ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
 
                            ПОСТАНОВА
 
                          IМЕНЕМ УКРАЇНИ
 
     26 вересня 2007 р.
     № 53/44-06
 
     Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
     Головуючого: Суддів:
     Михайлюка М.В., Мележик Н.I., Рибака В.В.,
 
     розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
     Фізична особа -підприємець ОСОБА_1
     на рішення     Господарського суду Харківської області від 23.02.2006 року
 
     у справі
     № 53/44-06 господарського суду Харківської області
     за позовом
     СПД ОСОБА_2
     до про
     СПД ОСОБА_3 визнання права власності
 
     за участю представників сторін:
     позивача
     не з'явились,
     відповідача скаржника
     не з'явились, ОСОБА_4,
 
                           В С Т А Н О В И В :
 
     Рішенням  господарського   суду   Харківської   області   від
23.02.2006 р. у справі № 53/44-06  (суддя:  Прохоров  СА..)  позов
задоволено:  визнано  за  позивачем  право  власності  на   об'єкт
незавершеного  будівництва,  що  складається  з  двох   нежитлових
будівель,  ступінь  готовності  яких  складає  54   %,   а   саме:
залізобетонну огорожу -210,5 п.м. за ціною 3035,83 грн.  без  ПДВ,
блок-кімнати -2 шт. за ціною 333,33 грн. без  ПДВ,  фундаментальні
блоки ФБС-24-4-6Т в кількості 30 шт. за ціною 595  грн.  без  ПДВ,
половинки фундаментальних блоків ФБС-24-4-6Т в кількості 7 шт.  за
ціною 69,42 грн. без ПДВ та плити  перекриття  пустотілі  4х1,5  в
кількості 2 шт., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.  Стягнуто  з
відповідача судові витрати. Зобов'язано Харківське  міжміське  БТI
здійснити  реєстрацію  права  власності  на  об'єкт  незавершеного
будівництва,  що  складається  з  двох  нежитлових  будівель,   що
знаходиться за адресою:АДРЕСА_1.
 
     Не погоджуючись з  рішенням  місцевого  господарського  суду,
скаржник  звернувся  до  Вищого  господарського  суду  України   з
касаційною скаргою в  якій  просив  оскаржуване  рішення  у  даній
справі  скасувати,  а  справу  направити  на  новий   розгляд.   В
обгрунтування  своїх  вимог  скаржник  посилається   на   те,   що
господарським судом не залучено його  до  участі  у  справі,  хоча
рішення стосується його прав та інтересів. Окрім  того,  не  повно
з'ясовані  обставини   справи,   неправильно   застосовані   норми
матеріального та процесуального права.
 
     Колегія  суддів,  обговоривши   доводи   касаційної   скарги,
перевіривши  юридичну  оцінку  обставин  справи  та   повноту   їх
встановлення, дослідивши правильність  застосування  господарським
судом норм  матеріального  та  процесуального  права,  вважає,  що
касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
 
     Як  встановив  місцевий  господарський  суд,  23.09.2005   р.
відповідно  до  протоколу  НОМЕР_1  про  проведення  аукціону   по
реалізації арештованого майна, яке належало ДП НАК "Надра України"
"Балакліяпромгеофізика", позивач був визнаний переможцем  аукціону
по продажу залізобетонної огорожі - 210,5 п.м.  за  ціною  3035,83
грн. без ПДВ, блок-кімнати - 2 шт. за ціною 333,33 грн.  без  ПДВ,
фундаментальні блоки ФБС-24-4-6Т в кількості 30 шт. за  ціною  595
грн. без  ПДВ,  половинки  фундаментальних  блоків  ФБС-24-4-6Т  в
кількості 7 шт. за ціною 69,42 грн. без ПДВ  та  плити  перекриття
пустотілі  4х1,5  в   кількості   2   шт.,   що   знаходиться   за
адресою:АДРЕСА_1.
 
     Аукціон   проведено   Харківською   філією   спеціалізованого
державного підприємства "Укрспец'юст".  За  результатами  аукціону
складений протоколНОМЕР_2 від  23.09.2005  р.,  який  затверджений
директором  Харківської  філії  СДП   "Укрспец'юст".   Зі   змісту
протоколу вбачається, що він є підставою  для  укладення  договору
купівлі-продажу  на  вищезазначене  майно.  Крім   того,   позивач
зобов'язався в день проведення аукціону  сплатити  повну  вартість
придбаного майна. Вказані  обов'язки  позивач  виконав  у  повному
обсязі.
 
     За таких обставин, господарський суд прийшов до висновку  про
те, що позивач у результаті аукціону законним чином придбав спірне
майно.
 
     Однак, 03.12.2002 р. сторони  у  справі  уклали  договір  про
сумісну діяльність шляхом побудови магазину  продовольчих  товарів
для  ведення  спільної  господарської  діяльності   та   отримання
спільного прибутку.
 
     Відповідач направив на адресу позивача лист від 20.10.2005 р.
в якому він просив позивача виділити йому в натурі або в грошовому
еквіваленті частину придбаного  майна  на  підставі  договору  про
сумісну діяльність від 03.12.2002 р.,  оскільки  вважає,  що  дане
майно підпадає під спільну діяльність та є спільним.
 
     В свою чергу  позивач  листом  від  30.10.2005  р.  повідомив
відповідача про те, що придбане ним на аукціоні майно  набуто  ним
особисто, для інших потреб, ніж передбачено договором про  сумісну
діяльність.
 
     Господарський суд, прийшов до  висновку  про  те,  що  спірне
майно немає ніякого відношення до договору про сумісну діяльність,
а відтак задовольнив позовні вимоги у повному обсязі.
 
     Однак, вирішуючи господарський спір у частині визнання  права
власності  на  спірне  майно,  суд  неправильно  застосував  норми
матеріального права, які регулюються спірні відносини  та  неповно
дослідив наявні у матеріалах справи докази.
 
     Зокрема,  господарський  суд  не  звернув  увагу  на  те,  що
предметом позовних вимог є  визнання  права  власності  на  об'єкт
незавершеного  будівництва,  що  складається  з  двох   нежитлових
будівель, ступінь готовності яких складає  54  %,  в  той  час  на
аукціоні позивач придбав будівельні матеріали.
 
     Крім того, відповідно до ст. 351 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
          право
власності  на  нову  річ,  яка  виготовлена   (створена)   особою,
набувається нею, якщо інше не встановлено договором  або  законом.
Право власності на новостворене нерухоме майно  (житлові  будинки,
будівлі, споруди тощо) виникає з  моменту  завершення  будівництва
(створення  майна).  Якщо  право  власності  на   нерухоме   майно
відповідно  до  закону  підлягає   державній   реєстрації,   право
власності виникає з моменту державної  реєстрації.  До  завершення
будівництва   (створення   майна)   особа   вважається   власником
матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі  цього
будівництва  (створення  майна).  У   разі   необхідності   особа,
зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо
об'єкта  незавершеного  будівництва,  право  власності   на   який
реєструється органом, що  здійснює  державну  реєстрацію  прав  на
нерухоме майно на  підставі  документів,  що  підтверджують  право
власності  або  користування  земельною  ділянкою  для   створення
об'єкта нерухомого  майна,  проектно-кошторисної  документації,  а
також  документів,   що   містять   опис   об'єкта   незавершеного
будівництва.
 
     Відповідно до ст. 376 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
         житловий будинок,
будівля,  споруда,  інше  нерухоме  майно  вважаються   самочинним
будівництвом, якщо  вони  збудовані  або  будуються  на  земельній
ділянці, що не була відведена для цієї  мети,  або  без  належного
дозволу  чи  належно  затвердженого  проекту,  або   з   істотними
порушеннями будівельних норм і правил. Особа,  яка  здійснила  або
здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває  права
власності  на  нього.  Право  власності  на  самочинно   збудоване
нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за  особою,  яка
здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що  не  була
їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної  ділянки  у
встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
 
     З огляду на вимоги норм матеріального права, суд повинен  був
перевірити чи  є  позивач  законним  користувачем  (власником  або
орендарем) земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
 
     До того ж, суду  необхідно  було  з'ясувати  чи  має  позивач
проектну документацію на даний об'єкт  незавершеного  будівництва,
чи отримано дозвіл на проведення будівельних робіт.
 
     Водночас, господарські суди  не  звернули  увагу  на  те,  що
відповідно п.1.3 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав
власності  на  нерухоме  майно,  затвердженого  наказом   Мін'юсту
України № 7/5 ( z0157-02 ) (z0157-02)
         від 07.02.2002 р.  державну  реєстрацію
об'єктів  нерухомого   майна   проводить   лише   бюро   технічної
інвентаризації, а тому для вирішення спору у частині  зобов'язання
здійснити реєстрацію нерухомого майна потрібно було залучити  бюро
технічної інвентаризації.
 
     Отже,  вирішення  господарським   судом   заявленого   позову
зачіпало права і законні інтереси Харківськог о  міжміського  бюро
технічної інвентаризації, однак його до участі у  справі  залучено
не було, що відповідно до  п.  3  ч.  2  ст.  111-10  ГПК  України
( 1798-12 ) (1798-12)
          є  безумовною  підставою  для   скасування   судового
рішення.
 
     Місцевому  господарському  суду  також  належить   перевірити
доводи   скаржника   про   те,   що   частина    спірного    майна
(блок-кімната -1 шт., фундаментальні блоки -12 шт.) придбана ним у
СФГ "Iван", про що свідчить накладна та платіжний  документ.  Крім
того, як наголошує скаржник, з довідки № 1488 від  25.09.2006  р.,
виданої  заступником   начальника   відділу   земельних   ресурсів
Харківського району,  вбачається,  що  залізобетонна  блок-кімната
встановлена  на  фундаментальних  блоках  знаходиться  на  ділянці
ОСОБА_5 (СФГ "Iван") наданій для ведення селянського господарства.
Водночас,  господарському   суду   необхідно   перевірити   доводи
скаржника про те, що позивач у  справі  не  включений  до  єдиного
державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
 
     Господарський  суд,  всупереч  вимог  ст.  43   ГПК   України
( 1798-12 ) (1798-12)
         не звернув увагу на зазначені обставини та прийшов  до
передчасного висновку про задоволення позовних вимог про  визнання
права  власності  на  об'єкт  незавершеного  будівництва  та   про
реєстрацію об'єкта нерухомості.
 
     Відповідно до ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
         касаційна інстанція не має права встановлювати
або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні
або постанові господарського суду  чи  відхилені  ним,  вирішувати
питання про достовірність того  чи  іншого  доказу,  про  перевагу
одних доказів  над  іншими,  збирати  нові  докази  або  додатково
перевіряти докази.
 
     За таких обставин, рішення суду підлягає скасуванню, а справа
передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
 
     Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11  Господарського
процесуального кодексу України  ( 1798-12 ) (1798-12)
        ,  Вищий  господарський
суд України
 
                      П О С Т А Н О В И В :
 
     Касаційну скаргу задовольнити.
 
     Рішення   господарського   суду   Харківської   області   від
23.02.2006 р. у справі № 53/44-06 скасувати, а справу передати  на
новий розгляд до господарського суду Харківської області.
 
     Головуючий, суддя М. Михайлюк
 
     Судді: Н. Мележик
 
     В.Рибак