ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 листопада 2007 р.
№ 10/169-36/370-3/175
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Дроботової Т.Б. -головуючого,
Волковицької Н.О.,
Рогач Л.I.
за участю представників сторін:
позивача
Левченко В.С., дов. від 19.02.07
відповідача
Комар А.Ю., дов. від 25.12.06 № 220/445/д
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Міністерства оборони України
на постанову
Київського апеляційного господарського суду від 14.06.2007р.
у справі
№ 10/169-36/370-3/175
господарського суду міста Києва
за позовом
Державного підприємства "Виробниче об'єднання Південний
машинобудівний завод ім. О.М. Макарова"
до
Міністерства оборони України
про
визнання договору недійсним
ВСТАНОВИВ:
Державне підприємство "Виробниче об'єднання Південний
машинобудівний завод ім. О.М.Макарова" звернулось до
господарського суду з позовом до Міністерства оборони України про
визнання недійсним укладеного ними договору № 251/6/9-05 від
24.06.2005р. з мотивів відсутності в договорі підряду його
істотної умови -ціни договору та укладення договору з порушенням
цивільної правоздатності позивача, що не мав права укладати
договори на безоплатній основі, посилаючись на статті 75, 139,
180, 181 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
, статті 202,
204, 215, главу 61 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, Декрет
Кабінету Міністрів України № 8-92 від 15.12.1992р. "Про управління
майном, що є у загальнодержавній власності" ( 8-92 ) (8-92)
та статус
позивача, як підприємства, що перебуває у загальнодержавній
власності.
Відповідач відхилив позов повністю, зазначивши, що спірний
договір укладався з метою освоєння позивачем технології утилізації
боєприпасів малих калібрів; цю технологію було отримано позивачем
як результат виконання договору; умови договору містять положення
щодо визначення вартості робіт та порядку розрахунків (через
освоєння технології утилізації), інші умови, які є істотними для
даного виду договорів, посилання позивача на статтю 75
Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
є необгрунтованим,
оскільки ним не зазначається, яке саме майно підприємства може
бути передано на безоплатній основі на виконання цього договору,
яким саме нормативним документом позивачу заборонено укладати
безоплатні договори.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Рішенням господарського суду міста Києва від 10.04.2007р.
(суддя Сівакова В.В.) позов задоволено повністю; визнано недійсним
договір на проведення експериментальних робіт по освоєнню
технології утилізації боєприпасів малих калібрів № 251/6/9-05УБП,
укладений 24.06.2005р. між Міністерством оборони України та
Державним підприємством "Виробниче об'єднання Південний
машинобудівний завод ім. О.М. Макарова"; з відповідача на користь
позивача стягнуто 203грн. судових витрат.
Рішення мотивовано встановленими обставинами справи щодо
укладення договору з порушенням обсягу цивільної дієздатності
позивача та з огляду на невідповідність його нормам цивільного
законодавства України, що визначають обов'язкові умови для даного
виду договорів (зокрема, ціну договору), що є підставою для
визнання даного договору недійсним за приписами частин 1 та 2
статті 203 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
; разом з тим
судом відхилено доводи позивача щодо суперечності договору статті
75 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
та його посилання на
пункт 5 Декрету Кабінету Міністрів країни "Про управління майном,
що є у загальнодержавній власності" ( 8-92 ) (8-92)
.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
14.06.2007р. (судді: Отрюх Б.В. -головуючий, Тищенко А.I.,
Верховець А.А.) рішення суду першої інстанції залишено без змін з
огляду на його повноту, обгрунтованість та відповідність дійсним
обставинам справи.
Апеляційною інстанцією відхилено доводи апеляційної скарги із
посиланням на те, що згідно статуту позивача його уповноваженим
особам не надано права укладати договори на безоплатній основі,
також умови договору про безоплатність суперечать статтям 837, 843
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
.
Не погоджуючись з судовими рішеннями, відповідач звернувся до
Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій
просить скасувати рішення місцевого та постанову апеляційного
господарських судів та прийняти нове рішення про затвердження
законності укладеного договору.
При цьому відповідач посилається на порушення судами норм
матеріального та процесуального права, а саме статей 6, 627
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
щодо права сторін на
укладення договорів, також статей 626, 638, 203 та 215 Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, оскільки сторонами було узгоджено
спосіб відплатності договору; всупереч приписам статті 43
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
судами
не було здійснено всебічний, повний та об'єктивний розгляд в
судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, порушено
принципи змагальності та рівності сторін.
Позивач у відзиві на касаційну скаргу відхилив її доводи,
вказавши на законність та обгрунтованість судових рішень.
Заслухавши доповідь судді -доповідача, пояснення
представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши
наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки
обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях,
колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню
з таких підстав.
Відповідно до частини 1 статті 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, переглядаючи у
касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на
підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє
застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм
матеріального і процесуального права; касаційна інстанція не має
права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду або
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази
або перевіряти докази.
Підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи
постанови апеляційного господарського суду є порушення або
неправильне застосування норм матеріального чи процесуального
права.
Вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, господарський
суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон
пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних
наслідків: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання
встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому
конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини,
що мають значення для правильного вирішення спору. Водночас
розгляд справи повинен відбуватись з додержанням принципів
диспозитивності та змагальності учасників судового процесу,
передбачених статтею 129 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
та
статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, відповідно до підстав та предмету позову.
Згідно статті 215 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
,
підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення
стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами
першою -третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу;
зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, актам
цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства,
особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг
цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути
вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має
спрямовуватись на реальне настання обумовлених ним правових
наслідків.
Як встановлено господарським судом першої та апеляційної
інстанцій та підтверджується матеріалами справи, сторонами, що є
юридичними особами відповідно до свідоцтва серії АОО №402423 та
Указу Президента України від 21.08.1997р. № 888/97 ( 888/97 ) (888/97)
,
24.06.2005р. було укладено договір на проведення експериментальних
робіт по освоєнню технології утилізації боєприпасів малих калібрів
№ 251/6/9-05УБП від 24.06.2005р., згідно умов якого позивач
(виконавець) зобов'язувався за власний рахунок виконати
експериментальні роботи по утилізації боєприпасів малих калібрів з
метою освоєння ним технології утилізації, та зберігати за власний
рахунок отримані в результаті виконаних робіт продукти утилізації
до отримання від відповідача (замовника) нарядів щодо їх передачі
у цих нарядах особам, а відповідач зобов'язується прийняти
виконані роботи. Пунктом 1.1 договору встановлено, що оплата за
виконані роботи не передбачається.
Також судами досліджено, що за умовами договору позивач
зобов'язався за власний рахунок здійснювати перевезення виробів до
місця їх утилізації, охорону виробів під час їх перевезення та
зберігання у себе, виконання навантажувально-розвантажувальних
робіт, зберігання виробів та продуктів їх утилізації, здійснювати
повернення відповідачу у встановлений термі тари з-під виробів.
Судами встановлено правову природу договору, як договору
підряду на виконання робіт та перевірено відповідність змісту
договору приписам чинного законодавства, що регулюють
правовідносини сторін за договором підряду.
Застосувавши статті 626, 627, 837, 843 Цивільного кодексу
України ( 435-15 ) (435-15)
, суди першої та апеляційної інстанції вказали,
що договір є відплатним, якщо інше не встановлено законом,
договором, або не випливає із суті договору; договір підряду за
своєю суттю є оплатним договором; ціна чи спосіб її визначення є
істотною умовою договору підряду та повинна включати відшкодування
витрат підрядника та плату за виконану ним роботу, умови договору
від 24.06.05р. про не містять ані ціни договору, ані способу її
визначення.
Доводи касаційної скарги щодо зустрічного задоволення потреб
позивача за результатами виконання умов договору (шляхом отримання
позивачем технології утилізації боєприпасів малих калібрів) не
спростовують висновків попередніх судових інстанцій щодо
відсутності в умовах договору такої істотної умови, як ціни
договору, вартості виконаних робіт, що підлягають відображенню у
бухгалтерській та податковій звітності підприємства позивача.
Судова колегія погоджується з доводами скаржника, що
відплатність договору може полягати не лише у грошовій формі
здійснення розрахунків за ним, але, зокрема, і у вигляді набуття
виконавцем робіт освоєної технології утилізації боєприпасів малих
калібрів, однак скаржник у даному випадку помилково ототожнює
спосіб оплати виконаних робіт та визначення їх ціни за умовами
договору, що є істотною умовою договорів підряду, та про
відсутність якої в спірному договорі правомірно зазначено судами
попередніх інстанцій.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України,
викладених у пункті 1 постанови від 29.12.1976 р. № 11 "Про судове
рішення ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
" рішення є законним тоді, коли суд,
виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно
перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами
матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин. Обгрунтованим визнається рішення, в якому повно
відображені обставини, що мають значення для даної справи,
висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є
вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними
доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Таким чином, перевіривши у відповідності до частини 2 статті
111-5 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у
рішенні місцевого та постанові апеляційного господарського суду,
колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди
всебічно, повно та об'єктивно розглянули в судовому процесі всі
обставини справи в їх сукупності; дослідили подані сторонами в
обгрунтування своїх вимог та заперечень докази; належним чином
проаналізували правовідносини, що виникли та існували між
сторонами, та дійшли законних та обгрунтованих висновків за
наслідками розгляду позовної заяви.
Як наслідок, прийняті апеляційним та місцевим судами рішення
та постанова відповідають вимогам статей 84 та 105 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
та Постанови Пленуму
Верховного суду України № 11 від 29.12.1976 р. "Про судове
рішення" ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
зі змінами та доповненнями; підстав для
їх скасування не вбачається.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 43, 111-5, 111-7,
пунктом 1 частини 1 статті 111-9, статтею- 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Міністерства оборони України залишити без
задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від
14.06.2007р. у справі № 10/169-36/370-3/175 господарського суду
міста Києва та рішення господарського суду міста Києва від
10.04.2007р. залишити без змін.
Головуючий Т.Дроботова
Судді: Н.Волковицька
Л.Рогач