Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: суддів:

Добролюбової Т.В. Дроботової Т.Б., Швеця В.О.

розглянувши матеріали касаційної скарги

Приватного підприємця ОСОБА_1

на постанову

Запорізького апеляційного господарського суду від 26.01.07

у справі

№24/332д/06

за позовом

Державної організації "Регіональний фонд підтримки підприємництва в Запорізькій області"(надалі -Фонд)

до

Приватного підприємця ОСОБА_1(надалі -Підприємець)

про

розірвання договору фінансування від 13.09.2005 та стягнення 50000,00 грн.

в судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача: Пилюченко I.Г. -за дов. від 26.09.07 №02/150; Гаврилова Є.С.- за дов. від 24.01.07; Малий В.М.- керівник, посвідчення від 27.07.04.

від відповідача: не з'явилися, повідомлені належно про час і місце розгляду касаційної скарги.

Розпорядженням заступника Голови Вищого господарського суду України від 21.06.07 №02-20/26 утворено з 02.07.07 колегію суддів у постійному складі: Добролюбової Т.В.- головуючий, Гоголь Т.Г., Швець В.О.

У зв'язку з відпусткою судді Гоголь Т.Г, розпорядженням В. о. Голови судової палати від 26.09.2007 для розгляду касаційної скарги у справі №24/332д/06 господарського суду Запорізької області призначено колегію суддів у складі: Добролюбової Т.В. - головуючого, Дроботової Т.Б., Швеця В.О.

доповідач: Добролюбова Т.В.

Державною організацією "Регіональний фонд підтримки підприємництва в Запорізькій області" у липні 2006 року заявлений позов до Приватного підприємця ОСОБА_1про розірвання договору фінансування від 13.09.05 №78 та стягнення 50 000,00 грн. Обгрунтовуючи вимоги позовної заяви, Фонд вказував на порушення відповідачем підпунктів 3.1.2, 3.2.3 договору від 13.09.05 щодо надання інформації про виконання проекту та цільове використання отриманих коштів. Позивач зауважував, що 07.07.06 направив на адресу відповідача повідомлення про розірвання договору та повернення коштів у розмірі 50 000,00 грн., проте, відповіді останній не надав. Разом з цим, Фонд посилався на приписи статей 525, 526, пункту 2 статті 651 Цивільного кодексу України, частини 4 статті 188, пункту 7 статті 193 Господарського кодексу України (436-15) .

Рішенням господарського суду Запорізької області від 19.10.06, ухваленим суддею Пасічник Т.А., у задоволенні позовних вимог відмовлено. Місцевий суд вмотивовуючи рішення вказував на недоведеність Фондом факту порушення відповідачем умов спірного договору щодо цільового використання отриманих коштів. Водночас, суд дійшов висновку про відсутність доказів отримання Підприємцем письмових звернень позивача щодо надання інформації про виконання умов договору. При цьому, суд посилався на положення статей 179, 180, 188 Господарського кодексу України (436-15) , статті 6 Закону України "Про державну підтримку малого підприємництва" (2063-14) , Закону України "Про підприємництво" (698-12) .

Запорізький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Шевченко Т.М. -головуючого, Мойсеєнко Т.В., Яценко О.М., постановою від 26.01.07, перевірене рішення суду першої інстанції скасував, позовні вимоги задовольнив. Постанова суду вмотивована доведеністю матеріалами справи факту порушення відповідачем зобов'язань за договором №78 щодо надання інформації про хід виконання проекту та цільове використання коштів. Водночас, суд дійшов висновку про навмисне ухилення відповідача від отримання кореспонденції, яка надсилалась позивачем. Апеляційна інстанція послалась на приписи статей 49, 55, 173, 174, 193 Господарського кодексу України (436-15) , статей 526, 610, 611, 651 Цивільного кодексу України.

Приватний підприємець ОСОБА_1звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову у справі скасувати, як прийняту з порушенням норм матеріального та процесуального права, а рішення суду першої інстанції просить залишити без змін. Обгрунтовуючи вимоги касаційної скарги, скаржник вказує на порушення судом апеляційної інстанції вимог статей 95, 98, 105 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) щодо належного повідомлення його про час і місце засідання суду. Крім цього, заявник стверджує про порушення апеляційним судом статті 188 Господарського кодексу України (436-15) , статті 651 Цивільного кодексу України, оскільки приписи цих статей та умови договору не передбачають права сторони на односторонню відмову від договору. Скаржник наголошує на відсутності в матеріалах справи доказів отримання ним листів від позивача та використання коштів не за цільовим призначенням. Разом з цим, приватний підприємець зазначає, що апеляційним судом не враховані положення статей 42, 43, 44, 48 Господарського кодексу України (436-15) , адже, коригування плану діяльності викладеного в інвестиційному проекті, не може вважатись порушенням умов договору, оскільки кошти були направлені на цілі визначені в цьому проекті.

Від Державної організації "Регіональний фонд підтримки підприємництва в Запорізькій області" отримано відзив на касаційну скаргу, в якому останній просить постанову у справі залишити без змін, а касаційну скаргу Приватного підприємця ОСОБА_1без задоволення.

Вищий Господарський суд України заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В. і пояснення представників сторін, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом апеляційної інстанції приписів матеріального і процесуального законодавства.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 13.09.2005 між Регіональним фондом підтримки підприємництва у Запорізькій області і Приватним підприємцем ОСОБА_1. укладений договір про фінансування №78, за умовами якого Фонд здійснює фінансування у вигляді фінансової підтримки проекту відповідача на суму 50000, 00 грн., строком на 3 роки з моменту перерахування коштів на рахунок останнього. Пунктом 1.2 цього договору визначено, що фінансова допомога надається приватному підприємцю на цілі, визначені у додатку №1. Згідно пункту 1.3 договору, фінансування здійснюється за принципами строковості, повернення та цільового використання. Підставою для перерахування банком коштів став Протокол Iнвестиційної ради Фонду від 07.09.2005 №17 про надання фінансової підтримки та розпорядження фонду про переказ коштів. Підпунктом 3.2.3 договору встановлено обов'язок відповідача на підставі письмового звернення Фонду своєчасно надавати необхідні бухгалтерські документи своєї господарської та фінансової діяльності за певний період, що визначається Фондом. Крім того, Підприємець зобов'язався, згідно вказаного пункту договору, після перерахування всієї суми, надавати Фонду, на підставі письмового звернення, інформацію щодо здійснення підприємцем платежів з поточного рахунку з визначенням суми, дати перерахування, призначення платежу та отримувача коштів. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами першої та апеляційної інстанцій предметом спору є вимога Державної організації "Регіональний фонд підтримки підприємництва в Запорізькій області" до Приватного підприємця ОСОБА_1про розірвання договору фінансування від 13.09.05 №78 та стягнення 50 000,00 грн. Цивільний кодекс України (435-15) , який є основним актом цивільного законодавства, регулює особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. У тому числі цей Кодекс поширюється на господарські відносини, що мають вказані ознаки. Приписами частини 1, 2 статті 67 Господарського кодексу України (436-15) встановлено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Положеннями статей 144, 174 названого Кодексу унормовано, що майнові права, майнові обов'язки та господарські зобов'язання суб'єкта господарювання можуть виникати з угод, передбачених законом. При цьому, приписами статті 175 Господарського кодексу України (436-15) встановлено, що майново-господарськими зобов'язаннями визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (436-15) . Як зумовлено приписами статті 180 Господарського кодексу України (436-15) зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Відповідно до приписів статей 525 Цивільного кодексу України (435-15) зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим до виконання. Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України (435-15) , порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України (435-15) , у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Статтею 651 Цивільного кодексу України (435-15) унормовано, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, визначених договором або законом. Апеляційним судом установлено, що пунктом 3.1.6 договору сторони передбачили при недотриманні Підприємцем умов договору, право Фонду на його дострокове розірвання і стягнення суми фінансування. Суд апеляційної інстанції установив, що позивачем зобов'язання за договором виконані, і це підтверджується платіжним дорученням від 13.09.05 №985, яким останній перерахував на рахунок відповідача 50 000,00 грн. з призначенням платежу - "Поворотна фінансова підтримка згідно договору про фінансування №78 від 13.09.2005". При цьому, суд установив, що Фонд листами за вих. № 02/075 від 13.04.2006 та №02/091 від 15.05.2006 звернувся до відповідача з проханням надати у тижневий термін інформацію щодо використання фінансової допомоги з доданням копій платіжних доручень на виконання інвестиційного проекту "Організація торгівлі на площах магазину "Карадаг". Проте, відповідач вимоги Фонду не виконав, інформацію та документи, у визначений позивачем у листах термін, не надав. Рахунки надані приватним підприємцем під час розгляду спору також не підтверджують витрат узгоджених сторонами. При цьому враховується, що зміни до інвестиційного проекту сторони не узгоджували. Суд апеляційної інстанції вірно дійшов висновку про невиконання відповідачем умов договору щодо надання, на вимогу Фонду, інформації про хід виконання проекту та цільове використання коштів. Згідно із приписами частини 2 статті 111-7 Господарського процесуального кодексу (1798-12) України (1798-12) до юрисдикції касаційної інстанції не відноситься повторна оцінка доказів та встановлення обставин відхилених господарським судом при розгляді спору. Водночас, не є підставою для скасування постанови апеляційної інстанції і довід скаржника про неотримання ним листів Фонду, оскільки суд апеляційної інстанції встановив, що дані листи направлялися відповідачеві рекомендованою кореспонденцією за адресою зазначеною у договорі, а саме: місто АДРЕСА_1, та за адресою магазину "Карадаг": місто АДРЕСА_2. Вказана кореспонденція поверталася до позивача із приміткою поштової установи у зв'язку "Зі спливом терміну зберігання". Статтею 55 Господарського кодексу (436-15) України (436-15) унормовано, що до суб'єктів господарювання відносяться учасники господарських відносин - громадяни України, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці. Згідно довідки державного реєстратора виконавчого комітету Запорізької міської ради від 14.06.06 ОСОБА_1, зареєстрований як приватний підприємець та мешкає за адресою: місто АДРЕСА_1. Частинами 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України (436-15) передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Отже, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що вказуючи у договорі адресу, відповідач мав усвідомлювати, що кореспонденція буде надходити йому саме за цією адресою. Водночас, спростовується матеріалами справи і довід скаржника про неналежне повідомлення його про час і місце розгляду справи судом апеляційної інстанції. Як вбачається з матеріалів справи, ухвала про прийняття апеляційної скарги від 13.11.06 та ухвала про відкладення судового засідання від 13.12.06 були надіслані відповідачеві, що підтверджується відбитком штампу Запорізького апеляційного господарського суду на звороті ухвал, відповідно за вих. №№ 6185, 6861. Дані ухвали поверталися до суду апеляційної інстанції з відміткою поштової установи у зв'язку " Зі спливом терміну зберігання". При цьому, суд апеляційної інстанції установив, і це підтверджено матеріалами справи, що відповідач був присутній у судових засіданнях при здійсненні провадження судом першої інстанції, проте, будь - яких відомостей щодо зміни адреси ніж та, що зазначена у позовній заяві, а саме: місто АДРЕСА_1, не надавав.

Враховуючи викладене, колегія суддів відзначає, що апеляційним господарським судом дана правильна юридична оцінка обставинам справи, порушень норм матеріального, процесуального права не вбачається, тому переглянута постанова відповідає чинному законодавству України, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-8, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 26.01.07 у справі № 24/332д/06 залишити без змін.

Касаційну скаргу Приватного підприємця ОСОБА_1залишити без задоволення.