ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 листопада 2007 р.
№ 23/134
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого:
Першикова Є.В.,
суддів:
Данилової Т.Б.,
Ходаківської I.П.,
розглянула
касаційну скаргу
товариства з обмеженою відповідальністю "Ф.Р.Е.Ш." (далі
Товариство)
на постанову
Київського апеляційного господарського суду
від
11.07.06 /фактично 11.07.07/
у справі
№ 23/134
господарського суду
міста Києва
за позовом
Товариства
до
приватного підприємства "Свічколап Трейдінг" (далі
Підприємство)
про
стягнення 48 733,08 грн.
В засіданнях взяли участь представники:
- позивача:
Зайцева М.Г. (за дов. б/н від 20.03.07);
- відповідача:
Смєхнов В.А. (за дов. б/н від 11.10.07).
Відводів складу колегії суддів Вищого господарського суду
України не заявлено.
За згодою представників сторін, відповідно до ч. 2 ст. 85 та
ч. 1 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
у судовому засіданні 01.11.07 оголошено лише вступну
та резолютивну частини постанови Вищого господарського суду
України.
Рішенням від 24.04.07 господарського суду міста Києва (суддя
Демидова А.М.) у задоволенні позовних вимог Товариству відмовлено.
Постановою від 11.07.06 Київського апеляційного
господарського суду (колегія суддів у складі: головуючого -Мартюк
А.I., суддів -Зубець Л.П., Лосєва А.М.) апеляційну скаргу
Товариства залишено без задоволення, а рішення від 24.04.07
господарського суду міста Києва -без змін.
Вказані рішення попередніх судових інстанцій мотивовані тим,
що Товариством не надано доказів звернення до Підприємства з
вимогою про поставку продукції, у зв'язку з чим та з урахуванням
доведення факту виготовлення такої продукції судові інстанції
прийшли до висновку про відсутність вини Підприємства у порушенні
зобов'язання за усним договором поставки.
Не погодившись з рішеннями попередніх судових інстанцій
Товариство звернулось до Вищого господарського суду України з
касаційною скаргою в якій просить рішення від 24.04.07
господарського суду міста Києва та постанову від 11.07.07
Київського апеляційного господарського суду скасувати, та прийняти
по справі нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити.
Свої вимоги скаржник обгрунтовує тим, що при винесенні
оскаржених судових актів було порушено норми матеріального права,
а саме: ст.ст. 612, 614, 655, 663, 664, 670, 693 Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, п. 1 ст. 220 Господарського кодексу
України ( 436-15 ) (436-15)
.
На день розгляду справи у судовому засіданні 01.11.07
письмовий відзив на касаційну скаргу від Підприємства не надійшов.
У судовому засіданні 01.11.07 представник Підприємства щодо
доводів, викладених у касаційній скарзі Товариства, заперечував,
вважаючи їх безпідставними, у зв'язку з чим просив касаційну
скаргу Товариства залишити без задоволення, а оскаржені судові
рішення -без змін.
Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши
пояснення представників сторін, суддю-доповідача по справі,
проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи
правильність застосування судами норм матеріального та
процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду
України дійшла до висновку, що касаційна скарга задоволенню не
підлягає з наступних підстав.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями на підставі
матеріалів справи між сторонами було досягнуто усної домовленості
про виготовлення та поставку Підприємством продукції, яку
Товариство зобов'язалось прийняти та оплатити, у зв'язку з чим
Підприємством були виставлені Товариству рахунки-фактури №
ТР-00067 від 06.10.06 на суму 4 933,08 грн., № ТР-00069 від
09.10.06 на суму 43 740,00 грн., всього на суму 48 673,08 грн.
На підставі наданих сторонами доказів по справі судами першої
та апеляційної інстанцій встановлено, що Товариством на виконання
зазначеної домовленості на рахунок Підприємства було перераховано
48 733,00 грн.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що за
твердженнями Товариства продукція повинна була бути виготовлена та
поставлена згідно рахунку-фактури № ТР-00076 від 06.10.06 в термін
до 17.10.06, а згідно рахунку-фактури № ТР-00069 від 09.10.06 в
термін до 25.10.06. Оскільки Підприємством зобов'язання належним
чином не виконано, поставку продукції не здійснено, Товариство
просить суд стягнути з Підприємства 48 733,08 грн. проведеної
оплати за продукцію, яка не була поставлена.
Як свідчать матеріали справи, під час перегляду справи судом
апеляційної інстанції Товариство уточнило свої позовні вимоги та
зазначило, що продукція була поставлена частково, у зв'язку з чим
просило суд стягнути з Підприємства 46 417,08 грн.
На підставі наданих сторонами доказів по справі апеляційним
судом встановлено, що 16.10.06 Товариством було отримано товар на
суму 2 316,00 грн. на підставі довіреності серії ЯЛО № 103282 від
16.10.06 виданої Товариством на ім'я Рикова Ф.Ю. для отримання
сумок-поясів червоного кольору (нейлон) у кількості 200 шт., що
також підтверджено видатковою накладною № ТР-00159 від 16.10.06 на
суму 2 316,00 грн.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що заперечуючи
щодо позовних вимог Підприємство посилається на ту обставину, що
Товариство в усній формі відмовилось від отримання другої партії
сумок-поясів та від парасольок-тростей, строк поставки яких
сплинув 25.10.06.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанції
Товариством на адресу Підприємства було направлено лист № 1 від
30.01.07 з вимогою повернути кошти в сумі 48 973,08 грн. Листом №
5 від 30.01.07 Підприємство повідомило Товариство, що продукція,
згідно рахунків-фактури № ТР-00067 від 06.10.06 та № ТР-00069 від
09.10.06 була своєчасно виготовлена та зберігалась на складі
Підприємства, однак на підставі ухвали від 01.12.06 Дарницького
районного суду міста Києва товар, що знаходився на збереженні в
складських приміщеннях Підприємства було передано для
відповідального зберігання на складських приміщеннях ТОВ
"Українська страхова група". При цьому встановлено, що на
підтвердження вказаних обставин Підприємством до матеріалів справи
надано висновок Державного науково-дослідного
експертно-криміналістичного центру № 2 від 16.01.07, яким було
досліджено протокол огляду місця події від 01.12.06, та, зокрема
визначено, що на відповідальне зберігання на складських
приміщеннях ТОВ "Українська страхова група" було передано товар,
що знаходився на збереженні в складському приміщенні Підприємства,
серед якого наявні парасольки в кількості 31 723 шт. та набедрені
сумки червоні в кількості 426 шт.
Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує,
що ст. 627 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
встановлено, що
відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні
договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з
урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства,
звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно п.п. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона
(боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони
(кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати
послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а
кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку;
зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього
Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що
передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб,
що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують
цивільні права та обов'язки.
Частиною 1 ст. 181 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
передбачено, що допускається укладення господарських договорів у
спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами,
телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження
прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено
спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду
договорів.
Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 202 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну
або припинення цивільних прав та обов'язків, двостороннім
правочином є погоджена дія двох сторін.
Статтею 193 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
, та ст.
526 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, яка містить аналогічні
положення, встановлено, що зобов'язання повинні виконуватися
належним чином відповідно до закону, інших правових актів,
договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання
зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно
ставляться.
За змістом ст. 193 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
та ст. 525 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
одностороння
відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених
законом не допускається.
Згідно з ст. 202 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
,
ст. 599 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
зобов'язання
припиняється виконанням, проведеним належним чином, а за змістом
ст. 598 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, зобов'язання
припиняється частково або в повному обсязі на підставах,
визначених законом або договором.
За змістом ст.ст. 224, 225, 226 Господарського кодексу
України ( 436-15 ) (436-15)
учасник господарських відносин, який порушив
господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення
господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані ним збитки
суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками
розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або
пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які
управнена сторона одержала б у разі належного виконання
зобов'язання або додержання правил здійснення господарської
діяльності другою стороною.
Сторона, яка порушила своє зобов'язання або напевно знає, що
порушить його при настанні строку виконання, повинна невідкладно
повідомити про це другу сторону. У протилежному випадку ця сторона
позбавляється права посилатися на невжиття другою стороною заходів
щодо запобігання збиткам та вимагати відповідного зменшення
розміру збитків. Сторона господарського зобов'язання позбавляється
права на відшкодування збитків у разі якщо вона була своєчасно
попереджена другою стороною про можливе невиконання нею
зобов'язання і могла запобігти виникненню збитків своїми діями,
але не зробила цього, крім випадків, якщо законом або договором не
передбачено інше.
Не підлягають відшкодуванню збитки, завдані правомірною
відмовою зобов'язаної сторони від подальшого виконання
зобов'язання. У разі невиконання зобов'язання виконати певну
роботу (надати послугу) управнена сторона має право виконати цю
роботу самостійно або доручити її виконання (надання послуги)
третім особам, якщо інше не передбачено законом або зобов'язанням,
та вимагати відшкодування збитків, завданих невиконанням
зобов'язання.
Відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за
наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не
встановлено договором або законом.
За змістом ст. 532 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
,
місце виконання зобов'язання встановлюється у договорі. Якщо місце
виконання зобов'язання не встановлено у договорі, виконання
провадиться: за зобов'язанням про передання товару (майна), що
виникає на підставі договору перевезення, - за місцем здавання
товару (майна) перевізникові; за зобов'язанням про передання
товару (майна), що виникає на підставі інших правочинів, - за
місцем виготовлення або зберігання товару (майна), якщо це місце
було відоме кредиторові на момент виникнення зобов'язання. Якщо
кредитор на момент виконання зобов'язання змінив місце проживання
(місцезнаходження) і сповістив про це боржника, зобов'язання
виконується за новим місцем проживання (місцезнаходженням)
кредитора з віднесенням на кредитора всіх витрат, пов'язаних із
зміною місця виконання; за іншим зобов'язанням -за місцем
проживання (місцезнаходженням) боржника.
Зобов'язання може бути виконане в іншому місці, якщо це
встановлено актами цивільного законодавства або випливає із суті
зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Аналогічною за правовим змістом ст. 197 Господарського
кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
передбачено, що господарське
зобов'язання підлягає виконанню за місцем, визначеним законом,
господарським договором, або місцем, яке визначено змістом
зобов'язання.
У разі якщо місце виконання зобов'язання не визначено,
зобов'язання повинно бути виконано: за зобов'язаннями, змістом
яких є передача прав на будівлю або земельну ділянку, іншого
нерухомого майна -за місцезнаходженням будівлі чи земельної
ділянки, іншого нерухомого майна; за грошовими зобов'язаннями -за
місцезнаходженням (місцем проживання) управненої сторони на момент
виникнення зобов'язання, або за її новим місцезнаходженням (місцем
проживання) за умови, що управнена сторона своєчасно повідомила
про нього зобов'язану сторону; за іншими зобов'язаннями -за
місцезнаходженням (місцем проживання) зобов'язаної сторони, якщо
інше не передбачено законом.
Згідно ст. 664 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у
момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений
обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження
покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за
місцезнаходженням товару. Договором може бути встановлений інший
момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у
строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві
у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до
передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для
цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Якщо з договору не випливає обов'язок продавця доставити
товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок
продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент
здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки
покупцеві.
Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає,
що судами першої та апеляційної інстанцій при винесенні рішень по
суті спору наведеним правовим положенням юридичного аналізу в
контексті спірних правовідносин надано не було, в той час, як у
даному випадку необхідно було керуватися вказаними нормами в
комплексі.
Також, колегія суддів Вищого господарського суду України
вважає, що розглядаючи справу по суті попередні судові інстанції
не врахували положення ст. 3, ч. 3 ст. 509 Цивільного кодексу
України ( 435-15 ) (435-15)
відповідно до яких загальними засадами
цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має
грунтуватися зобов'язання між сторонами є добросовісність,
розумність і справедливість.
На підставі викладеного колегія суддів Вищого господарського
суду України вважає, що спір був розглянутий першою та апеляційною
судовими інстанціями без дослідження в повному обсязі обставин
справи та наведення правової оцінки цим обставинам, що є
порушенням принципу всебічного, повного і об'єктивного розгляду
всіх обставин справи в їх сукупності та призвело до прийняття
рішення з помилковим застосуванням норм матеріального права.
Крім того, колегія суддів Вищого господарського суду України
звертає увагу на те, що під час виготовлення постанови судом
апеляційної інстанції було порушено вимоги ст. 105 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо порядку її
оформлення.
Так, як свідчить протокол судового засідання (а.с. 116), в
якому було винесено відповідну постанову, датою її прийняття є
11.07.07, проте в самій постанові зазначено дату її винесення як
11.07.06.
За змістом ст. 89 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
суддя за заявою сторони чи державного
виконавця роз'яснює рішення, ухвалу, не змінюючи при цьому їх
змісту, а також за заявою сторони або за своєю ініціативою
виправляє допущені в рішенні, ухвалі описки чи арифметичні
помилки, не зачіпаючи суті рішення. Про роз'яснення рішення,
ухвали, а також про виправлення описок чи арифметичних помилок
виноситься ухвала.
Проте, як свідчать матеріали справи суд апеляційної інстанції
на зазначене уваги не звернув, ували про виправлення описки в
установленому процесуальним законом порядку не виніс.
Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до
уваги, що скаржник в касаційній скарзі стверджує факт порушення
попередніми судовими інстанціями не лише норм матеріального та
процесуального права, а також і питання, які стосуються оцінки
доказів. Колегія суддів Вищого господарського суду України
наголошує, що оцінка доказів, не віднесена до компетенції
касаційної інстанції.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, враховуючи
вимоги ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, відзначає, що перегляд у касаційному порядку судового
рішення здійснюється касаційною інстанцією на підставі
встановлених фактичних обставин справи та перевіряється
застосуванням попередніми інстанціями норм матеріального і
процесуального права. Касаційна інстанція не має права
встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази
або додатково перевіряти докази.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України,
викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.76 № 11 "Про судове
рішення" ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, рішення є законним тоді, коли суд,
виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно
перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з
нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин.
Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду
справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або
вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні
суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того
чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати
нові докази або додатково перевіряти докази, всі рішення, ухвалені
у справі, підлягають скасуванню, а справа -направленню на новий
розгляд до господарського суду міста Києва.
Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти
до уваги викладене в цій постанові, вжити всі передбачені законом
засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення
обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від
встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити
спір.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю
"Ф.Р.Е.Ш." б/н від 10.08.07 задовольнити частково.
Рішення від 24.04.07 господарського суду міста Києва та
постанову від 11.07.06 (фактично 11.07.07) Київського апеляційного
господарського суду у справі № 23/134 господарського суду міста
Києва скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду
першої інстанції.
Головуючий
Є.Першиков
судді:
Т.Данилова
I.Ходаківська