ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 листопада 2007 р.
№ 32/72
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючий суддя:
Першиков Є.В.
судді
Данилова Т.Б., Ходаківська I.П.
за участю представників сторін
позивача -
відповідача -
розглянувши матеріали касаційної скарги
не з'явився
пр. Трембанчук А.А. - дов. №2/6660 від 05.12.06р.
Державного комітету України з державного матеріального
резерву
у справі
господарського суду міста Києва
на постанову
Київського апеляційного господарського суду від 09.08.2007р.
за позовом
Одеської залізниці
до
Державного комітету України з державного матеріального
резерву
про
стягнення 522 493,63грн.
В С Т А Н О В И В:
У січні 2005 року Одеська залізниця звернулась до
господарського суду міста Києва з позовом до Державного комітету
України з державного матеріального резерву про стягнення боргу за
зберігання цінностей мобілізаційного резерву у сумі 522 493,63грн.
Рішенням господарського суду м. Києва від 12.04.2007р.
(Хрипун О.О.) залишеним без змін постановою Київського
апеляційного господарського суду від 09.08.2007р. (Отрюх Б.В.,
Тищенко А.I., Верховець А.А.) позовні вимоги задоволено, стягнуто
з відповідача на користь позивача 522 495,68грн. основного боргу,
1 700,00грн. витрат на сплату державного мита, 3 300,00грн. витрат
за проведення судово-бухгалтерської експертизи та 118,00грн.
витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Судові рішення грунтуються на тому, що Одеська залізниця
довела розмір понесених витрат за зберігання матеріальних
цінностей мобілізаційного резерву у 2-3 кварталах 2004 року у сумі
522 495,68грн., оскільки відповідно до висновку
судово-бухгалтерської експертизи №11627 від 20.02.2007р.
розрахунки суми витрат, понесених Одеською залізницею на
зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву в
розрізі структурних підрозділів Одеської залізниці та кожного
платежу з зазначенням первинного документу, підтверджують
наявність заборгованості Державного комітету України з державного
матеріального резерву перед Одеською залізницею у розмірі суми
позову.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій,
Державний комітет України з державного матеріального резерву
звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського
апеляційного господарського суду від 09.08.2007р. та рішення
господарського суду міста Києва від 12.04.2007р., та прийняти нове
рішення, яким відмовити Одеській залізниці у задоволенні позовних
вимог у повному обсязі, оскільки, на думку скаржника, судові
рішення попередніх інстанцій прийняті з порушенням та неправильним
застосуванням норм матеріального права.
Заслухавши пояснення присутнього у судовому засіданні
представника відповідача, перевіривши наявні матеріали справи та
касаційної скарги на предмет правильності юридичної оцінки
обставин справи та повноти їх встановлення в постанові
апеляційного господарського суду, колегія суддів вважає, що
касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено і це підтверджується
матеріалами справи, що 29.04.2003р. між позивачем та відповідачем
укладено договір №ОД/НР-03-670-НЮ на відповідальне зберігання
матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.
Відповідно до п.1 ст.7, п.1 ст.8 Закону України "Про
державний матеріальний резерв" ( 51/97-ВР ) (51/97-ВР)
особа, яка здійснює
відповідальне зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного
резерву, має право на відшкодування витрат, пов'язаних з
відповідальним зберіганням.
Пунктом 5 статті 11 вищезазначеного Закону встановлено, що
відшкодування витрат підприємствам, установам і організаціям, що
виконують відповідальне зберігання матеріальних цінностей
державного резерву, провадиться у порядку, встановленому Кабінетом
Міністрів України.
Відповідно до вимог п.5 Порядку відшкодування підприємствам,
установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним
зберіганням матеріальних цінностей державного резерву",
затвердженого Постановою КМУ №532 від 12.04.2002р. ( 532-2002-п ) (532-2002-п)
(надалі -Порядок №532 від 12.04.2002р.) Державний комітет України
з державного матеріального резерву зобов'язаний на підставі
аналізу статей витрат відповідальних зберігачів щороку визначати
середній розмір сум витрат із зберігання матеріальних цінностей,
виходячи з розрахунку на 1кв.м. складського приміщення.
17.01.2003р. Державний комітет України з державного
матеріального резерву та Державна адміністрація залізничного
транспорту України "Укрзалізниця" узгодили Порядок відшкодування
залізницям України витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням
матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.
Пунктами 3 та 5 вищезазначеного Порядку передбачено, що сума
витрат, яка підлягає відшкодуванню, визначається у кошторисах на
кожний рік з розбивкою по кварталах, складається з основних витрат
та додаткових витрат і сплачується пропорційними частинами за
узгодженням між залізницею та Держкомрезервом.
Відповідно до п.3.1. договору 29.04.2003р. №ОД/НР-03-670-НЮ,
відповідач зобов'язаний відшкодовувати позивачу витрати на
утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву згідно з
погодженим зведеним кошторисом витрат між зберігачем та комітентом
у межах асигнувань, передбачених на ці цілі.
На виконання п.2.8. договору, укладеного між сторонами,
позивач направив відповідачу кошторис витрат на зберігання
матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на 2004р. та
пояснювальну записку до нього. Відповідач кошторис витрат не
узгодив, заперечень не надав та не визначив середній розмір сум
витрат із зберігання матеріальних цінностей, виходячи з розрахунку
на 1кв.м., складського приміщення, чим порушив п.2, 5 Порядку №532
( 532-2002-п ) (532-2002-п)
від 12.04.2002р. та п.3.1, п.4.3. Договору
№ОД/НР-03-670-НЮ від 29.04.2003р.
Відповідно до п.4.1 укладеного між сторонами договору
відшкодування витрат за зберігання цінностей визначається згідно
щорічно погодженого Комітетом зведеного кошторису витрат позивача
(зберігача за договором), який здійснює відповідальне зберігання
цих цінностей мобілізаційного резерву.
Пунктом 4.4 договору передбачено, що в разі погодження звіту
і відповідно до акту взаєморозрахунків оплата фактичних витрат
здійснюється не пізніше 30 числа місяця, наступного за звітним
кварталом.
Враховуючи, що відповідач не повернув позивачу звіти про
фактичні витрати, суму боргу не сплатив, позивач звернувся до суду
з позовом про примусове стягнення заборгованості в розмірі 522
495,68грн. витрат на зберігання матеріальних цінностей
мобілізаційного резерву.
Висновком №11627 судово-бухгалтерської експертизи Київського
науково-дослідного інституту судових експертиз від 20.02.2007р.
підтверджено, що відповідно до даних первинних документів, витрати
позивача на утримання мобілізаційного резерву за 2-3 квартали 2004
року склали 522 495,68грн., а саме: за 2 квартал 2004року 252
281,53грн., за 3 квартал 2004 року 270 214, 15грн.
Відповідно до ст.ст.252, 526 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
та ст.193
ГК України ( 436-15 ) (436-15)
, зобов'язання повинні виконуватися належним
чином та в установлений строк згідно умов договору та вимог
чинного законодавства. Одностороння відмова від виконання
зобов'язання не допускається.
За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли до
правильного висновку, що позовні вимоги про стягнення
заборгованості за зберігання матеріальних цінностей державного
резерву за 2-3 квартал 2004 року в сумі 522 495,68грн. підлягають
задоволенню, оскільки 27.03.2007р. сторонами по справі було
складено та підписано Акт звірки заборгованості за відповідальне
зберігання матеріальних цінностей державного резерву, відповідно
до якого заборгованість Державного комітету України з державного
матеріального резерву перед Одеською залізницею у справі №32/72
становить 522 493,63грн.
Окрім того, відповідач не надав судам обгрунтованого
розрахунку суми заборгованості перед позивачем, або доказів
погашення заборгованості перед позивачем, відповідно до ст.33 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
кожна сторона повинна довести ті обставини, на
які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Скаржник у касаційній скарзі посилається на підстави, які
являються переоцінкою доказів, а статтею 111-7 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку
судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених
фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи
апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання
про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних
доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти
докази.
За таких обставин та враховуючи, що судами попередніх
інстанцій досліджені всі наявні у справі матеріали, їм дана
належна правова оцінка, судова колегія не вбачає підстав для
скасування постановлених по справі рішень з наведених у касаційній
скарзі мотивів.
Враховуючи наведене, та керуючись ст.ст.111-5, 111-7, 111-9,
111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Державного комітету України з державного
матеріального резерву залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від
09.08.2007р. по справі №32/72 господарського суду міста Києва
залишити без змін.
Головуючий Є. Першиков
Судді Т. Данилова
I. Ходаківська