Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників:

Мале підприємство "Гранд" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення 10870500,00 грн. матеріальної та моральної шкоди з Державної адміністрації залізничного транспорту України "Укрзалізниця" та Статутного територіально-галузевого об'єднання Південна залізниця.

Рішенням господарського суду м. Києва від 19.06.2007 року у справі №42/119 позовні вимоги позивача було задоволено частково. З Державної адміністрації залізничного транспорту України (Укрзалізниця) та Статутного територіально-галузевого об'єднання "Південна залізниця" на користь позивача стягнуто 7570500, 00 грн. матеріальної шкоди. В решті позову відмовлено.

За апеляційними скаргами Державної адміністрації залізничного транспорту України "Укрзалізниця" та Статутного територіально-галузевого об'єднання Південна залізниця Київський апеляційний господарський суд постановою від 20.09.2007 року рішення залишив без змін.

Статутне територіально-галузеве об'єднання "Південна залізниця" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить рішення та постанову у даній справі скасувати як прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

На думку заявника судами першої та апеляційної інстанції неправильно застосовані статті 55 та 58 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки судом достовірно не встановлений факт перебування спірних цистерн під арештом на дату їх відправки.

Крім того, заявник вважає, що судами неправильно застосована стаття 440 Цивільного кодексу України, оскільки Південна залізниця не була суб'єктом правовідносин по зберіганню залізничних цистерн, арештованих згідно з актом опису та арешту майна від 29.05.2002 року, відповідно на неї не може бути покладена відповідальність за їх відправку.

Заявник, також, заперечує проти поновлення строку позовної давності, оскільки, на його думку, позивач достовірно володів інформацією про відправлення вагонів із станції Кременчук у 2002 році та мав реальну можливість в межах строку позовної давності звернутися з позовом.

Заслухавши суддю –доповідача та присутніх в судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в

рішенні та постанові у даній справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог статей 108, 111-7 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція рішення місцевих господарських судів та постанови апеляційних господарських судів переглядає за касаційною скаргою (поданням) та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, відповідно до договору № 07/06/2002/Ал-Гр/Ц від 7 червня 2002 року, укладеного між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Алумекс Груп ЛТД" та мирової угоди, затвердженої ухвалою господарського суду м. Києва від 13 червня 2002 року у справі № 25/260 позивач набув право власності на 21 залізничну цистерну для перевезення світлих нафтопродуктів моделі 15-1443 №№ 51032639, 51047421, 51127868, 51128387, 51128510, 51129203, 51129211, 51129435, 51129450, 51129484, 51133460, 51133536, 51133551, 51133569, 51133577, 51133585, 51133601, 51133627, 51133635, 51133668, 51133676.

Зазначені цистерни, згідно вжитих господарським судом міста Києва заходів по забезпеченню позову у справі 25/260 ухвалою від 22.05.2002 року, з 29.05.2002 року знаходились під арештом та передані на зберігання Статутного територіально-галузевого об'єднання "Південна залізниця" на станції Кременчук, що підтверджується приєднаними до матеріалів справи копіями постанови про відкриття виконавчого провадження, акту опису й арешту майна АА № 080095 від 29.05.2002 року (т.1, а.с.15-20).

Крім того, під час опису та арешту майна державним виконавцем було обмежено право користування цим майном.

Згідно з довідкою відділу Державної виконавчої служби Крюківського районного управління юстиції м. Кременчука № 10906 від 5 липня 2005 року станом на час видачі довідки арешт з цистерн в установленому порядку не був знятий.

Дії органу Державної виконавчої служби, пов’язані з накладанням арешту та передачею їх на зберігання, як встановлено судами, не оскаржувались.

Судами також встановлено та не оспорюється відповідачами, що з листопада 2002 року у період дії арешту та заборони на користування майном належні позивачу 21 цистерна за заявкою їх колишнього власника Товариства з обмеженою відповідальністю "Кремінь-Еко" були відправлені відповідачем 2 на залізничну станцію Придача Південно-Східної залізниці Російської Федерації, у Російській Федерації вказані цистерни зареєстровані за новими власниками ТОВ "ПТП "Промтехмаш" і ЗАТ "Євротранснафта".

Отже, суди дійшли обґрунтованого висновку, що відповідно до вимог статей 55, 58 Закону України "Про виконавче провадження", згідно з якою порушення заборони державного виконавця розпоряджатись або користуватись майном, на яке накладено арешт, тягне за собою відповідальність зберігача майна, передбачену законом.

Відповідно статті 424 Цивільного кодексу УРСР, чинним в період виникнення правовідношень, яка кореспондується зі статтею 954 Цивільного кодексу України, що набрав чинності з 01.01.2004 року правила про зберігання застосовуються також і в випадках, коли зберігання здійснюється за законом, в тому числі стосовно відповідальності зберігача.

З системного аналізу законодавства вбачається, що відповідальність за втрату речі, переданої на зберігання, в порядку забезпечення позову, виникає на загальних підставах, в зв'язку з чим суди дійшли правильного висновку, що у даному випадку підлягає застосуванню стаття 440 Цивільного кодексу УРСР, яка кореспондується зі статтею 1166 Цивільного кодексу України, та згідно з якою майнова шкода завдана майну юридичної особи відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особи, які спільно заподіяли шкоду, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим (статті 451 Цивільного кодексу УРСР, 1190 Цивільного кодексу України (435-15) ).

Судами встановлено, що протиправність дій відповідачів, в результаті яких позивач зазнав збитків та розмір збитків, доведена матеріалами справи, зокрема, протоколом роботи комісії з розгляду питання щодо перереєстрації спірних цистерн від 13.12.2005 року, листом Державного підприємства "Головний обчислювальний центр Укрзалізниці" №ГІОЦ-10/718 від 23 травня 2007 року, поясненнями сторін, численними зверненнями до правоохоронних органів, рішенням господарського суду міста Києва №31/130 від 24.03.2006 року про визнання неправомірними дій, висновком Інституту законодавства Верховної ради України №22/352-1-1-1-22, експертним звітом ТОВ "Консалтинг", в зв'язку з чим позов було задоволено частково в сумі 2310000,00грн. вартості цистерн станом на час розгляду справи та в сумі 5260500,00 грн. неодержаного доходу від використання цистерн.

Таким чином, з урахуванням обставин, встановлених судами при розгляді справи та меж перегляду справи, передбачених статтею 111-7 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не вбачає законних підстав для скасування або зміни рішення господарського суду міста Києва та постанови Київського апеляційного господарського суду.

Заперечення, викладені в касаційній скарзі Статутного територіально-галузевого об'єднання "Південна залізниця" касаційна інстанція не приймає до уваги, оскільки твердження заявника про порушення судом норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження, суперечать матеріалам справи та зводяться до переоцінки доказів.

Так, доводи відповідача щодо неправильного застосування статей 55 та 58 Закону України "Про виконавче провадження" та статті 440 Цивільного кодексу УРСР ґрунтуються на заперечуванні факту перебування спірних цистерн під арештом та передачі їх на зберігання начальнику станції Кременчук досліджені судами обох інстанцій та повністю спростовуються зібраними по справі доказами (т.1, а.с.15-20).

Щодо неправильного застосування статті 267 Цивільного кодексу України, то касаційна інстанція зазначає, що визнання причин пропущення позовної давності поважними є виключним правом суду, яке ґрунтується на оцінці доказів за своїм внутрішнім переконанням заснованим на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в суді всіх обставин справи в їх сукупності.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати обставини або вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази касаційна інстанція не вбачає підстав для перегляду висновків судів щодо визнання причин пропущення позовної давності поважними та захисту порушеного права позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 111-5, 111-7, пунктом 1 статті 111-9, статтею 111-11, Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Рішення господарського суду міста Києва від 19.06.2007 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.09.2007 року у справі № 42/119 господарського суду міста Києва залишити без змін.

Касаційну скаргу Статутного територіально-галузевого об'єднання "Південна залізниця" залишити без задоволення.