9/78-8/14 Про стягнення заборгованості; за зустрічним позовом - про визнання частково недійсним договору підряду - Текст документа

розглянувши касаційну скаргу Будівельного управління Державного управління справами на постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.10.2007р. та рішення господарського суду м. Києва від 18.06.2007р.

у справі №9/78-8/14 господарського суду м. Києва

за позовом Закритого акціонерного товариства "Монолітбуд"

до відповідача Будівельного управління Державного управління справами

про стягнення 635 452грн.

зустрічним позовом Будівельного управління Державного управління справами

до Закритого акціонерного товариства "Монолітбуд"

про визнання договору недійсним в частині

за участю представників:

ЗАТ "Монолітбуд" -Вєтров В.М.;

Будівельного управління Державного управління справами -Андрійчук О.В.

в с т а н о в и л а :

Закрите акціонерне товариство "Монолітбуд" звернулося до господарського суду м. Києва з позовом та просило стягнути з відповідача -Будівельного управління Державного управління справами 635 452грн., у т.ч. 520 635,2грн. основної заборгованості, 23 424,71грн. в рахунок трьох процентів річних, 118 668,86грн. збитків від інфляції та 50 365,67грн. пені.

В обгрунтування заявлених вимог, позивач посилається на те, що відповідач не виконав в установлений договором №2/1 від 05.07.2004р. строк взяті на себе зобов'язання з повної оплати виконаних робіт, а сплатив кошти за виконані роботи лише частково (т.1 а.с.2-9).

До прийняття рішення по суті заявлених вимог, позивач відмовився від позовних вимог в частині пені, збитків від інфляції та трьох процентів річних, про що подав відповідну заяву (т.1 а.с.157).

Для спільного розгляду з первісним відповідачем подано зустрічний позов до ЗАТ "Монолітбуд" щодо визнання недійсним договору підряду №2/1, укладеного сторонами 05.07.2004р., в частині визначення вартості підрядних робіт.

Вимоги відповідача мотивовані невідповідністю договору у цій частині вимогам законодавства, а саме визначення вартості робіт з порушенням норм наказу Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики від 14.12.1000р. №285, яким затверджені Правила визначення вартості будівництва. Відповідач стверджує, що зазначені правила носять обов'язковий характер при визначенні вартості будов, будівництво яких здійснюється із залученням бюджетних коштів або коштів підприємств, установ і організацій державної власності (т.2 а.с.20-23).

Ухвалою господарського суду м. Києва від 11.05.2007р. зустрічний позов прийнято для спільного його розгляду з первісним (т.4 а.с.23-24).

Позивач у справі -ЗАТ "Монолітбуд" у відзиві на зустрічний позов просить у його задоволенні відмовити, вважаючи заявлені вимоги безпідставними. Відхиляючи заявлені вимоги, позивач посилається на те, що відповідач не довів невідповідність положень договору чинному законодавству та не надав кошторис (т.4 а.с.27,48-49).

Рішенням господарського суду м. Києва від 18.06.2007р.:

- первісний позов задоволено частково та постановлено стягнути з відповідача на користь позивача 517 209,79грн. основної заборгованості, а провадження у справі в частині стягнення 118 242,21грн. в рахунок відшкодування збитків від інфляції та пені припинено;

- в іншій частині первісного позову відмовлено;

- у задоволенні зустрічного позову відмовлено (т.4 а.с.56-62).

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що спірний договір є дійсним, оскільки посилання на його невідповідність вимогам законодавства в частині визначення вартості робіт не підтверджені, а вартість робіт за договором встановлена за взаємною згодою сторін.

Вимоги в частині стягнення основної заборгованості задоволені судом першої інстанції з огляду на те, що відповідач порушив умови договору та не здійснив оплату робіт, які виконані позивачем та прийняті в установленому порядку, в строк, визначений договором.

Провадження у справі в частині вимог про стягнення збитків від інфляції, трьох процентів річних, пені припинено на підставі п.4 ч.1 ст.80 ГПК України (1798-12) , оскільки позивач відмовився від позову і така відмова прийнята судом.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.10.2007р. рішення господарського суду м. Києва від 18.06.2007р. залишено без змін (т.4 а.с.88-91).

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, Будівельне управління Державного управління справами звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить їх скасувати, прийнявши нове рішення щодо відмови у задоволенні позову.

Вимоги поданої касаційної скарги мотивовані порушенням судами норм матеріального та процесуального права.

Позивач у справі -ЗАТ "Монолітбуд" у відзиві на касаційну скаргу, вважаючи її доводи безпідставними, просить прийняті у справі судові акти залишити без змін.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну скаргою такою, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Під час вирішення спорів у даній справі судом першої інстанції та перегляді прийнятого рішення в апеляційному порядку судом апеляційної інстанції встановлені наступні обставини.

05.07.2004р. між сторонами у справі -Будівельним управлінням Головного управління справами та ЗАТ "Монолітбуд" укладено договір підряду №2/1, предметом якого є оплатне виконання позивачем за дорученням відповідача робіт з реконструкції об'єктів санаторію "Південний" -розробку котловану та встановлення фундаментної плити секції Хй 2 корпусу №4

Зазначений договір вірно віднесений судами за його правовою природою до договору підряду.

Так, відповідно до ч.1 ст.318 ЦК України (435-15) , за договором підряду на капітальне будівництво одна сторона (підрядник) зобов'язується своїми силами і засобами на замовлення другої сторони (замовника) побудувати і здати замовникові у встановлений строк визначений договором об'єкт відповідно до проектно-кошторисної документації або виконати зумовлені договором будівельні та інші роботи, а замовник зобов'язується передати підряднику затверджену проектно-кошторисну документацію, надати йому будівельний майданчик, прийняти закінчені будівництвом об'єкти і оплатити їх. При цьому, згідно ч.2 вказаної норми, договір підряду відповідно до цієї статті укладається, зокрема, на будівництво, розширення, реконструкцію та перепрофілювання об'єктів.

Предметом спору за зустрічним позовом є дійсність вищевказаного договору в частині визначення вартості підрядних робіт.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог у цій частині, суд першої інстанції, та, переглядаючи прийняте рішення в апеляційному порядку, апеляційна інстанція встановили, що вартість робіт, за умовами договору, встановлюється на підставі кошторису, договірної ціни, виданої проектним інститутом у сумі 1 500 000грн. з прив'язкою до фактичної ціни на матеріали, транспорт та механізми. При цьому, після розробки та затвердження проектно-кошторисної документації, вартість робіт уточнюється в процесі будівництва додатковими угодами (пп.2.1, 2.2. договору).

Судам першої та апеляційної інстанції не була надана сторонами проектно-кошторисна документація, складання якої передбачено умовами договору, хоча встановлено, що вона була розроблена на замовлення відповідача ЗАТ "Севастопольський будпроект" та видана йому. При цьому, відповідно до відповіді ЗАТ "Севастопольський будпроект" копія такої документації у нього не збереглась.

В силу ст.321 ГК України (436-15) , у договорі підряду на капітальне будівництво сторони визначають вартість робіт (ціну договору) або спосіб її визначення; вартість робіт за договором підряду (компенсація витрат підрядника та належна йому винагорода) може визначатися складанням приблизного або твердого кошторису. Кошторис вважається твердим, якщо договором не передбачено інше. Зміни до твердого кошторису можуть бути внесені лише за погодженням сторін.

Оскільки змінення вартості робіт договором визначено можливим лише за взаємною згодою сторін шляхом укладення додаткових угод, кошторис договору є твердим.

Оспорюючи дійсність договору в частині визначення вартості робіт, відповідач посилається на те, що вартість робіт за договором мала визначатись відповідно до Правил визначення вартості будівництва, затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики від 27.08.2000р. №174 (v0174241-00) .

Статтею 190 ГК України (436-15) , встановлено, що ціни на всі види продукції (робіт, послуг) є вільними за винятком тих, на які встановлено державні ціни. Вільні ціни, за змістом ч.2 вказаної норми, визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін.

Відповідно до ст.191 ГК України (436-15) , державні фіксовані та регульовані ціни встановлюються на ресурси, що справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, а також на продукцію та послуги, що мають суттєве соціальне значення для населення. Перелік зазначених ресурсів, продукції, послуг затверджує Кабінет Міністрів України.

Згідно ст.192 ГК України (436-15) , політика ціноутворення, порядок встановлення та застосування цін, повноваження органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо встановлення та регулювання цін, а також контролю за цінами і ціноутворенням визначаються законом про ціни і ціноутворення, іншими законодавчими актами.

Так, в силу ст.12 Закону України "Про ціни та ціноутворення" (507-12) ( в редакції, чинній на момент укладення договору), формування кошторисної нормативної бази, визначення порядку її застосування в будівництві, контроль за дотриманням замовниками, проектними, будівельно-монтажними організаціями та іншими учасниками інвестиційної діяльності нормативних документів і нормативів обчислення вартості будівництва об'єктів, що споруджуються із залученням коштів Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів, а також коштів державних підприємств, установ та організацій, здійснюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань містобудування і архітектури.

Таким чином, твердження відповідача про те, що вартість робіт за договором мала визначатись відповідно до Правил визначення вартості будівництва (ДБН Д.1.1-1-2000), які затверджені наказом Держбуду України від 27.08.2000р. №174 (v0174241-00) , є таким, що заслуговує на увагу.

Зазначені будівельні норми встановлюють основні правила визначення вартості нового будівництва, розширення, реконструкції та технічного переоснащення підприємств, будівель і споруд, ремонту житла, об'єктів соціальної сфери і комунального призначення та благоустрою, а також реставрації пам'яток архітектури та містобудування і носять обов'язковий характер при визначенні вартості будов (об'єктів), будівництво яких здійснюється із залученням бюджетних коштів або коштів підприємств, установ і організацій державної власності.

Разом з тим, оскільки Будівельним управлінням Державного управління справами не надано кошторисної документації, яка визначає обсяг та види робіт, які виконуються, що складалась на виконання умов договору і на підставі якої визначено вартість робіт, яку зафіксовано в п. 2.1 договору, посилання на визначення вартості робіт без урахування вищевказаних Правил, правомірно не взято до увагу судами, оскільки не доведено у встановленому порядку.

Згідно ст.33 ГПК України (1798-12) , кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач не надав доказів в підтвердження доводів про те, що вартість робіт визначена з порушенням вищевказаних Правил. При цьому, ним не надано суду кошторисної документації, копія якої відсутня і у проектної організації. Відсутність кошторисної документації позбавляє можливості встановити чи була визначена вартість робіт, зафіксована у договорі, у відповідності з вказаними Правилами, оскільки не відомо з розрахунку виконання яких робіт вона виготовлена, а види таких робіт, їх обсяг в процесі будівництва могли змінюватися, крім того, могла виникнути необхідність проведення додаткових робіт, які не були передбачені кошторисом. Встановити зазначені обставини на підставі актів виконаних робіт та довідок, які складені на фактично виконані роботи неможливо, враховуючи, що вартість прийнятих робіт значно відрізняється від кошторисної вартості, встановленої договором і не відомо на які види робіт та обсяг був складений сам кошторис.

За таких обставин, суди дійшли правильного висновку щодо необгрунтованості вимог Будівельного управління Державного управління справами щодо визнання недійсним зазначеного договору в частині визначення вартості підрядних робіт (п.2.1 договору), у зв'язку з чим прийняті у справі судові акти підлягають залишенню без змін в частині розгляду зустрічних вимог.

Предметом спору за первісним позовом є виконання відповідачем зобов'язання з оплати виконаних за договором робіт.

Порядок розрахунків визначений розділом 3 договору. Відповідно до визначеного порядку: замовник протягом 15 робочих днів після підписання договору перераховує підряднику аванс у розмірі 30% від вартості робіт, у т.ч. ПДВ; у подальшому фінансування робіт здійснюється щомісячно на підставі актів за формою КБ-2 та довідки за формою КБ-3, з урахуванням виключення перерахованого авансу пропорційно вартості виконаних робіт, протягом 20 робочих днів з дня підписання акта; кінцевий розрахунок -на підставі акта за формою КБ-2 та довідки за формою КБ-3 протягом 20 робочих днів з урахуванням виключення авансу, а також можливих додаткових робіт та витрат (пп.3.1,3.2,3.3 договору).

Вирішуючи спір в цій частині, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем виконані та прийняті без зауважень роботи за договором, вартість яких становить 1 676 262грн. При цьому, відповідачем здійснена оплата таких робіт на суму 1 159 052,21грн., а також між сторонами проведено залік на суму 236 052,21грн. Як встановлено судом, заборгованість на момент розгляду спору становить 517 209,79грн.

Однак, висновку щодо розміру заборгованості за виконані роботи суд першої інстанції дійшов з порушенням норм процесуального права, які не усунуті судом апеляційної інстанції під час перегляду прийнятого рішення в апеляційному порядку.

Так, в силу ст.4-7 ГПК України (1798-12) , судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставив справи.

Враховуючи, що відповідно до вищевказаних норм матеріального права, вартість робіт, які виконувались за договором, мала визначатись на підставі згаданих Правил визначення вартості будівництва, а відповідач стверджував, що вартість фактично виконаних робіт визначена з порушення норм таких Правил, суд першої інстанції мав перевірити обгрунтованість доводів відповідача, оскільки зазначені обставини мають суттєве значення для вирішення спору за первісним позовом та входять до предмету доказування.

Приймаючи до уваги, що для встановлення вказаної обставини (чи визначена вартість фактично виконаних за договором робіт у відповідності з вказаними Правилами, якщо ні - яка вартість згідно норм Правил фактично виконаних та прийнятих робіт) необхідні спеціальні знання, суд першої інстанції не був позбавлений можливості, у відповідності з ст.41 ГПК України (1798-12) , призначити будівельно-технічну експертизу (також див. спільний наказ Вищого арбітражного суду України та Міністерства юстиції України від 14.07.98р. N11/40/5 "Про Довідник з підготовки матеріалів, що направляються на судову експертизу арбітражними судами").

Згідно ч.1 вказаної норми, судова експертиза призначається для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань.

Неповне дослідження обставин, що мають значення для повного та об'єктивного вирішення спору є порушенням ст.4-7 ГПК України (1798-12) .

Принцип об'єктивної істини, тобто обгрунтованості висновків, викладених у судовому акті, реалізується також положеннями ст.ст.38,41 ГПК України (1798-12) та рядом інших норм ГПК України (1798-12) .

Вказані порушення норм процесуального права судом першої інстанції, які не усунуті апеляційною інстанцією, призвели до неповного з'ясування обставин справи, в зв'язку з чим відсутні підстави вважати, що судом дана правильна юридична оцінка спірним правовідносинам та зроблений відповідаючий чинним нормам матеріального права висновок щодо прав і обов'язків сторін.

Зазначені порушення не можуть бути виправлені касаційною інстанцією з огляду на межі перегляду справи в касаційній інстанції, встановлені ст.111-7 ГПК України (1798-12) .

Враховуючи наведене, прийняті судові рішення в частині розгляду вимог первісного позову щодо основної заборгованості підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд відповідних вимог до суду першої інстанції.

Поряд з цим, касаційна інстанція погоджується з висновком суду першої інстанції, який підтриманий апеляційною інстанцією, щодо необхідності припинення провадження у справі за вимогами первісного позову в частині стягнення процентів, збитків від інфляції та пені на підставі п.4 ч.1 ст.80 ГПК України (1798-12) , враховуючи відмову позивача від позову, яка прийнята судом.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 ГПК України (1798-12) , колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

1. Касаційну скаргу Будівельного управління Державного управління справами задовольнити частково.

2.Постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.10.2007р. у справі №9/78-8/14 господарського суду м. Києва в частині залишення без змін рішення господарського суду м. Києва щодо розгляду вимог первісного позову в частині основної заборгованості, а також розподілу судових витрат, та вказане рішення щодо таких вимог скасувати.