ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 вересня 2007 р.
№ 2-25(2-26/2006 (22ц-6908/06))
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
Головуючий
Михайлюка М.В.,
Суддів
Мележик Н.I., Рибака В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
ОСОБА_1
на постанову
Дніпропетровського апеляційного господарського суду від
30.05.2007 року
у справі
№ 2-25(2-26/2006(22ц-6908/06)) Верхньодніпровського районного
суду Дніпропетровської області
за позовом
ОСОБА_1
до треті особи про ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕРЗЕСА",
ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9,
Приватний нотаріус Верхньодніпровського районного нотаріального
округу ОСОБА_10, Криничанська районна державна адміністрація
визнання заяви про вихід зі складу засновників товариства
недійсною, визнання рішення недійсним, визнання державної
реєстрації внесених змін у статутні документи товариства
недійсними
за участю представників сторін:
позивача
не з'явились,
відповідача 1 відповідача 2 третьої особи 1 третьої особи 2
третьої особи 3 третьої особи 4 третьої особи 5 третьої особи 6
третьої особи 7 третьої особи 8 третьої особи 9
не з'явились, не з'явились, не з'явились, не з'явились, не
з'явились, не з'явились, не з'явились, не з'явились, не з'явились,
не з'явились, не з'явились,
В С Т А Н О В И В :
ОСОБА_1 звернулась до Верхньодніпровського районного суду
Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_2, ТОВ "ВЕРЗЕСА" про
стягнення 18000 грн.
Під час розгляду спору позивач неодноразово змінював та
уточнював позовні вимоги. В остаточній редакції позову позивач
просив: визнати недійсною нотаріально посвідчену заяву про вихід
зі складу засновників ТОВ "ВЕРЗЕСА", передачу частки ОСОБА_2 та
про відсутність фінансових претензій до товариства, визнати
недійсним рішення загальних зборів учасників товариства від
10.07.2003 р., а також визнати недійсною державну реєстрацію
внесених змін у статутні документи ТОВ "ВЕРЗЕСА", здійснену
Криничанською районною державною адміністрацією 25.07.2003 року.
Справа неодноразово розглядалась судами загальної юрисдикції
(т. 1 а.с. 94-102, 164-166, 253-259).
Рішенням Верхньодніпровського районного суду
Дніпропетровської області від 26.05.2006 р. (суддя: Дігтярь Н.В.)
позовні вимоги задоволено: визнано недійсною заяву ОСОБА_1 про
вихід зі складу засновників ТОВ "ВЕРЗЕСА", про передачу її частки
в статному фонді ОСОБА_2 та про відсутність у неї фінансових
претензій до товариства, посвідчену 09.07.2003 р. Приватним
нотаріусом Верхньодніпровського нотаріального округу
Дніпропетровської області ОСОБА_10 і зареєстровану в реєстрі
заНОМЕР_1. Визнано недійсною здійснену позивачем уступку частки в
розмірі 30% статутного фонду ТОВ "ВЕРЗЕСА" на користь ОСОБА_2
Визнано недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ "ВЕРЗЕСА"
від 10.07.2003 р. про вивід ОСОБА_1 зі складу учасників товариства
і передачі її частки в розмірі 30 % статутного фонду на користь
ОСОБА_2 Визнано недійсною реєстрацію змін в установчих документах
ТОВ "ВЕРЗЕСА", проведену Криничанською районною державною
адміністрацією 25.07.2003 р. Стягнуто з відповідача на користь
позивача витрати на правову допомогу у сумі 500 грн. Стягнуто з
відповідача витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду
справи у сумі 7,50 грн.
Додатковим рішенням Верхньодніпровського районного суду
Дніпропетровської області від 27.11.2006 р. стягнуто з відповідача
на користь держави державний збір у розмірі 171,50 грн.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського
суду від 30.05.2007 р. (судді: Логвиненко А.О., Чус О.В.,
Павловський П.П.) вищезазначені рішення скасовані та прийнято нове
рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського
суду, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з
касаційною скаргою в якій просив скасувати оскаржувану постанову
та залишити в силі рішення суду першої інстанції. В обгрунтування
своїх вимог скаржник посилається на те, що апеляційним судом
неправильно застосовані норми матеріального права та порушені
норми процесуального права.
Колегія суддів Вищого господарського суду України,
обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку
обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши
правильність застосування господарськими судами норм матеріального
та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає
задоволенню частково, виходячи з наступного.
Як встановив апеляційний господарський суд, 27.02.1994 р.
ОСОБА_1, ОСОБА_11, ОСОБА_3, ОСОБА_2 уклали договір про створення
ТОВ "ВЕРЗЕСА" (надалі - Товариство). Позивач є засновником
Товариства та володів 30 % статутного фонду Товариства.
09.07.2003 р. позивач нотаріально посвідчив заяву про вихід
зі складу засновників Товариства та передачу своєї частки у
статному фонді Товариства ОСОБА_2 Крім того, у цій заяві позивач
зазначив, що він не має фінансових претензій до Товариства.
На підставі заяви ОСОБА_1 від 09.07.2003 р. збори засновників
Товариства, які відбулись 10.07.2003 р., задовольнили заяву
позивача про вихід зі складу засновників. Ці зміни до Статуту
Товариства були зареєстровані Криничанською районною державною
адміністрацією 25.07.2003 року.
Позов обгрунтовано тим, що позивач помилився щодо правової
природи та наслідків дій, які було вчинено, вважаючи, що частка у
статному фонді Товариства передається не безоплатно.
Апеляційний господарський суд взяв до уваги пояснення
відповідача про те, що позивач заборгував ОСОБА_2 гроші, а відтак
прийшов до висновку про те, що передаючи частку у статному фонді
Товариства сторони врегулювали свої майнові відносини.
За таких обставин, апеляційний суд прийшов до висновку про
відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Однак, суди попередніх інстанцій, вирішуючи даний спір, не
врахували норми матеріального права, які діяли на час виникнення
спірних відносин. Так, відповідно до вимог ст.ст. 44, 46 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
повинні укладатись у письмовій формі угоди громадян
між собою на суму понад сто карбованців, за винятком угод,
зазначених у статті 43 цього Кодексу, та інших угод, передбачених
законодавством Союзу РСР і Української РСР. Недодержання простої
письмової форми, що вимагається законом (стаття 44 цього Кодексу),
позбавляє сторони права в разі спору посилатися для підтвердження
угоди на показання свідків, а у випадках, прямо зазначених у
законі, тягне за собою недійсність угоди з наслідками,
передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.
Таким чином, суди необгрунтовано та всупереч вимогам норм
матеріального і процесуального права взяли до уваги як доказ
наявності у сторін грошових зобов'язань пояснення свідків. З
огляду на викладене, висновок апеляційного господарського суду про
наявність у позивача боргу перед ОСОБА_2 є лише припущенням,
оскільки пояснення самого відповідача не є належним доказом
наявності такого боргу.
Водночас, суд першої інстанції також безпідставно визнав
покази свідків доказом укладення усної угоди між сторонами щодо
оплати ОСОБА_2 позивачу 18000 грн. за уступку частки у статутному
фонді Товариства.
Окрім того, суд першої інстанції як доказ наявності певних
зобов'язань між сторонами прийняв угоду від 10.07.2003 року.
Однак, надаючи оцінку зазначеному документу суд першої інстанції
дійшов передчасних висновків, оскільки не з'ясована правова
природа цього документу.
Так, відповідно до ст. ст. 58-62 Закону України "Про
господарські товариства" ( 1576-12 ) (1576-12)
органами товариства з
обмеженою відповідальністю є, зокрема, загальні збори учасників та
директор. Рішення загальних зборів учасників приймаються більшістю
учасників та оформляється відповідним протоколом. Разом з тим,
такий протокол в матеріалах справи відсутній та судом першої
інстанції не досліджувався.
При цьому, суд не звернув увагу на те, що угода від
10.07.2003 року підписана учасниками ТОВ "Рідний край", в той час
як відповідно до ст. 62 Закону України "Про господарські
товариства" ( 1576-12 ) (1576-12)
повноваження підписувати угоди від імені
товариства має право лише директор. Iнші особи користуються таким
правом у разі наявності відповідної довіреності.
Враховуючи наведене, судова колегія дійшла висновку про те,
що судами неправильно застосовані норми матеріального права та
порушені норми процесуального права, а тому рішення та постанова
не можуть вважатися законними та обгрунтованими.
Відповідно до вимог ст. 111-7 Господарського процесуального
кодексу ( 1798-12 ) (1798-12)
України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не має
права встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду або
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази
або додатково перевіряти докази.
Згідно вимог пунктів 2, 5 Перехідних положень Закону України
№ 483 - V від 15.12.2006 року " Про внесення змін до деяких
законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ з
питань приватизації та з корпоративних спорів" ( 483-16 ) (483-16)
після
набрання чинності цим Законом заяви і скарги у справах,
передбачених абзацом першим пункту 1 та пунктом 4 частини першої
статті 12 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, по яких не порушено (не відкрито) провадження,
розглядаються господарським судом у порядку, встановленому
Господарським процесуальним кодексом України ( 1798-12 ) (1798-12)
. Після
набрання чинності цим Законом касаційні скарги (подання) на судові
рішення у справах, передбачених пунктом 2 Прикінцевих положень
цього Закону, підлягають розгляду за правилами Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
З огляду на викладене, рішення Верхньодніпровського районного
суду Дніпропетровської області від 26.05.2006 р., додаткове
рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської
області від 27.11.2006 р. та постанова Дніпропетровського
апеляційного господарського суду від 30.05.2007 р. підлягають
скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до господарського
суду Дніпропетровської області.
При новому розгляді справи суду необхідно врахувати наведене,
всебічно, повно, об'єктивно з'ясувати всі обставини справи, надати
об'єктивну оцінку доказам, які мають юридичне значення для її
розгляду, правильно застосувати норми матеріального права, які
регулюють спірні відносини та вирішити спір відповідно до вимог
закону.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу задовольнити частково.
Рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської
області від 26.05.2006 р., додаткове рішення Верхньодніпровського
районного суду Дніпропетровської області від 27.11.2006 р. та
постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від
30.05.2007 р. у справі № 2-25(2-26/2006(22ц-6908/06)) скасувати, а
справу передати на новий розгляд до господарського суду
Дніпропетровської області.
Копію постанови Вищого господарського суду України від
26.09.2007 року у даній справі надіслати для відома
Верхньодніпровському районному суду Дніпропетровської області .
Головуючий, суддя М.Михайлюк
Судді: Н. Мележик
В. Рибак