№ 43/39

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого, судді

суддів

Кота О.В.

Владимиренко С. В.

Шевчук С.Р.

розглянувши касаційну скаргу

комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.07. 2007 р.

у справі № 43/39

за позовом

підприємства "Український центр духовної культури" товариства "Знання України" (далі - Товариство)

До

За участю 3х осіб

комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" (далі - Підприємство)

Головного управління комунальної власності м. Києва Київської міської державної адміністрації

Управління державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва

Про

Та зустрічним позовом

визнання договору дійсним та виконаним

про розірвання договору, виселення та передачу нежилого будинку до комунальної власності

за участю представників:

позивача: Здоренко С.М.;

відповідача: не з'явились;

третіх осіб: Лазебний А.М.;

встановив:

Рішенням господарського суду м.Києва (суддя Пасько М.В., Качан Н.I., Калатай Н.Ф.) від 23 травня 2007 року у справі № 43/39 первісний позов задоволено, визнано інвестиційний договір № 3 від 20.02.1991р. дійсним та таким, що виконаний в повному обсязі та судові витрати; в задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 4 липня 2007 року (судді Корсак В.А., Авдєєв П.В., Коршун Н.М.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

Підприємство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів, оскільки судами при винесенні оскаржуваних судових актів порушено норми матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення, яким в задоволенні первісного позову відмовити повністю, а зустрічний позов Підприємства задовольнити повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування норм процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Господарськими судами встановлено, що на підставі п. 1 Розпорядження Київської міської Державної адміністрації за № 155 від 30.01.1998 р. Товариство (позивач) було залучено до реконструкції нежилого будинку № 10-А по вул. Софіївській з передачею йому у власність будинку загальною площею 894,6 кв.м. із дорученням розробити і затверди у встановленому порядку проектно-кошторисну документацію в термін до 01.07.1998 р., отримати в Держархбудконтролі дозвіл на початок реконструкції зазначеного будинку з 01.07.1998 р. та завершити її згідно з термінами, передбаченими проектом організації будівництва. На виконання зазначеного 20.02.1998 р. між позивачем, відповідачем та Головним управлінням житлового господарства та майна міста Київської міської державної адміністрації був укладений інвестиційний договір № 3 (зі змінами від 30.03.1999 р. та 03.10.2001 р.).

Оскільки відповідач вчиняв дії щодо розірвання інвестиційного договору № 3, з метою захисту своїх прав позивач звернувся в суд з позовом про визнання договору дійсним та виконаним.

Враховуючи норми ст.ст. 15, 15 ЦК України (435-15) , ст. 55 Конституції України (254к/96-ВР) суд першої інстанції обгрунтовано прийняв та розглянув по суті позовні вимоги позивача по первісному позову.

Відповідач звернувся до суду із зустрічним позовом про розірвання інвестиційного договору із позивачем з підстав невиконання останнім ряду обов'язків за договором, виселення Товариства з нежитлового будинку по вул. Софіївський, 10-А та передачі спірної будівлі до комунальної власності.

Таким чином, між сторонами виник спір щодо виконання інвестиційного договору, який підлягає вирішенню по суті.

Відповідно до п. 1.1 інвестиційного договору, що був укладений між сторонами, метою його укладення визначено досягнення соціального ефекту та спрямування інвестицій на реконструкцію і відновлення нежилого будинку № 10-А по вул. Софіївській в м. Києві.

Господарськими судами встановлено, що на час укладання інвестиційного договору у лютому 1998 року інвестор (Товариство) виконав умови міської конкурсної комісії, а саме: сплатив Головному управлінню житлового забезпечення міської державної адміністрації компенсацію за відселення та на відселення мешканців, які раніше проживали в будинку (за загальну житлову площу 602.2 кв. м. та 2 % службової площі), за підготовку території (в т.ч. гідронамив) загальної площі, що підтверджено листом ГУЖЗ від 19.11.1997 р. № 044\98-2343.

Сплатив Головному управлінню житлового господарства та майна міста:

· 142.0 тис. грн. -залишкову балансову вартість будинку;

· компенсацію за нежитлову площу (214 кв. м.) розташовану в підвалі будинку;

Сплатив Управлінню економіки міської держадміністрації на соціальний розвиток міста 100.0 тис. грн.

Проект реконструкції нежилого будинку № 10-А по вул. Софіївській був розроблений, погоджений з відповідачем, та затверджений архітектурною та містобудівною Радою при головному архітекторі м. Києва.

Крім того, позивачем було отримано позитивний висновок комплексної державної експертизи № 2440 від 18.11.1999 р., а після закінчення проведення робіт з реконструкції будинку, він був фактично введений в експлуатацію.

20.04.1998 р. згідно Наказу "Про оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна" від 30.03.1998 р. № 125-В, Головним управлінням житлового господарства та майна міста, позивачу було видане Свідоцтво серії НБ № 010001429 про право власності на спірний нежилий будинок.

У відповідності до вимог п. 2.2.4., п. 2.2.6 укладеного договору позивачем було отримано і погоджено всі технічні умови міських спеціалізованих експлуатаційних служб (що підтверджується даними містобудівного паспорту).

Відповідно до п. 2.2.5 інвестиційного договору позивачем також було замовлено та розроблено в Державному науково-дослідному та проектно-вишукувальному інституті "НДIПРОЕКТРЕКОНСТРУКЦIЯ" проектно-кошторисну документацію.

Виходячи з викладеного, господарськими судами встановлено, що позивач вчинив необхідні дії щодо виконання інвестиційного договору і мета укладання цього договору, яка визначена у п. 1.1 інвестиційного договору, а саме досягнення соціального ефекту та спрямування інвестицій на реконструкцію і відновлення нежилого будинку № 10-А по вул. Софіївській в м. Києві є досягнутою.

Крім того, господарськими судами встановлено, що станом на січень 1999 року позивач виконав всі залежні він нього дії щодо виконання інвестиційного договору в частині отримання державного акту на користування земельною ділянкою.

За таких обставин, господарські суди обгрунтовано задовольнили вимоги за первісним позовом, і як наслідок правомірно прийшли до висновку щодо необгрунтованості вимог зустрічного позову, відсутності підстав для розірвання інвестиційного договору з підстав невиконання обов'язків позивачем.

Матеріали справи свідчать про те, що господарськими судами в порядку ст. 43 ГПК України (1798-12) всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і підставно застосовано норми процесуального та матеріального права.

Виходячи з наведеного, судова колегія не вбачає підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 4 липня 2007 року у справі № 43/39 залишити без змін, а касаційну скаргу комунального підприємства "Київжитлоексплуатація " -без задоволення.