Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого:

Суддів:

Михайлюка М.В.,

Мележик Н.I.,

Рибака В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Закритого акціонерного товариства "Теплоелектроцентраль-3"

на постанову

Харківського апеляційного господарського суду від 20.06.2007 року

у справі№ 49/04-07 (rs989188) господарського суду Харківської області

за позовом

Дочірнього підприємства "Газ-тепло" НАК "Нафтогаз України"

до

про ЗАТ "Теплоелектроцентраль-3"

стягнення 1388886,38 грн.

за участю представників сторін:

позивача

Кудрявцев П.М.

відповідача

не з'явились,

В С Т А Н О В И В :

Рішенням господарського суду Харківської області від 26.04.2007 р. у справі № 49/04-07 (rs989188) (суддя: Кононова О.В.) у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 20.06.2007 р. (судді: Карабань I.С., Бабакова Л.М., Шутенко I.А.) зазначене рішення господарського суду скасовано та прийняте нове рішення, яким позов задоволено: стягнуто з відповідача на користь позивача 1388886,38 грн. боргу, 20833,29 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з даною постановою апеляційного господарського суду, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить постанову у даній справі скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін. В обгрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що апеляційним господарським судом не повно з'ясовані обставини справи, неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановив апеляційний господарський суд, 03.10.2003 р. ДП "Газ-тепло" НАК "Нафтогаз України" (комітент) та ЗАТ "Теплоелектроцентраль-3" (комісіонер) уклали договір комісії № 12/03-72/1. Згідно з п. 2.1 договору позивач доручав, а відповідач зобов'язався здійснювати діяльність по продажу обумовленої договором теплової енергії в інтересах позивача та за його рахунок. Відповідно до п. 4.7 договору, відповідач зобов'язаний забезпечувати своєчасну оплату за спожиту теплову енергію по угодам, укладеним на виконання договору. Пунктом 4.8 договору передбачено, що відповідач взяв на себе поруку (делькредере) перед позивачем за виконання споживачами зобов'язань по угодах.

Позивач свої зобов'язання виконав, в період з листопада 2003 р. по вересень 2004 р. здійснив відпуск теплової енергії відповідачу у розмірі 280072,116 Гкал. на загальну суму 19305494,60 грн., що підтверджується актами приймання-передачі теплової енергії за цей період, звітом комісіонера № 43/72/1 від 30.05.2005 р., підписаним сторонами та скріпленим печатками, відповідно до яких сума боргу комісіонера за продаж теплової енергії станом на 31.05.2005 р. склала 1388886,38 грн.

21.12.2006 р. позивач направив на адресу відповідача вимогу № 54/10-563-5477 про сплату заборгованості у розмірі 1388886,38 грн. на виконання умов договору комісії № 12/03-72/1 від 03.10.2003 року.

27.11.2006 р. відповідач направив позивачу повідомлення, у якому зазначено, що станом на 01.11.2006 р. ДП "Газ-тепло" має заборгованість перед ЗАТ "Теплоелектроцентраль-3", а саме: за послуги з переробки давального газу згідно договору № 17/04-372/406 від 01.10.2004 р. в сумі 78253,38 грн., в т.ч. ПДВ -13042,23 грн.; за комісійну винагороду згідно договору комісії № 12/04-374/408 від 01.10.2004 р. в сумі 48134,99 грн., в т.ч. ПДВ -8022,50 грн.; за витрати по сплаті державного мита в сумі 23360,77 грн. та за витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 108,10 грн. відповідно до рішення господарського суду м. Києва № 42/507 від 01.11.2005 р.; за послуги з переробки давального газу згідно договору № 17/04-373/407 від 01.10.2004 р. в сумі 6545329,22 грн., в т.ч. ПДВ -1090888,20 грн., держмито у сумі 102 грн. та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до рішення господарського суду м. Києва від 16.02.2006 р. у справі № 44/619. В той же час відповідач станом на 01.11.2006 р. мав заборгованість перед позивачем за теплову енергію згідно договору комісії № 12/03-72/1 від 03.10.2003 р. у сумі 1388886,38 грн., в т.ч. ПДВ -231481,06 грн. У зв'язку з чим відповідач повідомив про зменшення у порядку ст. 601 ЦК України (435-15) заборгованості позивача перед відповідачем на 1388886,38 грн. та зменшення заборгованості відповідача перед позивачем за теплову енергію згідно договору комісії № 12/03-72/1 від 03.10.2003 р. на суму 13488886,38 грн. Зазначене повідомлення не було акцептоване позивачем.

Окрім того, 29.05.2006 р. відповідач надіслав на адресу позивача повідомлення № 4-827 про взаємозалік зустрічних однорідних вимог на суму 2160000,01 грн. відповідно до ст. 601 ЦК України (435-15) , яке також не було акцептоване відповідачем.

При цьому, апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що взаємозалік однорідних зустрічних вимог на підставі ст. 601 ЦК України (435-15) за заявою однієї із сторін можливий лише у разі згоди на це іншої сторони. Зважаючи на те, що позивач не акцептував заяву про взаємозалік зустрічних вимог, апеляційний господарський суд зазначив, що залік однорідних зустрічних вимог не відбувся, а відтак скасував рішення місцевого господарського суду та задовольнив позов у повному обсязі.

Однак, погодитись з такими висновками апеляційного господарського суду не можливо, оскільки скасовуючи рішення господарського суду першої інстанції апеляційний суд не врахував наступне.

В силу ст.601 ЦК України (435-15) зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

За змістом названої правової норми залік можливий лише при наявності таких умов: вимоги сторін мають бути зустрічні, тобто такі, які випливають з двох різних зобов'язань між двома особами, де кредитор одного зобов'язання є боржником іншого, те саме повинно бути і з боржником; однорідні, зокрема можна зарахувати грошовий борг проти грошового, а також необхідно, щоб за обома вимогами настав вже строк виконання, оскільки не можна пред'явити до зарахування вимоги за таким зобов'язанням, яке не підлягає виконанню.

При цьому, характер зобов'язань, їх мета, зміст та види при зарахуванні не мають значення. Зустрічні вимоги мають бути однорідними за своєю юридичною природою та матеріальним змістом.

Отже, за правовою природою припинення зобов'язання зарахуванням зустрічної вимоги є односторонньою угодою, яка оформляється заявою однієї сторони. Якщо друга сторона не погоджується з проведенням зарахування, вона вправі на підставі статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України (436-15) звернутися за захистом своїх охоронюваних законом прав до господарського суду і спір підлягає вирішенню по суті з урахуванням усіх матеріалів і обставин справи. Тобто, друга сторона має право оскаржити заявлену вимогу про зарахування у зв'язку з її недійсністю.

Наведена позиція підтверджується п. 4 Iнформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/241 (v_241800-96) від 01.07.1996 р., відповідно до якого припинення зобов'язання зарахуванням зустрічної вимоги - це одностороння угода, яка оформляється заявою однієї з сторін. Якщо друга сторона не погоджується з проведенням зарахування, спір підлягає вирішенню по суті з урахуванням усіх матеріалів і обставин справи, у тому числі і передбачених ст. 218 ЦК УРСР (1540-06) .

Здійснення зарахування можливе без згоди другої сторони, за заявою лише однієї сторони, таким чином, достатньо волевиявлення однієї сторони. Зарахування, проведене за заявою однієї сторони, діє з того моменту, коли у наявності всі умови для зарахування.

За таких обставин, та з огляду на приписи ст.202 ЦК України (435-15) , висновок суду апеляційної інстанції про те, що повідомлення відповідача про проведення заліку зустрічних однорідних вимог не є правочином, направленим на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, є помилковий.

Окрім того, чинне законодавство не містить заборон щодо зарахування зустрічних однорідних вимог на стадії виконання судового рішення. Для вчинення цього правочину потрібна лише наявність умов, встановлених ст. 601 ЦК України (435-15) .

Здійснюючи апеляційний перегляд, господарський суд апеляційної інстанції всупереч вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) не звернув увагу на зазначені обставини та помилково скасував законне і обгрунтоване рішення місцевого господарського суду.

Враховуючи вищенаведене, прийнята у даній справі постанова апеляційного господарського суду не може вважатись законною та обгрунтованою, а тому підлягає скасуванню, а рішення місцевого господарського суду залишенню в силі.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 20.06.2007 р. скасувати, а рішення господарського суду Харківської області від 26.04.2007 р. у справі № 49/04-07 (rs989188) залишити в силі.