ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 листопада 2007 р.
№ 7/16-05 (7/208-04 (249/7-273))
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Воліка I.М.,
Михайлюка М.В.,
Дунаєвської Н.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві
касаційну скаргу Акціонерного товариства "Український інноваційний
банк" в особі Вінницької філії на постанову Житомирського
апеляційного господарського суду від 21 серпня 2007 року у справі
№ 7/16-05 Господарського суду Вінницької області за позовом
Акціонерного товариства "Український інноваційний банк" в особі
Вінницької філії, м. Вінниця, до Товариства з обмеженою
відповідальністю "Агро-Міл" ЛТД, Вінницька область, за участю
третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні
відповідача: 1) Міський відділ Державної виконавчої служби
Вінницького міського управління юстиції, м. Вінниця, 2) Спеціальне
державне підприємство "Укрспецюст" в особі Вінницької філії, м.
Вінниця, про стягнення 56 927,18 грн.,
за участю представників сторін:
позивача -АТ "Український інноваційний банк" -Бажуков А.К.
(дов. № 329 від 26.09.2005 р.);
відповідача -ТОВ "Агро-Міл" ЛТД -Марченко С.I. (дов. від
12.11.2007 р.), Лученко Г.В. (директор);
третіх осіб -не з'явилися;
встановив:
У червні 2002 року позивач -Акціонерне товариство
"Український інноваційний банк", в особі Вінницької філії,
пред'явив у господарському суді позов до відповідача -Товариства з
обмеженою відповідальністю "Агро-Міл" ЛТД про стягнення 56 927,18
грн.
Вказував, що на підставі укладеного між ним (кредитором) та
ТОВ "Агро-Міл" ЛТД (позичальником) кредитного договору №
01/-0110-2000 від 9 жовтня 2000 року на суму 180 000 грн.,
відповідач зобов'язався повернути кредит у визначений договором
термін -9 листопада 2001 року та сплатити відсотки за користування
кредитом у визначеній договором та додатковою угодою сумі. Кредит
надано позичальнику під заставу частини будинку № 52 по вул.
Соборній у м. Вінниці, що належить на праві власності ТОВ "ЮСН",
як майновому поручителю за кредитним договором.
Посилаючись на невиконання відповідачем зобов'язань за
кредитним договором та на ту обставину, що за рахунок вартості
заставленого майна, що було продано на аукціоні по ціні 180 000
грн., банком було отримано 154 717 грн., які були спрямовані на
погашення частини заборгованості по сплаті відсотків в сумі 29
548,36 грн. та частини суми основного боргу по кредиту в розмірі
123 319,39 грн., позивач просив стягнути з відповідача 56 680,61
грн. решти заборгованості по кредиту та 246,57 грн. відсотків за
користування кредитом.
Заявою від 17 травня 2004 року позивач збільшив позовні
вимоги та підстави позову, якою просив стягнути з відповідача 170
975,88 грн. заборгованості по сплаті відсотків за користування
кредитом за період з 9 листопада 2001 року по 28 квітня 2004 року.
Заяву мотивовано тим, що внаслідок визнання недійсними в
судовому порядку прилюдних торгів з реалізації заставленого майна
банком були повернуті кошти отримані від продажу нерухомості в
сумі 154 717,75 грн. При цьому позивач зазначає, що 29 квітня 2004
року Відділом ДВС Вінницького міського управління юстиції йому
були перераховані кошти в сумі 211 644,93 грн., стягнуті з
майнового поручителя внаслідок реалізації заставного майна, в.
т.ч. 180 000 грн. заборгованості за кредитом, 29 794,93 грн.
відсотків за користування кредитом за період з 1 липня по 8
листопада 2001 року та 1 850 грн. витрат банку на вчинення
виконавчого напису, проте, на думку позивача, заборгованість
відповідача по відсоткам за користування кредитом нарахованим за
період з 9 листопада 2001 року по 28 квітня 2004 року залишилася
непогашеною та складає 170 975,88 грн.
Спір розглядався судами неодноразово.
Під час нового розгляду справи місцевим господарським судом
враховані вказівки Вищого господарського суду України зазначені у
постанові від 19 квітня 2006 року у справі № 7/16-05, перевірено
доводи та заперечення сторін, зокрема заперечення відповідача про
відсутність підстав до нарахування відсотків за несвоєчасне
повернення кредиту, викладено висновки про нарахування відсотків
за користування відповідачем кредитом в сумі 154 717,75 грн. за
період з 19 квітня 2002 року по 20 лютого 2003 року.
Рішенням Господарського суду Вінницької області від 4 квітня
2007 року (суддя Н. Говор), залишеного без змін постановою
Житомирського апеляційного господарського суду від 21 серпня 2007
року, в позові відмовлено.
Судові рішення мотивовані посиланнями на ст. 526 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
, відповідно до якої зобов'язання відповідача по сплаті
відсотків за кредитним договором № 01/0110-2000 станом на 8
листопада 2001 року були повністю виконані та відповідно
припинилися, а у період з 9 листопада 2001 року по 28 квітня 2004
року нові зобов'язання по сплаті відсотків у відповідача не
виникли.
У касаційній скарзі АТ "Український інноваційний банк" в
особі Вінницької філії, посилаючись на порушення норм
матеріального права та неправильне застосування норм
процесуального права, а саме ст.ст. 536, 625, 536, 1048 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
та Положення про кредитування, затвердженого постановою
Правління НБУ № 246 від 28.09.1995 р., просить скасувати судові
рішення та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.
Розглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги,
перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та
процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів
знаходить за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення з
наступних підстав.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що
викладені в п.1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 "Про судове
рішення ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
", рішення є законним тоді, коли суд,
виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно
перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами
матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин.
Обгрунтованим визнається рішення, в якому повністю
відображені обставини, що мають значення для даної справи,
висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є
вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними
доказами, дослідженими у судовому засіданні.
Рішення місцевого та постанова апеляційного суду відповідають
зазначеним вимогам, оскільки грунтуються на всебічному, повному і
об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх
сукупності.
Так, під час розгляду справи судами попередніх інстанцій
встановлено, що 9 жовтня 2000 року між позивачем та відповідачем
ТОВ "Агро-Міл ЛТД" укладено кредитний договір № 01/0110-2000,
відповідно до умов якого ТОВ "Агро-Міл ЛТД" отримав кредит в сумі
180 000 грн. строком по 8 червня 2001 року зі сплатою процентів за
користування кредитом в розмірі 55 % річних від суми позикової
заборгованості. Кредит забезпечувався заставою будинковолодіння №
52 по вул. Соборній в м. Вінниця, належного майновому поручителю
позичальника -Товариству з обмеженою відповідальністю "ЮСН".
Відповідно до умов укладеної між сторонами додаткової угоди
від 1 березня 2001 року процентна ставка за користування кредитом
до кредитного договору з 1 березня 2001 року встановлена в розмірі
50 %.
8 червня 2001 року сторони уклали додаткову угоду про
продовження дії кредитного договору № 01/0110-2000 до 8 листопада
2001 року.
У зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань за
кредитним договором, об'єкт застави було продано з аукціону по
ціні 180 000 грн.
Внаслідок визнання недійсними в судовому порядку прилюдних
торгів з реалізації заставного майна банком були повернуті кошти,
отримані від продажу нерухомості в сумі 154 717,75 грн.
29 квітня 2004 року Відділом ДВС Вінницького МУЮ банку були
перераховані стягнуті з майнового поручителя кошти в сумі 211
644,93 грн., внаслідок реалізації заставного майна, в т. ч. 180
000 грн. заборгованості за кредитом, 29 794,93 грн. відсотків за
користування кредитом за період з 1 липня 2001 року по 8 листопада
2001 року, та 1850 грн. витрат банку на вчинення виконавчого
напису.
Приймаючи рішення у даній справі, місцевий господарський суд,
з яким погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, що
зобов'язання відповідача щодо повернення основної суми
заборгованості в сумі 180 000 грн. та зобов'язання по сплаті
відсотків за користування кредитними коштами в сумі 29 794,93 грн.
за період з 1 липня 2001 року по 8 листопада 2001 року були
повністю ним виконані.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до
умов договору та додаткової угоди до нього від 8 червня 2001 року,
строк на який видавався кредит закінчився 8 листопада 2001 року і
підстав до стягнення плати за користування кредитом після
закінчення зазначеного строку відсутні, оскільки в такому випадку
наступають підстави для стягнення штрафних санкцій за прострочення
повернення кредиту. Окрім цього умовами спірного договору не
визначено обов'язку позичальника сплачувати відсотки після
закінчення терміну дії кредитного договору у випадку не повного
погашення кредиту.
Відповідно до ст.ст. 526, 530 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
,
зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов
договору, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його
виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно до ст.ст. 598, 599 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
зобов'язання
припиняється частково або в повному обсязі на підставах,
встановлених договором або законом; зобов'язання припиняється
виконанням, проведеним належним чином.
У відповідності до пункту 9 Положення про кредитування,
затвердженого постановою Правління НБУ № 246 ( v0246500-95 ) (v0246500-95)
від
28.09.1995 р. (із наступними змінами), що діяло на момент
укладення кредитного договору та визначало правові основи надання,
використання і повернення кредитів та регулювання взаємовідносин
між суб'єктами, що виникають у процесі кредитування, банківський
кредит надається суб'єктам кредитування усіх форм власності у
тимчасове користування на умовах, передбачених кредитним
договором. Основними із них є: забезпеченість, повернення,
строковість, платність та цільова направленість. Принцип
повернення, строковості та платності означає, що кредит має бути
поверненим позичальником банку у визначений у кредитному договорі
строк з відповідною сплатою за його користування.
Відповідно до частини 3 пункту 15 Положення про кредитування,
комерційні банки можуть надавати кредити всім суб'єктам
господарської діяльності незалежно від їх галузевої приналежності,
статусу, форм власності у разі наявності в них реальних
можливостей та правових форм забезпечення своєчасного повернення
кредиту та сплати відсотків (комісійних) за користування кредитом.
Таким чином, відсотки є платою за користування кредитом, який
видається на певний строк та нерозривно пов'язані зі строком
користування кредитом, встановленим в договорі.
З огляду на те, що умовами договору встановлено строк
повернення кредиту -8 листопада 2001 року, а відсотки є відповідно
платою за користування кредитом, суди дійшли правомірного висновку
про безпідставність нарахованих банком відсотків за користування
кредитом після встановленого договором строку, оскільки
зобов'язання по сплаті відсотків за кредитним договором №
01/0110-2000 припинилось 8 листопада 2001 року.
Крім того судами вірно встановлено, що у відповідності до
пункту 2.7 кредитного Договору, яким визначено порядок погашення
боргу у випадку простроченої заборгованості по кредиту і
процентах: в першу чергу погашається заборгованість по процентах,
після цього залишок заборгованості спрямовується на погашення
кредиту, пені та штрафів. Отже, при отриманні задоволення від
продажу предмету застави банк зобов'язаний був відповідно до умов
договору погасити спочатку заборгованість по нарахованих відсотках
і тільки потім спрямовувати залишок суми на погашення кредиту.
Враховуючи наведене, судова колегія прийшла до висновку про
правомірність та обгрунтованість оскаржуваної постанови, яка
відповідає положенням ст.ст. 105 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
та
вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України
від 29.12.1976 р. № 11 "Про судове рішення" ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
зі
змінами та доповненнями.
Твердження касаційної скарги про те, що судами попередніх
інстанцій не надано належної правової оцінки кредитному договору,
пунктом 5.1 якого чітко визначено термін дії договору, а саме: до
моменту повного виконання зобов'язань по ньому, -не заслуговують
на увагу, оскільки, як встановлено судами та вбачається з умов
договору від 9 жовтня 2000 року та додаткової угоди до нього від 8
червня 2001 року, строк, на який видавався кредит, закінчився 8
листопада 2001 року, а тому підстав до стягнення плати за
користування кредитом після закінчення зазначеного строку
відсутні.
Доводи касаційної скарги зводяться до намагань відповідача
оцінювати докази, тлумачити законодавство виключно на свою
користь, тому до уваги судом не беруться. Окрім того, ці
твердження спростовуються встановленими судами обставинами справи.
Враховуючи те, що у касаційній інстанції скарга розглядається
за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком
процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та
їх доказуванням, прийнята постанова відповідає нормам чинного
законодавства та підстав для її скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Український
інноваційний банк" в особі Вінницької філії залишити без
задоволення.
Постанову Житомирського апеляційного господарського суду від
21 серпня 2007 року у справі № 7/16-05 залишити без змін.
Судді: I.М. Волік
М.В. Михайлюк
Н.Г. Дунаєвська