ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 листопада 2007 р.
№ 25/51
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого:
Першикова Є.В.,
суддів:
Данилової Т.Б., Ходаківської I.П.,
розглянувши
касаційну скаргу
державного підприємства "Донецька залізниця" (далі Залізниця)
на постанову
Донецького апеляційного господарського суду
від
24.07.07
у справі
№ 25/51
господарського суду
Донецької області
за позовом
Залізниці
до
відкритого акціонерного товариства "Маріупольський
металургійний комбінат імені Iлліча" (далі Товариство)
про
стягнення 1 081,60 грн.
В засіданнях взяли участь представники:
- позивача:
Ніколаєв О.С. (за дов. № Н-01/4001 від 25.12.05);
- відповідача:
не з'явились.
Ухвалою від 24.09.07 Вищого господарського суду України
касаційна скарга Залізниці № 2/35 від 14.08.07 була прийнята до
провадження, розгляд справи призначено на 01.11.07.
Вказана ухвала суду була направлена сторонам у справі в
установленому порядку, документів які б свідчили про її
неотримання сторонами у справі до Вищого господарського суду
України не надходило, отже усіх учасників судового процесу
відповідно до ст. 111-4 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
належним чином повідомлено про час і місце
розгляду касаційної скарги.
На день розгляду справи у судовому засіданні 01.11.07
будь-яких письмових заяв та клопотань від учасників судового
процесу щодо відкладення розгляду справи до суду не надходило.
У судове засідання 01.11.07 представники Товариства не
з'явились.
Враховуючи, що ухвалою про призначення справи до розгляду
учасників судового процесу було попереджено, що неявка без
поважних причин у судове засідання не тягне за собою перенесення
розгляду справи на інші строки, а від Товариства повідомлень щодо
неможливості участі у судовому засіданні 01.11.07 до колегії
суддів Вищого господарського суду України не надходило, справа
розглядається за наявними матеріалами справи за участі
представника Залізниці.
Про вказані обставини представника Залізниці повідомлено на
початку судового засідання 01.11.07. Відводів складу колегії
суддів Вищого господарського суду України не заявлено.
За згодою представника Залізниці, відповідно до ч. 2 ст. 85
та ч. 1 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
у судовому засіданні 01.11.07 оголошено лише вступну
та резолютивну частини постанови Вищого господарського суду
України.
Рішенням від 24.04.07 господарського суду Донецької області
(суддя Бойко I.А.) в задоволенні позовних вимог Залізниці
відмовлено.
Постановою від 24.07.07 Донецького апеляційного
господарського суду (колегія суддів у складі: головуючий -Шевкова
Т.А., судді -Діброва Г.I., Геза Т.Д.) апеляційну скаргу Залізниці
залишено без задоволення, а рішення від 24.04.07 господарського
суду Донецької області без змін.
Вказані судові рішення мотивовані тим, що чинними
нормативно-правовими актами відповідальності за невиконання плану
перевезень по залізницях, які передають вантаж за кордон, не
передбачено.
Не погодившись з рішеннями попередніх судових інстанцій
Залізниця звернулась до Вищого господарського суду України з
касаційною скаргою в якій просить рішення від 24.04.07
господарського суду Донецької області та постанову від 24.07.07
Донецького апеляційного господарського суду скасувати, та прийняти
по справі нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити:
стягнути з Товариства штраф у розмірі 1 081,60 грн.
Свої вимоги скаржник обгрунтовує тим, що при винесенні
оскаржених судових актів було неправильно застосовано норми
матеріального права, а саме: ч. 6 ст. 106 Статуту залізниць
України ( 457-98-п ) (457-98-п)
, п. 6.7 Правил планування перевезень
вантажів, додатки 12.1 та 12.2 до 1 ст. 7, ст.ст. 7, 13, 36
Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення.
Зокрема, скаржник звертає увагу на різне тлумачення
Залізницею та Товариством правових положень, що стосуються
стягнення штрафу за невиконання плану по залізницях призначення в
тих випадках, коли залізниця призначення, тобто кінцевої доставки
вантажу, знаходиться за межами України.
У своєму відзиві на касаційну скаргу Товариство щодо доводів
скаржника заперечує, вважаючи їх безпідставними, у зв'язку з чим
просить касаційну скаргу Залізниці залишити без задоволення, а
оскаржені судові рішення -без змін.
Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, відзив на
касаційну скаргу, заслухавши пояснення представника сторони,
суддю-доповідача по справі, проаналізувавши на підставі
встановлених фактичних обставин справи правильність застосування
судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів
Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що
касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних
підстав.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями на підставі
матеріалів справи Залізниця в обгрунтування своїх позовних вимог
посилається на те, що при наявності виконання загального плану
перевезень на вересень 2006 року мало місце невиконання
Товариством зобов'язань по перевезенню вантажів по залізницях
призначення у 1, 2 та 3 декадах.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що
відносини сторін по організації перевезень вантажів врегульовані
договором про організацію перевезень вантажів від 25.03.04 №
84/2462 (далі Договір), згідно п. 2.1 якого на Товариство
покладено обов'язок пред'являти Залізниці у встановлені строки
проекти місячних планів перевезень та здійснювати вивантаження
вантажів, які прибувають на адресу Товариства у відповідності з
планами перевезень. В той же час, встановлено, що п. 2.2 Договору
на Залізницю покладено обов'язок приймати до перевезення вантажі
Товариства у відповідності із планами перевезень та заявками
Товариства, в тому числі і вагони країн СНД до країн їх
належності.
Вирішуючи спір попередній судові інстанції встановили, що
відповідно п. 2.2.5 Договору Залізниця зобов'язалась здійснювати
всі розрахунки з Товариством за перевезення вантажів та виконані
додаткові послуги у відповідності з чинним законодавством, вести
облік нарахованих та сплачених сум та надавати Товариству
відповідні розрахункові документи через станцію
Маріуполь-Сортувальний, для проведення розрахунків та обліку
сплачених сум Залізниця зберігає для Товариства особовий рахунок №
3512375 та код № 3134.
Місцевим та апеляційним судами встановлено, що п. 4.1
Договору сторони встановили, що за невиконання плану перевезень
вони несуть відповідальність згідно зі Статутом залізниць України.
Нарахування штрафних санкцій за невиконання плану перевезень
здійснюється згідно Правил планування вантажів.
На підставі наданих сторонами доказів по справі попередніми
судовими інстанціями встановлено, що Товариством та Залізницею на
підставі місячного замовлення Товариства було затверджено план
перевезень № 781 на вересень 2006 року, яким було передбачено
перевезення вантажу у обсязі 10 200,00 тон в 150 вагонах. Так, на
підставі облікової картки № 781 встановлено, що до перевезення
планувалось в 1 декаді -6 868,00 тон у 101 вагоні, у 2 декаді - 10
132,00 тон у 149 вагонах, у 3 декаді -8 840,00 тон у 130 вагонах.
Також, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що
облікова картка № 781 крім запланованих до перевезення вантажів у
тонах та вагонах, містить також планування перевезень вантажів по
залізницях призначення, з щоденним розплануванням всіх цих даних.
Вирішуючи спір, на підставі матеріалів справи попередніми
судовими інстанціями встановлено, що згідно даних облікової картки
№ 781 за вересень 2006 року, підписаної з запереченнями
Товариства, на виконання плану перевезень Товариство завантажило
364 вагони, 25 118,00 тон вантажу, в той час, як Залізницею було
подано 545 вагонів. З загальної кількості поданих вагонів
Товариство завантажив 25 118,00 тон вантажу з запланованих до
перевезення 25 840,00 тон, тобто план перевезень за місяць у тонах
Товариством не було виконано, за місяць недовантажено 29 вагонів,
1 881,00 тон, в тому числі по вині відправника вагонів -722,00
тони.
Місцевим та апеляційним судами встановлено, що у зв'язку з
наведеним Залізницею за невиконання Товариством плану перевезень
було нараховано Товариству по обліковій картці № 781 за вересень
2006 року штраф у сумі 1 699,60 грн., у тому числі по залізницям
призначення -977,60 грн. При цьому, встановлено, що Товариство
штраф за невиконання плану перевезень вантажів у сумі 722,00 грн.
визнало в повному обсязі, проти нарахування штрафу у сумі 977,60
грн. по залізницям призначення заперечує, оскільки вважає, що
відповідальність за невиконання плану по залізницям призначення за
межами України не встановлена.
При вирішенні спору по суті попередніми судовими інстанціями
встановлено, що Залізницею за обліковою карткою № 12/473 за
вересень 2006 року було нараховано Товариству штраф за невиконання
плану перевезень у сумі 1 952,00 грн., у тому числі по залізницям
призначення в сумі 104,00 грн. Товариство штраф за невиконання
плану загального навантаження у сумі 1 848,00 грн. визнало у
повному обсязі, а штраф у сумі 104,00 грн. за невиконання плану
перевезень по залізницям призначення не визнало, посилаючись, як і
в попередньому випадку, на те, що відповідальність за невиконання
плану перевезень по залізницям призначення за межами України не
встановлена.
Проаналізувавши надані Залізницею облікові картки, судом
апеляційної інстанції встановлено, що за обліковою карткою № 781
залізницями призначення є Південно-Східна та Білоруська, при
цьому, штраф за невиконання плану перевезень по залізницях
призначення Залізниця просить стягнути по Південній та
Південно-Західній залізниці, які є залізницями станції яких
здійснюють передачу вагонів з вантажем закордон.
Також, встановлено, що за обліковою карткою № 12/473
залізницями призначення є Південно-Уральська та Південно-Східна, а
штраф Залізниця просить стягнути за невиконання плану перевезень
по залізницях призначення по Південній та Південно-Західній
залізницях, які як і за попередньою обліковою карткою є
залізницями, які передають вантажі закордон.
Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує,
що відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
та
ст. 174 Господарського України ( 436-15 ) (436-15)
договір є підставою для
виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських
зобов'язань).
Згідно з приписами ст. 509 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
, зобов'язання є правовідношенням, у якому одна сторона
(боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора)
певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу,
сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша
сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України
( 436-15 ) (436-15)
, та ст. 526 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, яка
містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися
належним чином відповідно до закону, інших правових актів,
договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання
зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно
ставляться.
За змістом ст. 193 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
та ст. 525 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
одностороння
відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених
законом не допускається.
Також, колегія суддів Вищого господарського суду України бере
до уваги, що відповідно до ст. 908 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
перевезення вантажу, пасажирів, багажу пошти
здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення
визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними
кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та
правилами, що видаються відповідно до них.
Згідно ст. 306 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови
перевезення окремих видів вантажів, визначаються цим кодексом і
виданими відповідно до нього транспортними кодексами,
транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
Статтею 307 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
, яка
кореспондується із ст. 908 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
,
передбачено, що умови перевезення вантажів окремими видами
транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за
цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами,
транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами та
правилами, що видаються відповідно до них.
Відповідно до п. 2 Статуту залізниць України ( 457-98-п ) (457-98-п)
,
затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.98 №
457 ( 457-98-п ) (457-98-п)
(далі Статут), цей Статут визначає обов'язки,
права і відповідальність залізниць, а також підприємств,
організацій, установ і громадян, які користуються залізничним
транспортом.
Міжнародні перевезення вантажу, пасажирів, багажу та пошти
здійснюються відповідно до правил, двохсторонніх та
багатосторонніх міжнародних договорів (транспортних конвенцій),
які відповідно до ст. 9 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
та ст.
10 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
є частиною національного
законодавства України.
Статтею 4 Статуту встановлено, перевезення залізницями
вантажів, пасажирів, багажу і вантажобагажу у міжнародному
сполученні здійснюється відповідно до угод про залізничні
міжнародні сполучення. Одним із таких багатосторонніх договорів є
Угода про міжнародне залізничне вантажне сполучення від 01.11.51
(далі Угода), яка була ратифікована Україною 05.06.92.
Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає,
що за змістом ст. 106 Статуту за невиконання плану перевезень по
залізницях призначення вантажовідправник сплачує штраф за вагон
(контейнер) у розмірі однієї добової ставки за користування
вагоном (контейнером).
За змістом п. 7.6.10 Правил планування перевезень вантажів,
затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 09.12.02
№ 873 ( z1030-02 ) (z1030-02)
та зареєстрованих в Міністерстві юстиції
України 29.12.02 за № 1030/7318, визначення відповідальності за
невиконання плану перевезення та нарахування штрафу провадиться у
порядку, встановленому Статутом залізниць України і Правилами.
При цьому, ст. 107 Статуту передбачено вичерпний перелік
підстав за яких вантажовідправник звільняється від сплати штрафу
за невиконання плану перевезень, а саме, у разі: а) стихійного
лиха (замети, смерч, повінь, пожежа, землетрус тощо), що
підтверджено відповідними документами згідно з Правилами і
призвело до припинення руху на залізничних під'їзних коліях, або
якщо згідно з чинним положенням виконувати вантажні роботи
заборонено, а також у разі аварії на підприємстві, через що було
припинено виробництво відвантажуваної продукції протягом не менше
як трьох діб підряд; б) обмеження перевезень згідно із ст. 29
цього Статуту; в) невикористання вагонів (контейнерів), поданих
пон ад планову норму без письмового погодження з
вантажовідправником; г) виконання плану в тоннах вантажів,
перевезення яких планується у тоннах і вагонах; д) надолуження
недовантаження, допущеного протягом декади. У разі коли
вантажовідправник шляхом ущільненого завантаження вагонів
(контейнерів) використав менше запланованої кількості вагонів
(контейнерів), штраф за недовантаження відповідної кількості
вагонів (контейнерів) не стягується. Якщо вантажовідправник
письмово відмовився від вагонів (контейнерів), передбачених
заявкою, не менш ніж за дві доби до дня завантаження, розмір
штрафу зменшується на третину.
Відповідно до п. 1.2 р. 3 Збірника тарифів на перевезення
вантажів залізничним транспортом України і Коефіцієнтів, що
застосовуються до тарифів цього Збірника, затверджених наказом
Міністерства транспорту України від 15.11.99 № 551 ( z0828-99 ) (z0828-99)
,
який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 01.12.99 за №
828/4121, за невиконання плану перевезень по українських
залізницях призначення відправник сплачує штраф за вагон
(контейнер) у розмірі однієї добової ставки плати за користування
вагоном (контейнером).
Згідно ст. 7 6 Угоди відправник вантажу зобов'язаний у
накладній на перевезення вантажу вказати вихідні прикордонні
станції переходу (перетинання державного кордону), які і
визначають залізницю призначення на території України.
Статтею 13 Угоди, що називаються "Тарифи. Нарахування
провізних платежів і штрафів", зокрема у 2 і 3 зазначено, що
плата за перевезення вантажу обчислюється по найкоротшій відстані,
визначеній застосовуваним тарифом, у напрямку через ті прикордонні
станції, що зазначені в накладній; провізні платежі і штрафи за
перевезення по залізницям країни відправлення і країни призначення
обчислюються в місцевій валюті.
Параграф 6 ст. 7 Угоди закріплює, що в накладній відправник
повинен зазначити вихідні граничні станції країни відправлення та
транзитних країн, через які повинен проїхати вантаж.
Юридичний аналіз змісту Угоди свідчить, що її правові
положення не встановлюють відповідальності по планових обсягах
перевезень.
Водночас, ст. 36 Угоди встановлено, що за відсутності в даній
Угоді необхідних положень застосовуються положення, викладені у
внутрішніх законах і правилах відповідної країни, залізниця якої є
учасницею даної Угоди.
Крім того, колегія суддів Вищого господарського суду України
звертає увагу, що відповідно до п.п. 2, 3 ст. 6 Цивільного кодексу
України ( 435-15 ) (435-15)
сторони мають право врегулювати у договорі,
який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини,
які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть
відступити від положень актів цивільного законодавства і
врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі
не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства,
якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо
обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства
випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає,
що попередніми судовими інстанціями при винесенні рішень по суті
спору наведеним правовим положенням юридичного аналізу в контексті
спірних правовідносин надано не було, в той час, як у даному
випадку необхідно було керуватися вказаними нормами в комплексі.
Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до
уваги, що скаржник в касаційній скарзі стверджує факт порушення
судами не лише норм матеріального та процесуального права, а також
і питання, які стосуються оцінки доказів. Колегія суддів Вищого
господарського суду України наголошує, що оцінка доказів, не
віднесена до компетенції касаційної інстанції.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, враховуючи
вимоги ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, відзначає, що перегляд у касаційному порядку судового
рішення здійснюється касаційною інстанцією на підставі
встановлених фактичних обставин справи та перевіряється
застосуванням попередніми інстанціями норм матеріального і
процесуального права. Касаційна інстанція не має права
встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази
або додатково перевіряти докази.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України,
викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.76 № 11 "Про судове
рішення" ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, рішення є законним тоді, коли суд,
виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно
перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з
нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин.
Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду
справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або
вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні
суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того
чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати
нові докази або додатково перевіряти докази, всі рішення, ухвалені
у справі, підлягають скасуванню, а справа -направленню на новий
розгляд до господарського суду Донецької області.
Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти
до уваги викладене в цій постанові, вжити всі передбачені законом
засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення
обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від
встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити
спір.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу державного підприємства "Донецька залізниця"
№ 2/35 від 14.08.07 задовольнити частково.
Рішення від 24.04.07 господарського суду Донецької області та
постанову від 24.07.07 Донецького апеляційного господарського суду
у справі № 25/51 господарського суду Донецької області скасувати,
а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Головуючий
Є.Першиков
судді:
Т.Данилова
I.Ходаківська