ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 листопада 2007 р.
№ 2-7/2083-2006А(2-7/16373-2005А)
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого
Першикова Є.В.
суддів:
Данилової Т.Б.,
Ходаківської I.П.,
розглянула
касаційну скаргу
державної податкової інспекції у м.Алушті Автономної
Республіки Крим (далі Iнспекція)
на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду
від
20.04.06
у справі
№ 2-7/2083-2006А
господарського суду
Автономної Республіки Крим
за позовом
товариства з обмеженою відповідальністю "Кронос" (далі
Товариство)
до
Iнспекції
про
визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
В засіданні взяли участь представники:
- позивача:
не з'явились;
- відповідача:
Бисикало Т.А. (за дов. № 4574/6 від 06.10.06).
Ухвалою від 25.09.07 Вищого господарського суду України
касаційна скарга Iнспекції № 1793/9/10 від 14.08.07 була прийнята
до провадження, розгляд справи призначено на 01.11.07.
Вказана ухвала суду була направлена сторонам у справі в
установленому порядку, документів які б свідчили про її
неотримання сторонами у справі до Вищого господарського суду
України не надходило, отже усіх учасників судового процесу
відповідно до ст. 111-4 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
належним чином повідомлено про час і місце
розгляду касаційної скарги.
На день розгляду справи у судовому засіданні 01.11.07
будь-яких письмових заяв та клопотань від учасників судового
процесу щодо відкладення розгляду справи до суду не надходило.
У судове засідання 01.11.07 представники Товариства не
з'явились.
Враховуючи, що ухвалою про призначення справи до розгляду
учасників судового процесу було попереджено, що неявка без
поважних причин у судове засідання не тягне за собою перенесення
розгляду справи на інші строки, а від Товариства повідомлень щодо
неможливості участі у судовому засіданні 01.11.07 до колегії
суддів Вищого господарського суду України не надходило, справа
розглядається за наявними матеріалами справи за участі
представника Iнспекції.
Про вказані обставини представника Iнспекції повідомлено на
початку судового засідання 01.11.07. Відводів складу колегії
суддів Вищого господарського суду України не заявлено.
За згодою представника Iнспекції, відповідно до ч. 2 ст. 85
та ч. 1 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
у судовому засіданні 01.11.07 оголошено лише вступну
та резолютивну частини постанови Вищого господарського суду
України.
Правовий аналіз матеріалів справи свідчить, що у листопаді
2005 року Товариство звернулось до господарського суду Автономної
Республіки Крим з позовом до Iнспекції про визнання недійсним
податкового повідомлення-рішення.
Позовні вимоги мотивовані, зокрема, положеннями п.п. 4.1.1 п.
4.1 ст. 4, п.п. 5.2.1, 5.2.14 п. 5.2 ст. 5, п.п. 7.4.1, 7.4.5 п.
7.4, п.п 7.5.1 п. 7.5 ст. 7, п.п. 8.2.1 п. 8.2 ст. 8 Закону
України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, ст. 5, п.
15.3.1 п. 15.3 ст. 15 Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
, ст.ст. 6, 104 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
.
Постановою від 21.02.06 господарського суду Автономної
Республіки Крим (суддя Дворний I.I.) позовні вимоги Товариства
задоволено.
Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Iнспекції
від 17.10.05 № 0002572301/0 про зменшення суми бюджетного
відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 2 401 550,00
грн.
З Державного бюджету України на користь Товариства стягнуто
3,40 грн. державного мита.
Постанова суду першої інстанції винесена в порядку ст.ст. 94,
98, 122, 158-164, 167 Кодексу адміністративного судочинства
України та мотивована тим, що спірні податкові
повідомлення-рішення прийняті Iнспекцією без достатніх правових
підстав.
Постановою 20.04.06 Севастопольського апеляційного
господарського суду (колегія суддів у складі:
головуючого -Дугаренко О.В., суддів - Голика В.С., Фенько Т.П.)
апеляційну скаргу Iнспекції залишено без задоволення, а постанову
від 21.02.06 господарського суду Автономної Республіки Крим -без
змін.
При винесенні зазначеної постанови апеляційний суд керувався
ст.ст. 101, 103, п. 1 ст. 105 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
. При цьому, суд апеляційної інстанції
прийшов до висновку про те, що в порядку адміністративного
судочинства переглядаються лише спори в яких однією із сторін є
посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює саме
владні управлінські функції на виконання делегованих повноважень,
проте податковий орган є органом контролю, який під час здійснення
заходів щодо притягнення господарюючого суб'єкта до
відповідальності шляхом застосування адміністративно-фінансових
санкцій управлінських функцій не здійснює.
Не погоджуючись з рішеннями попередніх судових інстанцій
Iнспекція звернулась до Вищого господарського суду України з
касаційною скаргою, в якій просить постанову від 21.02.06
господарського суду Автономної Республіки Крим та постанову від
20.04.06 Севастопольського апеляційного господарського суду
скасувати, та прийняти по справі нове рішення, яким в задоволенні
позовних вимог Товариству відмовити повністю.
Свої вимоги скаржник обгрунтовує тим, що при винесенні
оскаржених судових актів було порушено норми матеріального та
процесуального права, зокрема: п. 6.1 ст. 6, п.п. 7.4.1, 7.4.5 п.
7.4 ст. 7, ст. 8 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
На день розгляду справи у судовому засіданні 01.11.07
письмовий відзив на касаційну скаргу від Товариства не надійшов.
Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши
представника сторони, суддю-доповідача по справі, проаналізувавши
на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність
застосування судами норм процесуального права, колегія суддів
Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що
касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних
підстав.
Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує,
що згідно п. 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України
( 2747-15 ) (2747-15)
справа адміністративної юрисдикції (далі
адміністративна справа) -переданий на вирішення адміністративного
суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є
орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня
посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні
управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на
виконання делегованих повноважень.
Відповідно до п.п. 5, 6 Прикінцевих та перехідних положень
Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
до
початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів
підсудні їм справи вирішують у першій та апеляційній інстанціях
відповідні місцеві та апеляційні загальні суди за правилами
Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
;
адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно
до Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
1991
року, вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні
місцеві та апеляційні господарські суди за правилами Кодексу
адміністративного судочинства України.
Згідно з визначенням термінів, що дається у ст. 3 цього
Кодексу суб'єкт владних повноважень -орган державної влади, орган
місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший
суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на
основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих
повноважень.
В силу п. 1 ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства
України ( 2747-15 ) (2747-15)
компетенція адміністративних судів поширюється
на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних
повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів
чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Предметом позову в даній справі є визнання недійсним
податкового повідомлення-рішення. Розглядаючи спір попередні
судові інстанції переважно керувались положеннями Закону України
"Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Колегія суддів Вищого господарського суду України звертає
увагу на те, що судом апеляційної інстанцій помилково переглянуто
справу в порядку господарського судочинства після вступу в дію
Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки спір в
даній справі виник у зв'язку з адміністративними, а не
господарськими відносинами.
Так, із змісту ст. 4 ч. 1, ст.ст. 42, 43, 52, ст. 19 ч. 5
Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
вбачається, що
господарські правовідносини виникають на підставі вільного
волевиявлення господарюючих суб'єктів.
Підвідомчість справ господарським судам визначено ст. 12
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
. За
змістом ч. 1 п. 1 вказаної статті господарським судам підвідомчі
справи у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні і
виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації
майна, та з інших підстав, крім спорів, що виникають із
публічно-правових відносин та віднесені до компетенції
Конституційного Суду України та адміністративних судів.
Згідно п.п. 1, 3 ст. 10 Закону України "Про державну
податкову службу в Україні" ( 509-12 ) (509-12)
від 04.12.90 № 509-XII,
державні податкові інспекції в районах, містах без районного
поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні
податкові інспекції здійснюють у межах своїх повноважень контроль
за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати
податків та зборів (обов'язкових платежів), а також контролюють
своєчасність подання платниками податків бухгалтерських звітів і
балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів,
пов'язаних з обчисленням податків, інших платежів, та перевіряють
достовірність цих документів щодо правильності визначення об'єктів
оподаткування і обчислення податків, інших платежів.
Отже, спір у даній справі стосується реалізації податковим
органом своїх повноважень в організаційно-господарських
відносинах, що встановлюються між цим органом та суб'єктами
підприємницької діяльності, і пов'язані з його компетенцією щодо
контролю за дотриманням останніми податкового законодавства.
Зазначені контролюючі повноваження органів державної податкової
служби України визначають їх статус у відносинах з господарюючими
суб'єктами як владного суб'єкта, а останніх -як підпорядкованих
суб'єктів. Відтак, вказані відносини є відносинами влади та
підпорядкування (субординації) і за способом виникнення та
регулятивним характером є адміністративними.
Отже, аналіз суб'єктного складу та характеру правовідносин
свідчить, що дана справа є справою адміністративної юрисдикції
(адміністративною справою), оскільки податковий орган в даному
випадку в розумінні п. 7 ст. 3 Кодексу адміністративного
судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
є суб'єктом владних повноважень.
У відповідності з п. 7 розділу VII "Прикінцеві та перехідні
положення" Кодексу адміністративного судочинства України
( 2747-15 ) (2747-15)
, після набрання чинності цим Кодексом заяви і скарги
у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин, а
також апеляційні, касаційній скарги (подання) розглядаються в
порядку, встановленому цим Кодексом.
В порушення цих вимог, переглядаючи справу в апеляційному
порядку на підставі вимог Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
після набрання чинності Кодексом
адміністративного судочинства України, апеляційний суд помилково
прийшов до висновку, що дана справа належить до господарської
юрисдикції.
Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає,
що судом апеляційної інстанції при винесенні постанови наведеним
правовим положенням юридичного аналізу в контексті спірних
правовідносин надано не було, в той час, як у даному випадку
необхідно було керуватися вказаними нормами в комплексі.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України,
викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.76 № 11 "Про судове
рішення" ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, рішення є законним тоді, коли суд,
виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно
перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з
нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин.
Визначивши, що спір у даній справі носить адміністративний
характер, Вищий господарський суд України звертає увагу, що справу
в порушення вимог ст.ст. 1, 12 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
розглянуто апеляційним судом в порядку
господарського судочинства після набрання чинності Кодексом
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, що
унеможливлює здійснення касаційної перевірки такого судового
рішення в порядку адміністративного судочинства.
З урахуванням наведеного, оскаржена постанова підлягає
безумовному скасуванню згідно ст. 111-10 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
господарським судом
касаційної інстанції, а справа -передачі до суду апеляційної
інстанції для здійснення апеляційного провадження за правилами
адміністративного судочинства.
Під час розгляду справи апеляційному суду слід взяти до уваги
викладене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби
для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин
справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від встановленого
та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу державної податкової інспекції у м.Алушті
Автономної Республіки Крим № 1793/9/10 від 14.08.07 задовольнити
частково.
Постанову від 20.04.06 Севастопольського апеляційного
господарського суду у справі № 2-7/2083-2006А господарського суду
Автономної Республіки Крим скасувати, а справу направити до суду
апеляційної інстанції для здійснення перегляду справи в
адміністративному порядку зі стадії порушення апеляційного
провадження.
Головуючий
Є.Першиков
судді:
Т.Данилова
I.Ходаківська