Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

в судовому засіданні взяли участь представники :

Приватне підприємство "Танос плюс"(далі – боржник) звернулось до господарського суду міста Києва із заявою, в якій просило визнати його банкрутом та відкрити щодо нього ліквідаційну процедуру (а.с. 3-5). Боржник обґрунтував свої вимоги фактичним припиненням підприємницької діяльності, відсутністю майна та грошових коштів для реорганізації та відновлення підприємницької діяльності та просив визнати його банкрутом, відкрити ліквідаційну процедуру згідно статті 51 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі –Закону).

Ухвалою господарського суду міста Києва від 10 травня 2006 року було порушено провадження у справі № 15/375-б про банкрутство Приватного підприємства "Танос плюс" за заявою останнього в порядку ст. 51 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (а.с. 1-2).

Постановою господарського суду м. Києва від 06 червня 2006 року боржника визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Грицай С.О., якого зобов’язано подати до офіційного друкованого органу протягом п’яти днів оголошення про визнання боржника банкрутом та надати суду звіт та ліквідаційний баланс боржника.

Державна податкова інспекція у Печерському районі міста Києва (далі –Інспекція), не погоджуючись з винесеною постановою судом першої інстанції, звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила її скасувати.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.07.2007 апеляційну скаргу інспекції було залишено без задоволення, постанову суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись з винесеними у справі постановами, інспекція звернулась до Вищого господарського суду України з касаційними скаргами.

В касаційній скарзі №3785/9/10-1209 від 23.03.2007 Інспекція просила скасувати постанову суду першої інстанції від 06.06.2006 аргументуючи порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 1, 7, 23, 51 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", статей 1, 33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України. Ухвалою Вищого господарського суду України від 15.08.2007 касаційна скарга Інспекції була прийнята до провадження та призначена до розгляду.

В касаційній скарзі без номера від 15.08.2007 Інспекція просила скасувати постанови судів попередніх інстанцій, а провадження по справі припинити, аргументуючи порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 1, 7, 23, 51 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", статей 1, 33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України. Ухвалою Вищого господарського суду України від 31.08.2007 касаційна скарга Інспекції була прийнята до провадження та призначена до розгляду.

Так як постанова суду першої інстанції від 06.06.2006 та постанова суду апеляційної інстанції від 23.07.2007 нерозривно пов’язані між собою, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що провадження по зазначених касаційних скаргах слід об’єднати в одне касаційне провадження.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанови судів попередніх інстанцій, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судами норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги від 23.03.2007року та про часткове задоволення касаційної скарги від 15.08.2007, виходячи з такого.

Відповідно до частин 2 і 3 статті 51 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" за результатами розгляду заяви про порушення справи про банкрутство юридичної особи, майна якої недостатньо для задоволення вимог кредиторів, господарський суд визнає боржника, який ліквідується, банкрутом, відкриває ліквідаційну процедуру, призначає ліквідатора. Обов'язки ліквідатора можуть бути покладені на голову ліквідаційної комісії (ліквідатора) незалежно від наявності в нього ліцензії. Кредитори мають право заявити свої претензії до боржника, який ліквідується, в місячний строк з дня публікації оголошення про визнання боржника, який ліквідується, банкрутом.

Відтак, чинне законодавство про банкрутство пов’язує можливість відкриття провадження у справі про банкрутство в порядку статті 51 Закону з доведенням боржником обставин недостатності майна боржника для задоволення вимог кредиторів.

За приписами статті 67 Конституції України кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і в розмірах, встановлених законом. Відповідно до пункту 1 статті 10, пункту 1 статті 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" однією з функцій, покладених на державні податкові інспекції є здійснення контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів (обов’язкових платежів), для чого податкові органи наділені правом здійснювати планові та позапланові перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов’язкових платежів).

Відповідно до Преамбули Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) цей закон не регулює питання погашення податкових зобов’язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються процедури визначені Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) .

Отже, чинним законодавством не обмежуються повноваження податкових органів на проведення перевірок своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів (обов’язкових платежів) суб’єктів господарювання, які перебувають у процедурах банкрутства, а тільки встановлюється особливий порядок погашення (задоволення) таких вимог у процедурах банкрутства.

Згідно приписів пунктів 1 і 2 статті 39 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців" суд, який постановив рішення про порушення провадження у справі про банкрутство юридичної особи, у день набрання рішенням законної сили направляє його державному реєстратору за місцезнаходженням юридичної особи для внесення до Єдиного державного реєстру запису про відповідне судове рішення. Державний реєстратор повинен не пізніше наступного робочого дня з дати надходження судового рішення про порушення провадження у справі про банкрутство юридичної особи внести до Єдиного державного реєстру запис про таке рішення суду та в той же день повідомити органи статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування про внесення до Єдиного державного реєстру такого запису.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що чинним законодавством про банкрутство не передбачено обов’язку суду направляти копію постанови про визнання боржника банкрутом відповідно до статті 51 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" всім кредиторам у справі, в тому числі, органу ДПІ.

Як було встановлено судами, Постановою господарського суду міста Києва від 06.06.2006 року боржника визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедура, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Грицай С.О., якого зобов’язано подати до офіційного друкованого органу протягом п’яти днів оголошення про визнання боржника банкрутом та надати суду звіт та ліквідаційний баланс Боржника.

Відповідно до частин 1 та 4 статті 25 Закону ліквідатор з дня свого призначення виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута. Дії ліквідатора (ліквідаційної комісії) можуть бути оскаржені до господарського суду власником майна (органом, уповноваженим управляти майном) банкрута; особою, яка відповідає за зобов'язаннями банкрута; кожним кредитором окремо або комітетом кредиторів; особою, яка, посилаючись на свої права власника або іншу підставу, передбачену законом чи договором, оспорює правомірність віднесення майнових активів або коштів до ліквідаційної маси.

З огляду на викладене, орган податкової служби вправі звернутися до ліквідатора боржника та провести позапланову перевірку його господарської діяльності, а у випадку відмови ліквідатора, як керівника боржника, надати можливість перевірки суб’єкта господарювання, орган податкової служби вправі оскаржити дії ліквідатора до суду у справі про банкрутство.

В будь-якому випадку відкриття ліквідаційної процедури не може бути перешкодою податковому органу у здійсненні ним позапланової перевірки боржника.

Відтак, доводи скаржника про порушення прав інспекції постановою суду першої інстанції про визнання боржника банкрутом вважаються необґрунтованими та не спростовують висновків суду першої інстанції про необхідність відкриття ліквідаційної процедури.

Разом з тим, колегія суддів ВГСУ зазначає про право скаржника на оскарження прийнятих у справі послідуючих судових актів після подання ним грошових вимог у порядку визначеному статтею 51 Закону, оскарження дій ліквідатора на предмет відхилення грошових вимог кредитора, оскарження судових актів в ході ліквідаційної процедури та за її наслідками, якщо такими актами порушуватимуться права та законні інтереси податкового органу.

За приписами статті 93 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається, а апеляційне подання вноситься, протягом десяти днів з дня прийняття рішення місцевим господарським судом, а у разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення - з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу. Відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги (подання) можливе протягом трьох місяців з дня прийняття рішення місцевим господарським судом.

Як було встановлено судом апеляційної інстанції, постанову суду першої інстанції було прийнято 06.06.2006. Отже, перебіг десятиденного строку для подання апеляційної скарги закінчився 17.06.2006, а тримісячний строк для відновлення пропущеного строку закінчився 17.09.2006. Апеляційну скаргу інспекцією було подано через господарський суд міста Києва 26.03.2007, про що свідчить штамп вхідної кореспонденції господарського суду міста Києва за вхідним номером 06-29.2/1638, тобто більш ніж через три місяці.

Частина друга статті 93 Господарського процесуального кодексу України містить обмеження строку, протягом якого може бути відновлено пропущений процесуальний строк на стадії перегляду судових рішень в апеляційному порядку. Зокрема, відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги сторонами та внесення апеляційного подання прокурором можливе протягом трьох місяців з дня прийняття рішення місцевим господарським судом. За змістом частини другої статті 93 Господарського процесуального кодексу України подання апеляційної скарги (апеляційного подання) після закінчення установленого нею тримісячного строку виключає перегляд судових рішень місцевого господарського суду в апеляційному порядку, оскільки такий строк є пересічним. У такому випадку суд апеляційної інстанції повинен відмовити у прийнятті апеляційної скарги (з такими висновками погодився Верховний Суд України в постанові від 17.04.2007 №07/124).

З урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що постанова Київського апеляційного господарського суду від 23.07.2007 прийнята з порушенням норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню, а апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва на постанову господарського суду м. Києва від 06.06.2006 припиненню, а постанова господарського суду м. Києва від 06.06.2006 підлягає залишенню без змін, як така, що не порушує прав скаржника.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України (1798-12) Вищий господарський суд України –

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва від 15.08.2007року на постанову господарського суду міста Києва від 06.06.2006 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.07.2007 задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.07.2007 скасувати.

3. Апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва на постанову господарського суду м. Києва від 06.06.2006 припинити.

4. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва від 23.03.2007року на постанову господарського суду міста Києва від 06.06.2006 залишити без задоволення.

5. Постанову господарського суду міста Києва від 06.06.2006 залишити без змін.