господарського суду України щодо надання відзивів на
касаційну скаргу не виконали. Представником скаржника в судовому
засіданні подано доповнення до касаційної скарги.
Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали (фактичні
обставини) справи на предмет правильності застосування судами норм
матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення
представників сторін, прокурора, дійшла висновку, що касаційна
скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Як зазначено в рішенні суду першої інстанції, рішенням
Харківської міської ради від 28.09.05 №170/05 відповідачу надано в
оренду земельну ділянку за адресою: м. Харків, проспект 50-річчя
ВЛКСМ, 12, для будівництва тимчасового торгівельного павільйону з
продажу продукції власного виробництва в межах земельної ділянки
згідно акту встановлення та погодження меж земельної ділянки.
При цьому судами попередніх інстанцій встановлено, що при
здійсненні перевірки дотримання земельного законодавства відділом
самоврядного контролю за використанням та охороною земель
управління земельних відносин Харківської міської ради обстежено
розташовану за вказаною адресою земельну ділянку площею орієнтовно
24 м-2 та складено акт №1029/06 від 10.07.06. В акті зафіксовано,
що вказана земельна ділянка використовується відповідачем для
експлуатації та обслуговування торгівельного павільйону без
оформлення передбачених ст. 125 Земельного кодексу України
( 2768-14 ) (2768-14)
документів на право користування нею.
Стаття 125 Земельного кодексу України ( 2768-14 ) (2768-14)
у ч.ч. 2, 3
передбачає виникнення права на оренду земельної ділянки після
укладення договору оренди і його державної реєстрації, а також
забороняє приступати до використання земельної ділянки до
встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа,
що посвідчує право на неї.
З огляду на відсутність у відповідача передбачених вказаною
нормою документів та невиникнення у нього права користування
спірною земельною ділянкою прокурор звернувся в інтересах
Харківської міської ради з позовом у даній справі про застосування
щодо цієї ділянки вимог ст. 212 Земельного кодексу України
( 2768-14 ) (2768-14)
, згідно з якою самовільно зайняті земельні ділянки
підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без
відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування
ними; приведення земельних ділянок у придатний для використання
стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється
за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли
земельні ділянки.
Самовільне зайняття земельних ділянок визначено в ст. 1
Закону України "Про державний контроль за використанням та
охороною земель" ( 963-15 ) (963-15)
як будь-які дії особи, які свідчать
про фактичне використання не наданої їй земельної ділянки чи намір
використовувати земельну ділянку до встановлення її меж у натурі
(на місцевості), до одержання документа, що посвідчує право на
неї, та до його державної реєстрації.
Вбачається, що при розгляді справи судами першої та
апеляційної інстанцій відповідач не доводив наявність у нього прав
на спірну земельну ділянку, але заперечував вчинення ним певних
дій щодо її використання, зокрема, щодо будівництва і встановлення
тимчасового торгівельного павільйону або надання згоди іншій особі
на розміщення торгівельного павільйону для здійснення торгівельної
діяльності продукцією власного виробництва або продукцією іншого
виробника. Тобто відповідач заперечує належність йому
торгівельного павільйону, розташованого на спірній земельній
ділянці.
Суд першої інстанції визнав доводи відповідача переконливими,
а викладені ним обставини доведеними, посилаючись на ненадання
прокурором та позивачем доказів на їх спростування, а також
складення відповідного Акту обстеження позивачем в односторонньому
порядку без повідомлення відповідача про час і місце його
складання. При цьому в рішенні відсутні зазначення про певні
докази, надані відповідачем на підтвердження його доводів,
зокрема, відомості бухгалтерського обліку тощо.
Відповідно до вимог ст. 4-3 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
судочинство у господарських судах здійснюється на засадах
змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі,
обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами;
господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть
участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних
обставин справи і правильного застосування законодавства.
Проте суд першої інстанції вказаних вимог не виконав та по
суті ухилився від вирішення спору, не застосувавши повноважень,
передбачених ст. 24 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо залучення до
участі у справі іншого відповідача або заміни неналежного
відповідача в разі встановлення обставин подання позову не до тієї
особи, яка повинна відповідати за позовом.
Тобто визнавши доведеними обставини щодо неналежності
розташованого на спірній земельній ділянці торгівельного
павільйону відповідачу, суд першої інстанції не встановив власника
цього павільйону. При цьому судом не враховано, що позов про
звільнення земельної ділянки та приведення її в придатний до
використання стан згідно з ч. 2 ст. 212 Земельного кодексу України
( 2768-14 ) (2768-14)
включає в себе знесення розташованих на ній будинків,
будівель і споруд, а тому відповідний спір стосується прав і
обов'язків власника таких об'єктів. Прийняття ж рішення або
постанови, що стосується прав і обов'язків осіб, які не були
залучені до участі в справі, в силу п. 3 ч. 2 ст. 111-10 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
є в будь-якому випадку підставою для
скасування судових рішень.
Суд апеляційної інстанції, навпаки, відхилив доводи
відповідача щодо неналежності йому розташованого на спірній
земельній ділянці павільйону, зазначивши, що факт розміщення на
земельній ділянці торгівельного павільйону встановлено актами
обстежень, складеними посадовими особами уповноваженого органу та
не спростовано відповідачем.
При цьому суд зазначив, що акт обстеження є офіційним
документом органу уповноваженого здійснювати контроль за
використанням земель комунальної власності і на час розгляду
справи не був скасований чи визнаний недійсним у встановленому
порядку. Таке зазначення суду є безпідставним, оскільки вказаний
акт обстеження спрямований на фіксацію певних обставин та не є
актом нормативного або ненормативного характеру, що може бути
оскаржений.
Як вбачається з постанови суду апеляційної інстанції,
висновок стосовно належності відповідачу розташованого на спірній
земельній ділянці павільйону та незаконне використання цієї
ділянки саме відповідачем заснований лише на встановленні таких
обставин у вищевказаному акті обстеження.
Проте судом не надано правової оцінки відомостям,
зафіксованим у цьому акті, стосовно їх відповідності фактичним
обставинам на підставі відповідних доказів. Зокрема, судом не
встановлено обставини набуття відповідачем права власності на
вказаний павільйон на відповідних підставах, як це передбачено ст.
328 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, або обставини безпосереднього
використання ним цього об'єкту. При цьому не отримали жодної
правової оцінки надані позивачем докази стосовно обставин
здійснення електропостачання спірного об'єкту за договорами,
укладеними між АК "Харківобленерго" та певними особами.
З огляду на викладене судова колегія дійшла висновку про
недотримання судами вимог ст.ст. 4-3, 4-7, 43, 84, 105 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
щодо повного і всебічного встановлення усіх обставин
справи та правильного застосування законодавства, тому рішення і
постанова підлягають скасуванню як такі, що не відповідають нормам
матеріального та процесуального права.
Оскільки касаційна інстанція обмежена у праві оцінки доказів
та встановленні фактичних обставин справи, а право оцінки доказів
належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій з
додержанням принципу рівності сторін у процесі, справа підлягає
направленню на новий розгляд до суду першої інстанції для
встановлення на підставі відповідних доказів усіх суттєвих
обставин щодо правовідносин, які існують між сторонами, із
застосуванням норм законодавства, що регулюють такі
правовідносини.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 108, 111-5, 111-7, п.3
ч.1 ст.111-9, 111-10, ст.111-11, 111-12 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України, -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу задовольнити частково.
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від
13.08.2007р. та рішення господарського суду Харківської області
від 10.04.2007р. у справі №44/359-06 скасувати, а справу направити
на новий розгляд до суду першої інстанції.
Головуючий суддя Д.Кривда
Судді Г.Жаботина
А.Уліцький