ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 листопада 2007 р.
№ 16/211-17/135-18/78
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого - Ткаченко Н.Г.
Суддів - Заріцької А.О.
Панової I.Ю.
за участю представників: ЗАТ "Лукор" -Котенка А.М.;
Генеральної прокуратури України -Савицької О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві
касаційне подання першого заступника прокурора Iвано-Франківської
області
на рішення господарського суду Iвано-Франківської області від
19.06.2007 р. по справі № 16/211-17/135-18-78 за позовом ВАТ
"Оріана" до ЗАТ "Лукор" про стягнення суми, -
В С Т А Н О В И В:
29.06.2005 р. позивач -ВАТ "Оріана" звернувся до
господарського суду Iвано-Франківської області до ЗАТ "Лукор" про
стягнення 4 929 709,7 грн. збитків, завданих у зв'язку з втратою
предмета зберігання, відповідно до договору відповідального
зберігання від 01.10.2002 р.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Останнім рішенням господарського суду Iвано-Франківської
області від 19 червня 2007 р. по справі № 16/211-17/135-18-78
/суддя : Гриняк Б.П./ в позові відмовлено.
В касаційному поданні перший заступник прокурора
Iвано-Франківської області просить скасувати рішення
господарського суду Iвано-Франківської області від 19.06.2007 р.,
посилаючись на те, що воно прийнято з порушенням норм
процесуального та матеріального права, та прийняти нове рішення по
справі, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В поясненнях до касаційного подання позивач - ВАТ "Оріана",
просить касаційне подання задовольнити, та скасувати рішення
господарського суду Iвано-Франківської області від 19.06.2007 р.
У відзиві на касаційне подання відповідач -ЗАТ "Лукор"
просить залишити подання без задоволення, а оскаржуване рішення
суду першої інстанції - без змін, посилаючись на те, що ухвала
суду першої інстанції відповідає вимогам чинного законодавства.
В судовому засіданні Вищого господарського суду України
21.11.2007 року, на підставі ст. 77 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, було
оголошено перерву до 28.11.2007 року на 10 год. 55 хв.
Заслухавши доповідь судді Ткаченко Н.Г., пояснення
представників сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши
доводи касаційного подання, колегія суддів прийшла до висновку, що
касаційне подання підлягає частковому задоволенню з наступних
підстав.
Як вбачається із матеріалів справи, 01.10.2002 р. між ВАТ
"Оріана" та ЗАТ "Лукор" укладений договір відповідального
зберігання, відповідно до умов якого, позивач передав відповідачу
на зберігання продукцію, згідно з актом прийому-передачі від
01.10.2002 р. (додаток №1), в тому числі 795,781 т. етилену,
вартістю 1782134,35 грн. (т.1 а.с.7-11). Строк дії даного договору
встановлений до 31.12.2002 р.
Угодою від 02.01.2004 р. про продовження і зміну умов
договору до договору відповідального зберігання від 01.10.2002 р.,
сторонами продовжено строк дії договору до 31.12.2004 р. Термін
дії договору закінчився 31.12.2004 р. і надалі сторони строк дії
договору не продовжували.
На момент укладення даного договору, етилен знаходився в
ізотермічних резервуарах цеху розливу етилену і фактично передача
(транспортування до місця зберігання) етилену не відбулась.
Відповідно до акту приймання -передачі (додаток №1 від 01.10.2002
р.) до договору зберігання від 01.10.2002 р., місцем зберігання
етилену є цех розливу етилену . Враховуючи хімічні властивості, в будь - якому
іншому місці етилен зберігатись не може.
Договором відповідального зберігання від 01.10.2002 р.
сторони не встановили порядку виконання зустрічних обов'язків
сторін: порядку виконання обов"язку поклажодавця забрати річ після
закінчення строку зберігання та порядку виконання обов'язку
зберігача повернути річ. Згідно розрахунку позивача йому внаслідок
неналежного виконання своїх обов"язків по зберіганню відповідачем
спричинено збитки в сумі 4929709,70 грн.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, господарський суд
інстанції виходив з того, що пунктом 4.1 договору від 01.10.2002
р. передбачено, що у випадку знищення або пошкодження майна, що
передано на зберігання, або його частки, "Охоронець" зобов"язаний
за свій рахунок повернути "Депоненту" рівну кількість аналогічного
майна в належному стані, відповідальність у вигляді збитків
договором не передбачена;
- посилання позивача на лист №773 від 10.11.2005 р., як доказ
направлення вимоги повернути етилен, в якій позивач просить
повідомити відповідача куди подавати залізничні цистерни, не
приймаються до уваги, поскільки даний лист носить формальний
характер і не свідчить про намір забрати етилен, у вимозі не
зазначено як позивач мав намір його вивезти, враховуючи те, для
вивозу етилену необхідна наявність спеціальних цистерн для
транспортування етилену і його зберігання можливе тільки у
спеціальних резервуарах;
- відповідно до договору оренди обладнання №1 від 29.04.2005
р. укладеного між ТзОВ "Карпатнафтохім" та ЗАТ "Лукор, останній
орендує ізотермічний резервуар зберігання етилену. Згідно з
пунктом і 2.1 вказаного договору оренди, метою оренди є зберігання
етилену, а отже, доводи позивача про відсутність у відповідача
технічної можливості зберігати етилен, що є також підтвердженням,
на думку позивача, і факту відсутності етилену у відповідача, не
підтверджуються матеріалами справи;
- відповідач 0.4.02.2005р. відповідач листом №26-юр-48
повідомив позивача про відсутність етилену власником якого є саме
ВАТ "Оріана", однак такий висновок зроблений відповідачем з
урахуванням того факту, що на момент укладення договору зберігання
та складання акту приймання передачі спірний етилен був власністю
фірми "Кльокнер" (про це зазначено в акті приймання передачі майна
від 01.10.2002 р.), а отже, вказаний лист не може бути достатнім
та беззаперечним доказом відсутності етилену та втрати його
відповідачем. Лист №01/555 від 02.12.2004 р. містить інформацію
про Регламентну норму втрат етилену, проте в цьому ж листі
зазначається про можливість відновлення всієї кількості етилену,
переданого на зберігання;
- поскільки сторонами неоднозначно тлумачиться зміст листів
відповідача, які долучені до матеріалів справи, в тому числі,
листів №01/555 від 02.12.2004 р., №26-юр-48 від 04.02.2005 р., то
дані листи не можуть бути достатніми та беззаперечними доказами
відсутності етилену та втрати його відповідачем, а доказів, які б
свідчили про те, що позивачем вчинялися дії по виконанню
зобов"язання забрати етилен, що було неможливим внаслідок його
втрати відповідачем, суду не подано.
Положеннями ст. 948, 949 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
встановлено
зустрічні обов'язки сторін за договором зберігання: обов"язок
поклажодавця забрати річ після закінчення строку зберігання та
обов'язок зберігача повернути річ. Відповідно до ст.423 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
, яка діяла на момент укладення договору
відповідального зберігання, встановлено, що коли на схов здано
речі, визначені в договорі лише родовими ознаками, то за
відсутності іншої угоди ці речі переходять у власність охоронця, і
він зобов'язаний повернути стороні, яка здала їх на схов, рівну
або обумовлену сторонами кількість речей того ж роду і якості.
Відповідно до ч.1 ст.949 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
зберігач
зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на
зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та
такої самої якості. Згідно з ч.2 ст.184 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
передбачено, що річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має
ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом,
вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.
Згідно з ч.3 ст.950 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
зберігач відповідає
за втрату (нестачу) або пошкодження речі після закінчення строку
зберігання лише за наявності його умислу або грубої необережності.
Відповідно до ст. 224 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
учасник в
господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або
установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності,
повинен відшкодувати завдані збитки суб'єкту, права або інтереси
якого порушено.
Згідно з ч. 2 ст. 22 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
збитками є: 1)
втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням
речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для
відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи,
які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її
право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до ч. 2 ст. 217, ч. 1 ст. 218 ГК України
( 436-15 ) (436-15)
відшкодування збитків є господарською санкцією,
підставою господарсько-правової відповідальності учасника
господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері
господарювання.
Згідно ст. 623 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
розмір збитків, завданих
порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
Таким чином, господарський суд Iвано-Франківської області
дійшов до висновку, що поскільки факт втрати етилену відповідачем
не є доведеним, і позивач не позбавлений можливості витребувати у
відповідача етилен, то підстав для задоволення позову не має.
Але з такими висновками суду погодитись не можна.
Відповідно до чинного законодавства рішення суду є законним
тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства
і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з
нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин, а за їх відсутності -на підставі закону, що регулює
подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту
законодавства України.
Оскаржуване судове рішення першої інстанції вимогам чинного
законодавства не відповідає.
Відповідно до ст.111-12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
вказівки, що
містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для
суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
Постановою Вищого господарського суду України від 28.02.2007
р. скасовано рішення господарського суду Iвано-Франківської
області від 27.06.2006 р. та постанову Львівського апеляційного
господарського суду від 23.10.2006 р., а справу передано на новий
розгляд до господарського суду першої інстанції.
В супереч вимог закону судом першої інстанції не було
належним чином виконано вказівки, які містяться в постанові Вищого
господарського суду України від 28.02.2007 р.
Господарським судом першої інстанції не досліджені фактичні
обставини, а саме, факт наявності чи відсутності у відповідача -
ЗАТ "Лукор" відповідної кількості етилену, згідно з договором
відповідального зберігання від 01.10.2002 р., не з'ясовано
належним чином питання стосовного того, які дії були вчинені
позивачем щодо повернення етилену ЗАТ "Лукор" та які дії були
вчинені відповідачем на вимогу позивача щодо повернення спірної
кількості етилену
В матеріалах справи відсутній оригінал чи належним чином
засвідчена копія договору відповідального зберігання від
01.10.2002 р., додаткової угоди від 02.01.2004 р. до даного
договору та акту приймання -передачі майна від 01.10.2002 р.
Відповідно до ст.38 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
якщо подані
сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов'язаний
витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі
у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору.
Отже, господарській суд першої інстанції, в порушення вимог
закону, постановили судове рішення по справі без всебічного,
повного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи та доказів,
які мають суттєве значення для правильного вирішення спору.
За таких обставин, рішення господарського суду
Iвано-Франківської області від 19.06.2007 р. по справі №
16/211-17/135-18-78, не можна визнати як такі, що відповідає
фактичним обставинам справи і вимогам закону і вони підлягає
скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд до суду
першої інстанції.
При новому розгляді справи суду слід врахувати вище
викладене, більш повно та всебічно перевірити дійсні обставини
справи, дати належну оцінку зібраним по справі доказам, доводам та
запереченням сторін і в залежності від встановленого та вимог
закону постановити законне та обгрунтоване рішення.
Керуючись ст.ст.111-5, 111-7- 111-12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України,-
П О С Т А Н О В И В :
Касаційне подання першого заступника прокурора
Iвано-Франківської області задовольнити частково.
Рішення господарського суду Iвано-Франківської області
19.06.2007 р. по справі № 16/211-17/135-18-78 скасувати, справу
направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції
в іншому складі суду.
Головуючий - Ткаченко Н.Г.
Судді - Заріцька А.О.
Панова I.Ю.